ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.08.2019Справа № 910/7454/19
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Трудова, 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК КИЇВБУД" (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5а)
про стягнення 361 017,73 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК КИЇВБУД" про стягнення заборгованості у розмірі 361 017,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару за Договором № 533 від 14.08.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 відкрито провадження у справі № 910/7454/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 12.06.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦК КИЇВБУД" (покупець) укладено Договір № 533 (надалі також - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (далі - товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором.
Згідно з п. 4.7 Договору, датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором, за умови отримання грошових кошів від замовника.
За приписами п.п. 8.3, 8.4 Договору, у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
У випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині виконання зобов'язань, що виникли протягом дії Договору - до їх повного виконання. (п. 12.1 Договору)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним було поставлено товар відповідачу на загальну суму 440 691,48 грн, однак відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 247 884,58 грн. Таким чином, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання його грошових зобов'язань за Договором позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за Договором у розмірі 247 884,58 грн, неустойку у розмірі 56 031,12 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 39 028,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 18 073,63 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу, а останнім в свою чергу прийнято товар на загальну суму 371 389,20 грн, що підтверджується доданими до позову накладними № ЕТП2208/022 від 22.08.2018 на суму 128 520,00 грн, № ЕТП КВ1608/012 від 16.08.2018 на суму 242 869,20 грн, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.
Проте, відповідач розрахувався за поставлений товар частково на суму 192 806,90 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 784 від 15.08.2018 на суму 10 000,00 грн, № 795 від 17.08.2018 на суму 14 286,90 грн, № 880 від 02.11.2018 на суму 40 000,00 грн.
У п. 5.1 Договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором, за умови отримання грошових кошів від замовника.
Отже, оскільки відповідно до п. 5.1 Договору строк виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором настав, враховуючи часткову оплату поставленого товару, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК КИЇВБУД" перед позивачем за Договором становить 178 582,30 грн.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 178 582,30 грн.
За наведених вище обставин Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 178 582,30 грн.
Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підтверджуються поданими доказами лише в частині 178 582,30 грн., а не 247 884,58 грн, як вказує позивач.
Відтак, з позивача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в розмірі 178 582,30 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню.
Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 25% річних у розмірі 39 028,40 грн та інфляційні втрати в розмірі 18 073,63 грн, розрахованих за час прострочення боржника.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 15.09.2018 по 20.05.2019, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Так, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 22.09.2018, а не 21.09.2018, як вказує позивач. Разом з тим, позивачем також невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 18.09.2018, а не 15.09.2018, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, за якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, позивачем безпідставно здійснено розрахунок інфляційних втрат за прострочення сплати грошових коштів за накладною № ЕТП КВ0611/007 від 06.11.2018, про яку в позові не йдеться та яка не долучена його до матеріалів. Також, при здійсненні розрахунку інфляційних позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Отже, самостійно здійснивши розрахунок інфляційних нарахувань за період прострочення відповідача, Суд зазначає, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 15 411,83 грн.
Крім того, посилаючись на п. 8.4 Договору, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 25% річних у розмірі 39 028,40 грн за загальний період прострочення виконання відповідачем його зобов'язання у період з 15.09.2018 по 20.05.2019.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Разом з тим, згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 статті 536 Цивільного кодексу України, передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У п. 8.4 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів за користування грошовими коштами за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 15.09.2018 по 20.05.2019, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача таких процентів підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Так, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 22.09.2018, а не 21.09.2018, як вказує позивач. Разом з тим, позивачем також невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 18.09.2018, а не 15.09.2018, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, за якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, позивачем безпідставно здійснено розрахунок процентів за період несплати грошових коштів за накладною № ЕТП КВ0611/007 від 06.11.2018, про яку в позові не йдеться та яка не долучена його до матеріалів.
Отже, самостійно здійснивши розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за період прострочення відповідача на підставі п. 8.4 Договору, Суд зазначає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню на суму 30 875,74 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь неустойку (пеню) за загальний період прострочки оплати поставленого товару з 15.09.2018 по 20.05.2019 у загальному розмірі 56 031,12 грн., посилаючись на п. 8.3 Договору.
За приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Як вказано у п. 8.3 Договору, у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 15.09.2018 по 20.05.2019, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Так, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 22.09.2018, а не 21.09.2018, як вказує позивач. Разом з тим, позивачем також невірно визначено початок періоду прострочення за накладною № № ЕТП2208/022 від 22.08.2018, яким є дата - 18.09.2018, а не 15.09.2018, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, за якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, позивачем безпідставно здійснено розрахунок пені за прострочення сплати грошових коштів за накладною № ЕТП КВ0611/007 від 06.11.2018, про яку в позові не йдеться та яка не долучена його до матеріалів. Також, при здійсненні розрахунку пені позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Отже, самостійно здійснивши розрахунок неустойки (пені) період прострочення відповідача, Суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню на суму 44 299,30 грн.
Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК КИЇВБУД" (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5а, ідентифікаційний код 39538465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, ідентифікаційний код 33090871) борг у розмірі 178 582 (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 411 (п'ятнадцять тисяч чотириста одинадцять) грн. 83 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 875 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 74 коп., неустойку у розмірі 44 299 (сорок чотири тисячі двісті дев'яносто дев'ять) грн. 30 коп. та судовий збір у розмірі 4 037 (чотири тисячі тридцять сім) грн. 57 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.08.2019
Суддя Т.Ю.Трофименко