Справа № 137/1369/17
"30" липня 2019 р.
Літинський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Желіховського В.М.
секретаря судових засідань Голота О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Літин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
03.10.2017 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Літинського районного суду Вінницької області із вказаним позовом мотивуючи його тим, що 02.10.2006 р. між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до умов договору позики, позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в сумі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США, які зобов'язувався повернути у 30-денний термін з моменту пред'явлення вимоги. Позивач зазначає, що 03.07.2017 р. він звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів, однак, всупереч взятим на себе зобов'язанням відповідач станом на 19.09.2017 кошти не повернув, про причини невиконання зобов'язання не повідомив. Відповідач ухиляється від взятих на себе зобов'язань відповідно до договору позики, що призводить до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Таким чином, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики грошових коштів від 02.10.2006 р. в сумі 100 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 618 067,90 грн. станом на 19.09.2017 р. та судові витрати.
29.05.2018 р. Літинським районним судом Вінницької області було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 (а.с. 59) оскільки у Вінницькому міському суді Вінницької області перебувала цивільна справа № 127/16630/17 за її позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити його позов, оскільки позичив ОСОБА_2 кошти, які він в добровільному порядку їх не повертає.
Представник позивача - ОСОБА_4 в судому засіданні також просив позов задовольнити, оскільки такий договір дійсно був укладений. Просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти за договором позики від 02.10.2006 р. у сумі 100 000 доларів США, що еквівалентно станом на 19.09.2017 р. 2 618 067,90 грн., а також стягнути понесені судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав,оскільки він дійсно позичав у батька зазначену в позові суму, яку витратив на бізнес та власні потреби.
Третя особа ОСОБА_3 у судових дебатах просила позов задовольнити.
Представник третьої особи ОСОБА_5 у судовому засіданні висловила позицію, згідно якої вважає, що договір позики є фіктивним, укладеним без настання будь-яких юридичних наслідків. В свою чергу рішення необхідне в якості доказової бази в іншому провадженні іншого суду. Просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до договору позики від 02.10.2006 р. (а.с. 8) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів в сумі 100000,00 (сто тисяч) доларів США. 03.07.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення йому грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США (а.с.55). Відповідно до відомостей з інтернет-ресурсу НБУ станом на 19.09.2017 р. зазначена вартість 100 доларів США - 2618,0679 гривень.
У відповідності ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Суд не ігнорує твердження сторони третьої особи на стороні відповідача, згідно яких останні вважають, що правочин договору позики містить фіктивний характер. Втім не може керуватись даним твердженням при прийнятті рішення, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості, а не визнання правочину недійсним. Одночасно відповідно до ч.2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Оскільки предметом розгляду справи не виступали вимоги про визнання правочину недійсним, тому суд не може брати до уваги позицію третьої особи на стороні відповідача про фіктивний характер правочину.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, що склалися між сторонами у зв'язку з передачею грошей відповідають умовам договору позики. Дані правовідносини врегульовані ст.ст. 23, 526, 527, 530, 532, 533, 545, 610, 611, 1046-1050 ЦК України.
Враховуючи викладене та виходячи з того, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином, тому суд вважає за необхідне позов задовольнити, оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання та не повернув позивачеві ОСОБА_1 зазначені кошти, що встановлено в судовому засіданні наданими доказами та поясненнями сторін.
Також, в судовому засіданні не встановлено факту не укладення, фіктивності чи удаваності договору позики від 02.10.2006 року. Враховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю визнав позовні вимоги щодо неповернення позичених коштів, тому суд вважає необхідним стягнути з нього суму боргу в розмірі 100 000 доларів США, що на день ухвалення рішення за курсом НБУ станом на 19.09.2017 р. (а.с. 10), складає 2 618 067, 90 грн.
Що стосується позиції третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 щодо того, що на позичені відповідачем ОСОБА_2 кошти було придбано спільне спірне майно, то дане твердження не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки суду не надано доказів його придбання. Крім того, судом не ставилось за мету з'ясувати для чого позичав кошти ОСОБА_2 у позивача, а також на які цілі вони ним були витрачені.
Враховуючи те, що позов задоволено повністю, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 8 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4,12,48,76,81,141,259,263-268 ЦПК України, ст.ст. 23, 526, 527, 530, 532, 533, 545, 610, 611, 1046-1050 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 100 000 (сто тисяч доларів США), що еквівалентно 2618067,90 грн (два мільйони шістсот вісімнадцять тисяч шістдесят сім гривень 90 коп).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на сплату судового збору в сумі 8000 гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду сторони можуть подати протягом 30 днів після проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Желіховський В. М.