Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 2-1408/10
провадження № 61-28371св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у складі судді Каратаєвої Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року позовні вимоги задоволено.
Поділено майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та виділено в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,4314 га, яка знаходиться в селі Дмитрово, Броварського району Київської області вартістю 4 711 883,00 грн; виділено у приватну власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 вартістю
32 081,40 грн; автомобіль «Audi» А8, седан, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 220 600,00 грн; автомобіль «Chevrolet Laceti NF 193», легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 58 500,00 грн; автомобіль «Mersedes-Benz ML 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю
345 000,00 грн; земельну ділянку площею 0,150 га, яка знаходиться в АДРЕСА_5 , вартістю 74 985,00 грн; земельну ділянку площею 0,120 га, яка знаходиться в АДРЕСА_3 , вартістю 59 988,00 грн; земельну ділянку площею 0,3964 га, яка знаходиться в АДРЕСА_6 , вартістю
4 255,00 грн; земельну ділянку площею 0,3231 га, яка знаходиться в АДРЕСА_7 , вартістю
3 504,00 грн; земельну ділянку площею 0,2460 га, яка знаходиться в АДРЕСА_8 , вартістю
2 764,43 грн; земельну ділянку площею 0,2440 га, яка знаходиться в АДРЕСА_9 , вартістю
2 741,05 грн; земельну ділянку площею 0,2450 га, яка знаходиться в АДРЕСА_4 , вартістю
2 753,20 грн, а всього на загальну суму 807 925,66 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 3 903 957,34 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 700,00 грн, та витрати по оплаті на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 280,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року, ОСОБА_2 у листопаді 2016 року оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року залишено без руху та надано заявнику строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали для звернення до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та для усунення інших недоліків - доплати судового збору, не пізніше п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня
2017 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив із того, що підстави наведені у заяві про поновлення строку не є поважними, не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
22 серпня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року та вирішити питання по суті поновлення строку на апеляційне оскарження та визнання поважності причин пропуску процесуальних строків на подання апеляційної скарги на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року у даній справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не був повідомлений про відкриття провадження у даній справі, оскільки копії ухвали про відкриття провадження не отримував.
Суд жодного разу не здійснював виклик відповідача у судове засідання.
Відповідач не приймав особистої участі у справі та про рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
15 червня 2010 року дізнався лише 04 жовтня 2016 року після ознайомлення з матеріалами справи.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області
від 13 березня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У жовтні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 04 червня 2019 року № 545/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-28371св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
15 червня 2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено.
Згідно частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Не погоджуючись із рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року, ОСОБА_2 у листопаді 2016 року оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2010 року залишено без руху та надано заявнику строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали для звернення до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та для усунення інших недоліків - доплати судового збору, не пізніше п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
23 лютого 2017 року на виконання вказаної ухвали, ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, заявник посилається на те, що всупереч вимогам статті 222 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) судом першої інстанції не направлялись копії судових рішень по справі, а про оскаржуване рішення він дізнався лише 04 жовтня 2016 року під час ознайомлення з матеріалами справи його представника.
Також зазначає, що ЦПК України не містить обмежень, або умов, за яких наявність у сторони свого представника, у разі не оскарження їм (представником) судового рішення у встановлений термін, є підставою для обмеження у здійсненні сторони свого особистого права, що гарантовано в тому числі і Конституцією України, на оскарження судового рішення.
Вирішуючи питання щодо відкриття апеляційного провадження, апеляційним судом встановлено, що під час проголошення рішення від 15 червня 2010 року, відповідно до довіреності, була присутня представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , що підтверджується журналом судового засідання
(а. с. 90-91).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256), заява № 8371/02, п. 27, рішення від
26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від
14 жовтня 2003 року).
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У рішенні в справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
За змістом абзацу другого частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суд першої та апеляційної інстанцій) якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд встановив, що належних та допустимих доказів поважності причини пропуску строку заявником не надано. Натомість ОСОБА_2 протягом тривалого часу (понад 6 років) не цікавився станом судового провадження у даній справі, що в свою чергу у поєднані з практикою ЄСПЛ дає підстави дійти висновку про правильність оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 20178 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко