125/202/19
2/125/84/2019
23.07.2019 м. Бар Вінницької області
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.
за участі секретаря Ходи Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Барська міська рада Вінницької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач свої вимоги до суду мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрований у будинку, але з 2004 року за вказаною адресою не проживає. Добровільно знятися з реєстраційного обліку він не бажає. Його реєстрація перешкоджає позивачу розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі. Тому, позивач просила суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування житлом та зняти його з реєстраційного обліку.
Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій зазначила, що свої позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просила справу розглянути без її участі.
Відповідач по справі ОСОБА_2 був належно повідомлений про день розгляду справи в суді, викликався повісткою під розпис, а саме на 27.05.2019 року, 23.07.2019 року, але в судове засідання не з'явився без поважної причини, не повідомив про причини свої неявки, позову не оспорив, відзиву на позов не надав. Тому, суд вважає, що відповідач навмисно ухиляється від розгляду справи в суді та вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Барської міської ради Вінницької області у судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що свої позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просив справу розглянути без їх участі.
Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити в повному обсязі. До такого висновку суд дійшов з наступного.
Так, ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 24.12.2004 року.
У будинку зареєстрований ОСОБА_2 , проте він у будинку не проживає з 2004 року, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов позивача від 11.01.2019 року.
Реєстрація відповідача створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавала.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.
Зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16).
Позивачем виконано всі можливі та передбачені законом умови для добровільного зняття з реєстрації відповідача.
Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає до задоволення у повному обсязі.
За таких обставин суд, керуючись ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, ст. 150, ст. 167 ЖК України, ст. ст. 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», -
В И Р I Ш И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: