ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2019Справа № 910/3683/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом»
до відповідачів: 1) Київської обласної державної адміністрації
2) Козинської селищної ради
3) Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації
«Київоблгаз»
про визнання незаконним дій, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору господарського відання, витребування майна із чужого незаконного володіння
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Розваляєва Т.С., Орлов В.В.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: Богдан С.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдом» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Київської обласної державної адміністрації, 2) Козинської селищної ради, 3) Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання дій Київської обласної державної адміністрації, вчинених шляхом передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо № 104-07 від 03.12.2007р. і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області незаконними; визнання рішення Козинської селищної ради №3-14-У від 07.12.2007р. «Про прийняття до комунальної власності цього майна селищної ради газопроводу високого тиску з подальшою безкоштовною передачею його в оперативне управління ЗАТ «Київоблгаз» Обухівське ФЕГГ» незаконним; визнання договору №143/2013 від 22.05.2013р. про господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи, укладеного між Козинською селищною радою і Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз», недійсним; витребування у Козинської селищної ради і у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та передання Товариству з обмеженою відповідальністю «Трейдом» 76/100 часток від загальної довжини 7 962,7 метрів погонних інженерної мережі газопостачання високого тиску «Обухів-смт Козин» (Київська область Обухівський район).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 та актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання Головним управлінням капітального будівництва Київської облдержадміністрації об'єкт «Газопровід високого тиску від м. Обухів до смт Козин та газифікація с. Козин», передано безкоштовно на баланс Козинської селищної ради, в тому числі частка у розмірі 76/100, яка є власністю ТОВ «Трейдом», на що згоди власник не надавав. Рішенням від 07.12.2007 № 3-14-У Козинська селищна рада весь газопровід високого тиску «м. Обухів - смт. Козин» прийняла до комунальної власності з передачею в оперативне управління ВАТ «Київоблгаз». За актом від 20.08.2008 № 63 Козинська селищна рада передала вказане майно на баланс ВАТ «Київоблгаз». В наступному Козинська селищна рада за договором на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи від 22.05.2013 № 143/2013 безоплатно строком на 25 років передала газопровід високого тиску «м. Обухів-смт Козин» ВАТ «Київоблгаз». Позивач вважає, що Київська обласна державна адміністрація незаконно розпорядилася майном, яке належить позивачу на праві спільної часткової власності.
Ухвалою суду від 01.04.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання у справі на 24.04.2019р.
Позивачем разом з позовом було подано клопотання про витребування у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» договору на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України № 143/2013 від « 22» травня 2013, укладений між Козинською селищною радою і Обухівською філією по експлуатації газового господарства Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз»; документів, на підставі яких в 2003 році після приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання - газопроводу високого тиску від м. Обухів до смт Козин, вказаний газопровід був прийнятий Обухівською ФЕГГ ВАТ «Облгаз» для виконання технічного обслуговування і ремонту систем газопостачання; документів (договори, акти, бухгалтерські документи тощо) по технічному обслуговуванню та ремонту систем газопостачання газопроводу високого тиску від м. Обухів до смт Козин за періоди з 2003 року по теперішній час.
Ухвалою від 01.04.2019р. судом було задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Козинська селищна рада є власником лише одного газопроводу високого тиску, який передано в оперативне управління для обслуговування Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз». До того ж, вказаний учасник посилався на обставини, які встановлено у справі №911/3394/15. Також відповідачем 2 заявлено про закриття провадження по справі в частині вимог про визнання рішення незаконним та визнання недійсним договору, з огляду на наявність судового рішення у справі між тими ж сторонами про той предмет і з тих самих підстав.
Відповідач 3 у відзиві проти задоволення позову також заперечував, оскільки обставини відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» майнових прав на газопровід високого тиску, від м.Обухів до смт. Козин вартістю 1 630 608 грн. встановлено судовими рішеннями у справі №911/3394/15. До того ж, вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності.
24.04.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 28.05.2019р.
Судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання рішення незаконним та визнання недійсним договору, з огляду на наявність судового рішення у справі між тими ж сторонами про той предмет і з тих самих підстав. При цьому, суд виходив з наступного.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Пунктом 2 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Наразі, з матеріалів справи вбачається, що рішенням від 22.12.2015р. Господарського суду Київської області по справі №911/3394/15, яке залишено без змін постановою від 01.03.2016р., постановою від 11.05.2016р. Вищого господарського суду України відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» до Козинської селищної ради та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання незаконним та скасування рішення Козинської селищної ради 14 сесії V скликання від 07.07.2007 року №3-14-У; визнання недійсним Договору на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України від 22.05.2013 року.
Підставою позовних вимог позивачем визначено наявність права власності на газопровід високого тиску Обухів-Сосновий бір (від м. Обухів до смт. Козин) довжиною 7 400 п.м., яке визнано рішенням Господарським судом Київської області від 26.11.2009 року у справі № 19/288-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» до Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2» про визнання права власності. Відповідне судове рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.
Тобто, виходячи з вищевикладеного полягає, що підстави позовів у розглядуваній справі та справі №911/3394/15 не є тотожними, що виключає наявність підстав для закриття провадження у відповідній частині позовних вимог.
28.05.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.06.2019р.
19.06.2019р. підготовче засідання було відкладено на 03.07.2019р.
03.07.2019р. судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.07.2019р.
17.07.2019р. розгляд справи по суті було відкладено на 24.07.2019р.
Представниками позивача у судовому засіданні 24.07.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представник відповідача 3 проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 24.07.2019р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали про повідомлення у порядку ст.120 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку.
До того ж, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі 1, 2 мали право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі учасники судового процесу могли дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.
З приводу неявки вказаних учасників судового процесу господарський суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з 10.07.2019р.
Отже, за висновками суду, неявка відповідачів 1, 2 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 24.07.2019р.
В судовому засіданні 24.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 3, Господарський суд міста Києва,
25.07.2002р. між Управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації (замовник) та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» (підрядник) було укладено контракт №ХХІІ-7 на будівництво газопроводу високого тиску від м.Обухів до смт.Козин, за умовами якого підрядник зобов'язується в межах договірної ціни виконувати власними та залученими силами і засобами всі передбачені замовленням роботи, здає закінчений будівництвом об'єкт замовнику, усуває недоробки, що виникли в межах гарантійних строків експлуатації об'єкту через неясне виконання робіт.
За умовами п.3.1 договору №ХХІІ-7 від 25.07.2002р. ціна робіт визначається за динамічною договірною ціною в межах виділених коштів на фінансування об'єкту. Згідно затвердженої проектно-кошторисної документації всього вартість робіт складає 2500 тис.грн, в тому числі, кошти обласного бюджету 980 тис.грн. Підрядник бере на себе зобов'язання профінансувати решту із загальної вартості робіт (1520 тис. грн.) за рахунок інших залучених ним джерел фінансування.
Відкритим акціонерним товариством «Проектний і науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та компасному благоустрою міст і селищ України» було розроблено робочий проект на будівництво газопроводу високого тиску Р=1,2 МПа та головного ГРП для котеджного комплексу «Сосновий бір» в м.Обухів, Київської області.
На підставі замовлення Закритого акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2» згідно договору №9/09/02 від 09.09.2002р. Фірмою «Дизайн-Композит ЛТД» було здійснено коригування проектно-кошторисної документації на газопостачання смт. Козин - місто Обухів із заміною поліетиленових труб на стальні труби (проект №04/02-0-ГСН від 31.05.2002р.).
21.10.2002р. між Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» (замовник) та Колективним підприємством «СПМК-1» (підрядник) було укладено договір №81 на виконання робіт по газифікації котеджного комплексу «Сосновий бір» в смт.Козин Обухівського району Київської області, предметом якого є виконання підрядником всього комплексу робіт по газифікації котеджного комплексу «Сосновий бір» в смт Козин Обухівського район Київської області та здача робіт разом з замовником в експлуатацію відповідним службам.
Згідно актів від 24.11.2003р. замовником прийнято збудований газопровід високого тиску довжиною 7937,55 м.п. разом з доданою виконавчою документацією. 10.10.2003р. між Обухівською ФЕГГ Відкритого акціонерного товариства «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» було укладено договір на технічний нагляд за будівництвом системи газопостачання, предметом якого є технічний нагляд за газопроводом високого тиску в смт Козин, житловий масив «Сосновий бір».
09.12.2003р. Управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації, Відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» було складено акт про розподіл газу у газопроводі високого тиску від м.Обухів до смт Козин, згідно змісту якого фактична вартість закінченого будівництвом об'єкту «Газопровід високого тиску від м.Обухів до смт Козин», збудованого силами та за рахунок замовника і підрядника згідно контракту №ХХІІ-7 від 25.07.2002р. становить 2 533 798 грн. Замовником профінансовано будівництво в обсязі коштів, виділених з бюджету Київської області в розмірі 600000 грн. Решту необхідного фінансування забезпечено підрядником в обсязі 1933798 грн. Після закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію газопровід становить спільну часткову власність сторін, при цьому, розмір часток, вираховується пропорційно понесеним витратам і становить: 24% належить замовнику та 76% належить підряднику.
У 2003 році між Відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» укладено договір на виконання технічного обслуговування та ремонту систем газозабезпечення (об'єкт за адресою: смт Козин, житловий масив «Сосновий бір».
05.04.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2», Колективним підприємством «СПМК-1» було складено акт приймання закінченого будівництвом об'єкта газопостачання, відповідно до якого замовником прийнято разом з доданою виконавчою документацією та прийнятий експлуатаційною організацією на свій баланс газопровід високого тиску зі сталевої труби, збудований від м.Обухів до смт Козин Обухівського району.
Згідно рішення спостережної ради Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2» від 29.03.2005р. Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» здійснено додатковий внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» в розмірі 8 652 541 грн. Додатковий внесок вирішено здійснити для формування цілісного майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» майном, до якого віднесено, в тому числі, газопровід високого тиску м.Обухів - Сосновий бір ( проект Фірми «Дизайн-Композит», довжина 7400 п.м.).
Згідно рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом», яке оформлено протоколом №9 від 31.03.2005р, збільшено статутний капітал товариства за рахунок майна, в тому числі, газопроводу високого тиску м.Обухів- Сосновий бір ( проект Фірми «Дизайн-Композит», довжина 7400 п.м.). Прийнято вказане майно на баланс в якості статутного внеску по акту приймання-передачі.
05.04.2005р. Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдом» складено акт приймання-передачі майна Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2» на баланс Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» в якості статутного внеску.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2009 року у справі №19/288-09 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдом» право власності на газопровід високого тиску Обухів - Сосновий бір (від м.Обухів до смт Козин) довжиною 7400 м.п. Вказане рішення набрало законної сили. Скасоване у передбаченому чинним законодавством України порядку не було.
Згідно Авізо №104-07 від 03.12.2007р. Головного управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації передано Козинській селищній раді газопровід високого тиску від м.Обухів до смт.Козин та газифікацію смт Козин (витрати на суму 1630608 грн).
На засіданні 14 сесії Козинської селищної ради V скликання 07.12.2007 року № 3-14-У було прийняте Рішення про безоплатне прийняття до комунальної власності від Головного управління капітального будівництва Київської облдержадміністрації газопроводу високого тиску від м. Обухів до смт. Козин загальною вартістю 1 630 608 грн., збудованого за державні кошти та безоплатну передачу в оперативне управління ВАТ «Київоблгаз» Обухівське ФЕГГ газопроводу високого тиску від м. Обухів до смт. Козин загальною вартістю 1 630 608 грн.
Згідно акту №63 від 20.08.2008р. на підставі рішення Козинської селищної ради № 3-14-У від 07.12.2007р. Козинською селищною радою було безоплатно, з метою здійснення експлуатації передано на баланс Відкритого акціонерного товариства «Київоблгаз» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Київоблгаз») газопровід високого тиску від м. Обухів до смт. Козин загальною вартістю 1 630 608 грн.
22.05.2013р. між Козинською селищною радою (власник) та Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» (підприємство) було укладено договір №143/2013 на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України, предметом якого відповідно до п.1.1 є надання підприємству на праві господарського відання належних власнику складових Єдиної газотранспортної системи України, які безпосередньо приєднані до газових мереж підприємства, яке є газорозподільним, та використовується для забезпечення розподілу природного газу.
У додатку №1 до договору №143/2013 від 22.05.2013р. визначено перелік майна власника, яке передається підприємству на праві господарського відання, серед якого в тому числі газопровід високого тиску м.Обухів - смт Козин.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 17.03.2016р. за Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдом» зареєстровано право власності на 76/100 газопроводу високого тиску загальною довжиною 7962,7 м.п «Обухів - смт.Козин».
Наразі, за твердженнями позивача, дії Київської обласної державної адміністрації по передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області та рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. № 3-14-У про прийняття до комунальної власності цього майна - газопроводу високого тиску «м. Обухів - смт. Козин» є незаконними, оскільки внаслідок них порушено права позивача на мирне володіння своїм майном, оскільки у відповідності до ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. З урахуванням відсутності у відповідача 2 права самостійно розпоряджатись газопроводом високого тиску, позивачем також заявлено вимоги про визнання недійсним договору №143/2013 від 22.05.2013р. на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України та витребування майна у відповідачів 2, 3.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Козинської селищної ради незаконним та його скасування повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав заявника.
Як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 та актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання Головним управлінням капітального будівництва Київської облдержадміністрації об'єкт «Газопровід високого тиску від м. Обухів до смт Козин та газифікація с. Козин», передано безкоштовно на баланс Козинської селищної ради, в тому числі частка у розмірі 76/100, яка є власністю ТОВ «Трейдом», на що згоди власник не надавав. Рішенням від 07.12.2007 № 3-14-У Козинська селищна рада весь газопровід високого тиску «м. Обухів - смт. Козин» прийняла до комунальної власності з передачею в оперативне управління ВАТ «Київоблгаз». За актом від 20.08.2008 № 63 Козинська селищна рада передала вказане майно на баланс ВАТ «Київоблгаз». В наступному Козинська селищна рада за договором на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи від 22.05.2013 № 143/2013 безоплатно строком на 25 років передала газопровід високого тиску «м. Обухів-смт Козин» ВАТ «Київоблгаз». Позивач вважає, що Київська обласна державна адміністрація незаконно розпорядилася майном, яке належить позивачу на праві спільної часткової власності.
Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Козинська селищна рада є власником лише одного газопроводу високого тиску, який передано в оперативне управління для обслуговування Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз». До того ж, вказаний учасник посилався на обставини, які встановлено у справі №911/3394/15. Також відповідачем 2 заявлено про закриття провадження по справі в частині вимог про визнання рішення незаконним та визнання недійсним договору, з огляду на наявність судового рішення у справі між тими ж сторонами про той предмет і з тих самих підстав.
Відповідач 3 проти задоволення позову також заперечував, оскільки обставини відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» майнових прав на газопровід високого тиску, від м.Обухів до смт. Козин вартістю 1 630 608 грн. встановлено судовими рішеннями у справі №911/3394/15. До того ж, вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
25.07.2002р. між Управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації (замовник) та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» (підрядник) було укладено контракт №ХХІІ-7 на будівництво газопроводу високого тиску від м.Обухів до смт.Козин, за умовами якого підрядник зобов'язується в межах договірної ціни виконувати власними та залученими силами і засобами всі передбачені замовленням роботи, здає закінчений будівництвом об'єкт замовнику, усуває недоробки, що виникли в межах гарантійних строків експлуатації об'єкту через неясне виконання робіт.
Згідно актів від 24.11.2003р. замовником прийнято збудований газопровід високого тиску довжиною 7937,55 м.п. разом з доданою виконавчою документацією. 10.10.2003р. між Обухівською ФЕГГ Відкритого акціонерного товариства «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» було укладено договір на технічний нагляд за будівництвом системи газопостачання, предметом якого є технічний нагляд за газопроводом високого тиску в смт Козин, житловий масив «Сосновий бір».
09.12.2003р. Управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації, Відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» та Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» було складено акт про розподіл газу у газопроводі високого тиску від м.Обухів до смт Козин, згідно змісту якого фактична вартість закінченого будівництвом об'єкту «Газопровід високого тиску від м.Обухів до смт Козин», збудованого силами та за рахунок замовника і підрядника згідно контракту №ХХІІ-7 від 25.07.2002р. становить 2 533 798 грн. Замовником профінансовано будівництво в обсязі коштів, виділених з бюджету Київської області в розмірі 600000 грн. Решту необхідного фінансування забезпечено підрядником в обсязі 1933798 грн. Після закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію газопровід становить спільну часткову власність сторін, при цьому, розмір часток, вираховується пропорційно понесеним витратам і становить: 24% належить замовнику та 76% належить підряднику.
Тобто, з урахуванням фактичних обставин справи та вимог чинного на момент створення спірного газопроводу цивільного законодавства, суд зазначає, що внаслідок зведення газопроводу від м.Обухів до смт.Козин на підставі контракту у сторін договору виникло право спільної часткової власності на результат робіт, який за погодження вказаних осіб було розподілено у наступних частках: 24% належить замовнику та 76% належить підряднику.
Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. ст.316 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Наразі, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Тобто, з урахуванням обставин наявності у Закритого акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2» права власності на частку 76/100 у газопроводі високого тиску від м.Обухів до смт Козин, дії співвласника вказаного майна, а отже, дії Київської обласної державної адміністрації і з самостійного розпорядження об'єктом шляхом передання його на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області суперечать приписам ст..358 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що твердження відповідача 2 стосовно того, що газопровід, який було передано безоплатно та Козинській селищній раді та газопровід, який належить на праві власності позивачу та отриманий шляхом внесення до статутного капіталу, є різними об'єктами є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
В контексті означеного судом надано оцінку представлених суду акту від 05.04.2004р. приймання закінченого будівництвом об'єкту систем газопостачання, в якому визначено той самий склад учасників - генеральний підрядник, як і у будівництві газопроводу, щодо якого позивачем заявлено позовні вимоги. Одночасно, у акті від 24.04.2003р. приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання зазначено, що проект на газопостачання смт. Козин - місто Обухів було виконано Фірмою «Дизайн-Композит ЛТД».
До того ж, судом враховано, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2009 року у справі № 19/288-09 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдом» право власності на газопровід високого тиску Обухів - Сосновий бір (від м.Обухів до смт Козин) довжиною 7400 м.п. Вказане рішення набрало законної сили. Скасоване у передбаченому чинним законодавством України порядку не було.
Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, листом №23-36091-1205 від 22.10.2013р. на лист №01-30/09 щодо укладання договору на користування складовими єдиною газотранспортної системи України (газопроводу високого тиску від м.Обухів до смт Козин протяжністю 7400 м) Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдом» про те, що вказаний газопровід був прийнятий до комунальної власності територіальної громади смт Козин згідно рішення № 3-14-У від 07.12.2007р.
До того ж, судом прийнято до уваги пояснення представника відповідача 3 стосовно того, що в смт Козин існує тільки один газопровід високого тиску, який прийнято до комунальної власності селищною радою.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч обов'язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачами 1 та 2 не було надано суду належних та допустимих доказів будівництва іншого ніж спірний газопроводу високого тиску від смт Козин до м.Обухів.
Одночасно, посилання відповідача 2 на обставини, які було встановлено судом у межах справи №911/3394/15, суд вважає необґрунтованими та такими, що не є преюдиційними у розумінні ст.75 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зазначає наступне.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018р. Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Тоді як у судовому рішенні по справі №911/3394/15 судом було зроблено саме висновок про те, що газопровід, на який у позивача наявне право власності та газопровід, який визначено у рішення № 3-14-У від 07.12.2007р. Козинської селищної ради, є різними газопроводами.
До того ж, судом враховано, що підставою позову у справі було визначено наявність права власності на газопровід високого тиску Обухів-Сосновий бір (від м. Обухів до смт. Козин) довжиною 7 400 п.м., яке визнано рішенням Господарським судом Київської області від 26.11.2009 року у справі № 19/288-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» до Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона - 2».
Проте, як вбачається зі змісту рішення у справі № 19/288-09 судом оцінки правовим підставам набуття Закритим акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона - 2» прав на газопровід високого тиску не надавалось, а отже, відповідні обставини не встановлювались.
За таких обставин, суд зазначає, що висновки суду, які викладено у судових рішеннях у справі №911/3394/15 преюдиційного значення не мають.
Отже, виходячи повного та всебічного аналізу представлених до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку, що спірний газопровід високого тиску та газопровід, який було прийнято до комунальної Козинської селищної ради згідно рішення № 3-14-У від 07.12.2007р. є одним і тим же об'єктом.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що дійсно дії Київської обласної державної адміністрації щодо передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області та рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. № 3-14-У про прийняття до комунальної власності цього майна - газопроводу високого тиску «м. Обухів - смт. Козин» є такими, що суперечать приписам чинного законодавства та порушують права та законні інтереси позивача, як власника 76/100 газопроводу високого тиску від м. Обухів до смт. Козин.
Одночасно, з приводу тверджень позивача про наявність підстав для визнання недійсним договору № 143/2013 від 22.05.2013р. про господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи, укладеного між Козинською селищною радою і Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз», суд зазначає наступне.
Як було встановлено вище, 22.05.2013р. між Козинською селищною радою (власник) та Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» (підприємство) було укладено договір №143/2013 на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України, предметом якого відповідно до п.1.1 є надання підприємству на праві господарського відання належних власнику складових Єдиної газотранспортної системи України, які безпосередньо приєднані до газових мереж підприємства, яке є газорозподільним, та використовується для забезпечення розподілу природного газу.
У додатку №1 до договору №143/2013 від 22.05.2013р. визначено перелік майна власника, яке передається підприємству на праві господарського відання, серед якого в тому числі газопровід високого тиску м.Обухів - смт Козин.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За приписами ч.4 ст.7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (в редакції, чинні на момент укладання вказаного правочину) власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані передати належні їм складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.
Тобто, з аналізу наведеної правової норми полягає, що договір про експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України укладається саме з власником таких складових.
Отже, висновки суду стосовно неправомірності дій Київської обласної державної адміністрації щодо передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області та рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. № 3-14-У про прийняття до комунальної власності цього майна - газопроводу високого тиску «м. Обухів - смт. Козин» вказують на відсутність у Козинської селищної ради права на укладання з відповідачем 3 договору щодо газопроводу високого тиску «м. Обухів - смт. Козин», а отже наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
Щодо позовних вимог про витребування у Козинської селищної ради і у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та передання Товариству з обмеженою відповідальністю «Трейдом» 76/100 часток від загальної довжини 7 962,7 метрів погонних інженерної мережі газопостачання високого тиску «Обухів-смт Козин» (Київська область Обухівський район), суд зазначає наступне.
Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст.389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.
У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.
Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Вказану правову поцію визначено Верховним Судом у постанові від 23.01.2019р. по справі №910/2868/16ю
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2019р. по справі №911/604/18.
В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази. Наведеної правової позиції стосовно предмету доказування у спорах про витребування майна дотримується Верховний Суд у постанові від 23.04.2019р. по справі №Б-19/207-09.
Судом було встановлено обставини фактичного перебування спірного майна у відповідачів 2 та 3.
З урахуванням висновків суду щодо невідповідності вимогам чинного законодавства дії Київської обласної державної адміністрації щодо передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо від 03.12.2007 № 104-07 і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області та рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. № 3-14-У про прийняття до комунальної власності цього майна - газопроводу високого тиску «м. Обухів - смт. Козин», у Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» виникло право на витребування майна з незаконного володіння відповідачів 2, 3.
Одночасно, як вказувалось вище, відповідачем 3 було заявлено про застосування строків позовної давності. Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо її обґрунтованості. При цьому, суд виходить з наступного.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Європейським судом з прав людини наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
До того ж, суд зазначає, що статті 387 і 388 Цивільного кодексу України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. по справі №907/50/16 та постанові Верховного Суду від 05.06.2019р. по справі №926/1288/18.
За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Зі змісту представлених суду документів вбачається, що про дії відповідача 1 щодо передачі газопроводу високого тиску на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області, рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. №3-14-У та договір № 143/2013 від 22.05.2013 про господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи, позивач був обізнаний з листа №22.10.2013р. від 23-36091-1205 від 22.10.2013р. Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз», який було скеровано відповідачем 3 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» у відповідь на лист №01-30/09.
До того ж, судом вказувалось, що у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа №911/3394/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» до Козинської селищної ради та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання незаконним та скасування рішення Козинської селищної ради 14 сесії V скликання від 07.07.2007 року №3-14-У; визнання недійсним Договору на господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи України від 22.05.2013 року.
Зі змісту судових рішень у вказаній справі полягає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдом» звернулось до суду з вказаним позовом у серпні 2015р., тобто, наведене достеменно вказує про обізнаність позивача щодо дій з передачі газопроводу високого тиску на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області, рішення Козинської селищної ради від 07.12.2007р. №3-14-У та договір № 143/2013 від 22.05.2013 про господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи.
Одночасно, з розглядуваним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдом» звернулось до Господарського суду міста Києва 22.03.2019р. (шляхом направлення позовної заяви та доданих до неї документів засобами поштового зв'язку).
За таких обставин, за висновками суду, позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом, внаслідок чого позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом» до 1) Київської обласної державної адміністрації, 2) Козинської селищної ради, 3) Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання дії Київської обласної державної адміністрації, вчинених шляхом передачі газопроводу високого тиску згідно Авізо № 104-07 від 03.12.2007р. і актів приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання від 24.11.2003, 05.04.2003 на баланс для подальшої експлуатації Козинській селищній раді Обухівського району Київської області незаконними; визнання рішення Козинської селищної ради №3-14-У від 07.12.2007р. «Про прийняття до комунальної власності цього майна селищної ради газопроводу високого тиску з подальшою безкоштовною передачею його в оперативне управління ЗАТ «Київоблгаз» Обухівське ФЕГГ» незаконним; визнання договору №143/2013 від 22.05.2013р. про господарське відання складовими Єдиної газотранспортної системи, укладеного між Козинською селищною радою і Публічним акціонерним товариством «Київоблгаз», недійсним; витребування у Козинської селищної ради і у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та передання Товариству з обмеженою відповідальністю «Трейдом» 76/100 часток від загальної довжини 7 962,7 метрів погонних інженерної мережі газопостачання високого тиску «Обухів-смт Козин» (Київська область Обухівський район), підлягає залишенню без задоволення.
При цьому, надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 02.08.2019р.
Суддя Спичак О.М.