ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2019Справа № 910/6592/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА», Волинська обл., Ковельський район, с. Тойкут
до відповідача 1: Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинська обл., м. Луцьк,
відповідача 2: Державної казначейської служби України, м. Київ
про стягнення 11 863,32 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Волинській області та Державної казначейської служби України про стягнення з державного бюджету України майнової шкоди в розмірі 11 863,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність правових підстав для покладення на державу відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок неправомірної бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області, у розмірі вартості вилученої деревини, яка зберігалась на штрафмайданчику Ковельського ВП без забезпечення відповідних умов для зберігання, на суму 11 863,32 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам 1, 2 строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзиви.
06.06.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив Державної казначейської служби України на позовну заяву, в якому відповідач 2 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність підстав для стягнення суми майнової шкоди з державного бюджету. За твердженнями відповідача 2, незабезпечення належного обліку та умов зберігання речових доказів, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки. Також відповідач 2 зазначає, що позивач безпідставно просить суд покласти на державний бюджет понесені ним судові витрати.
18.06.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив Головного управління Національної поліції України у Волинській області, за змістом якого відповідач 1 проти позову заперечує та зазначає, що вилучену деревину було поміщено на зберігання до режимного об'єкту - Ковельського ВП ГУНП у Волинській області, що виключало можливість доступу до них сторонніх осіб та забезпечувало дотримання виконання завдань кримінального провадження. За твердженнями відповідача 1, твердження позивача про незабезпечення умов зберігання вилученої деревини є безпідставними та необґрунтованими, а також відсутні докази, що підтверджують настання шкоди (зменшення якості деревини) через неправомірні дії працівників поліції. Також відповідач 1 зазначив про відсутність підстав для відшкодування на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач у відповіді на відзив, яку отримано судом 21.06.2019, заперечує проти доводів Державної казначейської служби України та наполягає на наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка є підставою для відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області.
01.07.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив Головного управління Національної поліції у Волинській області. Позивач зазначає, що доводи відповідача 1 про відсутність в діях працівників поліції неправомірних дій є необґрунтованими, оскільки підставою позовних вимог є саме неправомірна бездіяльність посадових осіб Головного управління Національної поліції у Волинській області.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
01.08.2016 працівниками поліції в місті Ковель по вулиці Луцька було зупинено автомобіль «ЗІЛ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перевозив деревину.
За результатами огляду місця події складено протокол огляду № 94 від 01.08.2016, в якому зафіксовано, що автомобіль «ЗІЛ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з завантаженою деревиною та причіп, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з завантаженою деревиною вилучено та поміщено на майданчик Ковельського ВП.
Ухвалами Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.08.2016 та від 09.09.2016 у справі № 159/2932/16-к (провадження № 1-кс/159/652/16) скасовано арешт, накладений на майно як таке, що є доказом злочину та вилучено в ході проведення огляду місяця події 01.08.2016, а саме: автомобіль марки «ЗІЛ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причіп, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Матеріалами справи підтверджується факт повернення вилученого транспортного засобу та причепу власнику.
Одночасно з цим, листом Прокуратури Волинської області від 07.10.2016 вих. № 17-2348вих16 було доручено Ковельському відділу поліції ГУ НП у Волинській області забезпечити зберігання вилученої 01.08.2016 деревини, яка зберігалась на причепі АС3112ХХ і являється речовим доказом.
Вироком Турійського районного суду Волинської області від 17.07.2017 у справі № 169/291/17 (провадження № 1-кп/169/44/17), який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28.11.2017, визнано невинуватим ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні. Вирішено речові докази: деревину - пиловник породи сосни в кількості 46 штук, колоди породи вільха, що знаходиться на арешт майданчику Ковельського ВП, повернути власнику - ТзОВ «ЕКО-ТАРА».
Як вказує позивач, внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб Головного управління Національної поліції у Волинській області позивачу було заподіяно майнову шкоду у розмірі вартості вилученої деревини, яка втратила свої якісні властивості внаслідок неналежних умов її зберігання.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, правових підстав для покладення на державу відповідальності за майнову шкоду, заподіяну позивачу внаслідок незаконної бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області в розмірі 11 863,32 грн.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідачів 1, 2, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Дії (бездіяльність) Головного управління Національної поліції у Волинській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 Цивільного кодексу України).
Статтею 16 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 Кримінального процесуального кодексу України.
Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (далі - Порядок № 1104), визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Пунктом 5 Порядку визначено, що умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування. У разі потреби необхідне вжиття невідкладних заходів для приведення таких речових доказів до стану, що дає змогу забезпечити їх подальше зберігання.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.
Отже, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно у разі прийняття відповідного рішення (у т. ч. виправдовувального вироку суду, в якому вирішено долю речових доказів) прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами першою, другою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому, відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головне управління Національної поліції у Волинській області як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
При цьому, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного в постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
У даному випадку судом прийняті до уваги обставини, встановлені у вироку Турійського районного суду Волинської області від 17.07.2017 у справі № 169/291/17 (провадження № 1-кп/169/44/17), який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28.11.2017 та який набрав законної сили.
Господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Так, судом в кримінальній справі № 169/291/17 встановлено, що відповідно до протоколів огляду місяця події від 01, 02 та 05 серпня 2016 року було вилучено та поміщено на майданчик Ковельського ВП автомобіль ЗІЛ-131, д.н.з. НОМЕР_1 з причепом із завантаженою деревиною, зокрема, половником породи сосна в кількості 46 колод із проведенням вимірів довжини та діаметру кожної колоди. Проведення обмірів деревини 05 серпня 2016 року здійснювалось із залученням спеціалістів: інженера лісового господарства ДП «Турійське ЛГ» ОСОБА_2 та провідного інженера лісового господарства ДП «Турійське ЛГ» ОСОБА_3 . За результатами обмірів було складено Акт проведення обмірів та визначення групи діаметрів, сорту та вартості лісопродукції від 05 серпня 2016 року. Відповідно до вказаного Акту на автомобілі ЗІЛ-131, д.н.з. НОМЕР_1 завантажено 46 колод половника сосни звичайної 14-54 см довжиною по 2.4 м 1-3 сорту загальним об'ємом 8,878 м.куб. загальною вартістю 11 863,32 грн.
За результатами розгляду кримінальної справи судом встановлено відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_1 , складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 КК, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України, та вирішено долю речових доказів відповідно до вимог статті 100 КК України шляхом повернення деревини - половника породи сосни в кількості 46 штук, колод породи вільха, що знаходиться на арештмайданчику Ковельського ВП, власнику - ТзОВ «ЕКО-ТАРА».
Матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу необробленої деревини № 1200/1200/л/2016 від 19.05.2016, який укладений між Державним підприємством «Турійське лісове господарство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА», зі змісту якого вбачається, що за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини за 3 квартал 2016 року позивачем було придбано необроблену деревину загальною вартістю 189 110,00 грн. Асортимент, породу, характеристики та ціну товару визначено в аукціонному свідоцтві № 1200/л/2016 від 19.05.2016 та у розділі 3 договору № 1200/1200/л/2016 від 19.05.2016.
На підтвердження недотримання відповідачем 1 покладених на нього обов'язків із забезпечення збереження вилученого майна, як це передбачено в Порядку № 1104, позивачем надано суду копію висновку експерта № 1705 за результатами проведення товарознавчої експертизи на замовлення позивача, складеного судовим експертом Дуць Д. Л. (свідоцтво № 1846 від 25.11.2016).
Зі змісту вказаного висновку вбачається, що судовим експертом були встановлені наступні обставини: на огляд 24.04.2018 о 13:30 на території Ковельського відділу поліції було представлено деревину у вигляді колод, таку як була придбана згідно з договором купівлі-продажу необробленої деревини від 19.05.2016. Під час огляду представленої деревини виявлено, що дана деревина зберігається на території відділення поліції (на відкритій ділянці, під відкритим небом), деревина піддавалась впливу негативної дії зовнішнього середовища (перепаду температури, вологості тощо), від якого вона намокала, всихалася, відповідно й - відбувалися процеси всихання, гниття та часткового руйнування, які й спричинили зменшення якості внаслідок 2-річного перебування такої деревини на відкритій ділянці. Судовим експертом було зроблено висновки, відповідно до яких якість деревини не відповідає технічним умовам та ГОСТу для виготовлення плоских дерев'яних палет.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Дослідивши наданий суду висновок експерта в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, господарський суд дійшов висновку, що експертом було надано повну та точну відповідь на порушене питання у відповідності до інших фактичних даних, дослідницька частина та підсумкові висновки судової експертизи узгоджені між собою; експертний висновок обґрунтований та узгоджений з іншими матеріалами справи.
Відтак, наданий суду висновок експерта № 1705 за результатами проведення товарознавчої експертизи на замовлення позивача, складений судовим експертом Дуць Д. Л. (свідоцтво № 1846 від 25.11.2016), приймається судом в якості належного доказу у справі, що підтверджує факт зменшення якості вилученої деревини, внаслідок незабезпечення умов її зберігання на арештмайданчику Ковельського ВП, та непридатності використання такої деревини в подальшому для виготовлення плоских дерев'яних палет, з метою чого таку деревину було придбано.
Розглядаючи доводи учасників справи щодо правильного визначення розміру шкоди, господарський суд виходить з того, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
За висновками суду, в обґрунтування розміру заподіяної шкоди позивач обґрунтовано посилається на преюдиційні факти, встановлені у вироку Турійського районного суду Волинської області від 17.07.2017 у справі № 169/291/17 (провадження № 1-кп/169/44/17).
Як зазначалось судом вище, при вирішенні кримінальної справи Турійським районним судом Волинської області було встановлено, що відповідно до акту проведення обмірів та визначення групи діаметрів, сорту та вартості лісопродукції від 05 серпня 2016 року на автомобілі ЗІЛ-131, д.н.з. НОМЕР_1 завантажено 46 колод половника сосни звичайної 14-54 см довжиною по 2.4 м 1-3 сорту загальним об'ємом 8,878 м.куб. загальною вартістю 11 863,32 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даному випадку судом враховано, що гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин, господарським судом встановлено наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправну бездіяльність відповідача 1 (яка полягає в незабезпеченні належних умов зберігання вилученого майна і, як наслідок, зменшення його якості, що підтверджено відповідним висновком експертизи), наявність шкоди у розмірі 11 863,32 грн (що було встановлено у вироку Турійського районного суду Волинської області від 17.07.2017 у справі № 169/291/17 (провадження № 1-кп/169/44/17)), причинний зв'язок між неправомірною бездіяльністю і заподіяною шкодою (оскільки збитки понесені позивачем внаслідок незабезпечення збереження істотних ознак та властивостей вилученої деревини), внаслідок чого господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з державного бюджету на користь позивача майнової шкоди в розмірі 11 863,32 грн.
З огляду на встановлені судом обставини, повно та всебічно оцінивши письмові пояснення учасників судового процесу та наявні у справі докази, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» та стягнення з Державного бюджету України шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області, в розмірі 11 863,32 грн.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір за розгляд даної справи судом першої інстанції не сплачується на підставі п 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 1 921,00 грн, сплачена сума судового збору може бути повернута з державного бюджету на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір» за відповідним клопотанням позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. ч. 4-7 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони (платіжне доручення № 1138 від 04.05.2018 на суму 3 000,00 грн) та недоведення стороною відповідачів неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне покласти на відповідача 1, з неправильних дій якого виник даний спір, понесені позивачем витрати на оплату послуг експерта в сумі 3 000,00 грн.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу господарський суд зазначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Натомість, надані позивачем документи не підтверджують наявності правових відстав для покладення на іншу сторону витрат позивача в сумі 3 000,00 грн, сплачених на послуги адвоката.
Зважаючи на відповідні заперечення відповідачів, господарський суд виходить з того, що грошові кошти в сумі 3 000,00 грн були сплачені позивачем адвокату Крючкову В. О. згідно з квитанцією № 06/18 від 11.06.2018 на підставі договору про надання правової допомоги № 69-ЮП від 15.05.2018. Однак, матеріали справи не містять доказів наявності повноважень у адвоката Крючкова В. О. повноважень на представництво ТОВ «ЕКО-ТАРА» в суді: ані ордеру, ані відповідної довіреності. Саму позовну заяву підписано керівником позивача, а судові засідання у справі не проводились. Окрім того, відповіді на відзиви були подані до суду іншим представником позивача - адвокатом Скрипчук О. П. на підставі ордеру ВЛ № 000,063496 від 19.06.2019.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновки, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн не підлягають відшкодуванню позивачу іншою стороною.
Керуючись ст. ст. 126, 127, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» до Головного управління Національної поліції у Волинській області та Державної казначейської служби України про стягнення 11 863,32 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» (45021, Волинська обл., Ковельський район, село Тойкут, вул. Шосейна, буд. 41; ідентифікаційний код 37986357) шкоду, заподіяну внаслідок неправомірної бездіяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області, в розмірі 11 863 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 32 коп.
3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 11; ідентифікаційний код 40108604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ТАРА» (45021, Волинська обл., Ковельський район, село Тойкут, вул. Шосейна, буд. 41; ідентифікаційний код 37986357) суму судових витрат на оплату послуг експерта в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 02.08.2019.
Суддя В. В. Князьков