Справа № 727/8556/18
Провадження № 2/727/179/19
23 липня 2019 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:
головуючого судді Чебан В.М.
при секретарі Меренчук Р.Ю.
за участю представника позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виступає КП МТК «Калинівський ринок», про визначення частки у спільному майні подружжя, -
У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визначення частки у спільному майні подружжя.
Посилався на те, що 17 листопада 1995 року між ним та ОСОБА_5 було укладено шлюб про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було зроблено запис №2320. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька - ОСОБА_6 . Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 січня 2018 року у справі №727\11052\17 шлюб укладений між ним та ОСОБА_4 було розірвано.
Вказував, що під час шлюбу на підставі Угоди на право встановленнязведення павільйону №28-3В1тс від 14 травня 2001 року було виготовлено та встановлено на території КП МТК «Калинівський ринок» (торговельне місце НОМЕР_3 площею 33,65 кв.м.) нестаціонарний павільйон НОМЕР_3, який не являється об'єктом нерухомого майна. Павільйон був введений в експлуатацію на підставі Акту прийняття в експлуатацію будівлі №92 від 22 жовтня 2001 року. Торговельне місце НОМЕР_3 площею 33,65 кв.м. було визначено під павільйон на підставі договору №699\С від 22 жовтня 2001 року. Крім цього, вказував, що право користування торговельним місцем НОМЕР_4 підтверджується Угодою про надання в користування торговельного місця №9748\С від 01 січня 2011 року.
Також зазначив, що ОСОБА_4 , на момент зведення торговельного об'єкту НОМЕР_3 і по теперішній час являється фізичною особою - підприємцем, у зв'язку з чим всі вищезазначені договори були укладені КП МТК «Калинівський ринок» саме з нею.
Торговельний об'єкт НОМЕР_3, ні він, ні ОСОБА_4 не використовували для здійснення підприємницької діяльності, починаючи з моменту його зведення і по даний час, а постійно здавався в оренду на підставі договору на право оренди павільйону НОМЕР_4 від 01 листопада 2001 року, договору оренди павільйону НОМЕР_4 від 01 березня 2003 року, договору про передачу права користування торгівельним місцем № 840 від 27 грудня 2012 року, договору про передачу права користування торговельним місцем № 1471 від 22 квітня 2015 року, договору про передачу права користування торговельним місцем № 1781 від 01 лютого 2017 року.
Після народження доньки, з 04 березня 2000 року, ОСОБА_4 , займалася доглядом та вихованням останньої, матеріально сім'ю забезпечував він, працюючи в таксі.
06 листопада 2003 року на території КП МТК «Калинівський ринок» виникла пожежа в магазині НОМЕР_5 (9 блок), внаслідок чого було знищено покрівлю магазинів НОМЕР_6. Дана обставина призвела до необхідності проведення будівельно-відновлювальних робіт спірного торгівельного об'єкту, оплата яких була здійснена за його кошти, оскільки ОСОБА_4 займалася вихованням та доглядом за дитиною. Крім того, зазначив, що позичав кошти на відновлювальні роботи у ОСОБА_7
Вважає, що спільний торгівельний об'єкт НОМЕР_4 є об'єктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_4 .
Просить визнати за ним право власності на 1\2 ідеальну частку торговельного об'єкту НОМЕР_4, загальною площею 42,2 кв.м., розташованого на території КП МТК «Калинівський ринок», торговельне місце НОМЕР_3 загальною площею 33, 65 кв.м.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, підтвердивши обставини, зазначені в позовній заяві.
Відповідач та її представник позовні вимоги не визнали з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що з 15 березня 1994 року по теперішній час ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю. До укладення шлюбу з позивачем вона здійснювала підприємницьку діяльності на території КП «МТК» Калинівський ринок. Однак вже під час перебування у шлюбі з позивачем, ОСОБА_4 з метою продовження своєї підприємницької діяльності 14 травня 2001 року, 22 жовтня 2001 року, 01 січня 2011 року було укладено нові угоди з КП МТК «Калинівський ринок» щодо організації торгівлі на ринку. Так, їй було надано право встановити/звести нестаціонарний павільйон (тимчасову будівлю), який не є об'єктом нерухомого майна на фундаменті, який є власністю ринку та надано в платне користування торговельне місце НОМЕР_4, площею 33, 65 кв.м. на території КП МТК "Калинівський ринок" для здійснення підприємницької діяльності, а саме: надано право здійснювати продаж промислових товарів самостійно або за згодою ринку передавати торговельне місце іншому користувачеві в суборенду. Зазначає, що підприємницьку діяльність під час догляду за донькою ОСОБА_4 не припиняла, більше того навпаки з метою отримання прибутку здійснювала підприємницьку діяльність - надавала в оренду належне КП МТК "Калинівський ринок" торговельне місце НОМЕР_4 облаштоване павільйоном. ОСОБА_3 ні до укладення шлюбу, ні під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , ні на даний час не займався та не займається підприємницькою діяльністю, ніколи не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Зведений ОСОБА_4 на належному КП МТК "Калинівський ринок" торговельному місці НОМЕР_4, площею 33, 65 кв. м. з метою організації торгівлі, павільйон згідно Акту № 92 від 22 жовтня 2001 р. є тимчасовою будівлею та не належить до нерухомого майна, на нього відсутній документ, що посвідчує право власності, а речове право на нього не підлягає державній реєстрації, а тому в задоволені позову просили відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КП МТК «Калинівський ринок» в судове засідання не з'явився хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Позивач ОСОБА_3 , допитаний в якості свідка, суду показав, що з 1992 року він з позивачкою проживали разом. В листопаді 1995 році вони одружилися. Після придбали кіоск на Калинівському ринку, де був зроблений ремонт. Вказував, що відповідачка з 1994 року була зареєстрована як фізична особа - підприємець. На той час я перебував в армії. З грудня 1999 року ОСОБА_4 завагітніла і на роботу не виходила. В 2001 році адміністрація Калинівського ринку повідомила, що всім підприємцям треба прибрати вагончики, і в замін цього будуть видавати торгівельні місця. Після цього вагончик він відав в с. Тарашани. Торгівельні павільйони ринок будував сам, а вони лише вносили кошти. ОСОБА_8 перебував на заробітках в Італії і гроші на зберігання висилав їм. Крім того, брат дозволив скористатися його грошима. Таким чином вони збудували магазин. Після чого почали здавати його в оренду. В 2004 році магазин згорів, залишились тільки стіни. Брат ОСОБА_8 зночу зичив гроші і вони відбудували магазин. В 2001 році він пішов працювати в таксі «Браво», де заробляв добре. За період шлюбу була придбана квартира та автомобіль, які в подальшому були продані, а гроші поділені.
Свідок ОСОБА_7 суду показав, що позивач є його двоюрідним братом. Приблизно в 2001 році він позичив брату гроші в сумі 700 доларів США. Вказує, що на момент отримання коштів, був тільки ОСОБА_3 . Відомо, що в магазині сторони торгували самі, а після магазин здавали в оренду. Вказав, що позивач працював в таксі, а пізніше розвозив речі. ОСОБА_9 перебувала в декретній відпустці.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що ОСОБА_4 придбала кіоск за свої гроші. В той період ОСОБА_4 їздила до Польщі та Румунії за товаром, який в подальшому реалізовувала на території ринку. Це все відбувалося в період 1993 - 1994 роки. ОСОБА_11 знає, він зустрічався на той період з ОСОБА_4 та був одружений з іншою жінкою.
Свідок ОСОБА_12 суду показала, що знає ОСОБА_4 з 1975 року. Відомо, що в 1990 році ОСОБА_4 звільнилася з роботи і працювати в овочевому магазині, їздила за кордон та підторговувала на Калинівському ринку. Відомо, що брат ОСОБА_4 запропонував купити кафе ОСОБА_13 , яка в свою чергу запропонувала їй це зробити разом з нею. В кафе також їм допомагав працювати її чоловік. Потім в кафе почав приходити ОСОБА_3 .. Із-за нього вони з ОСОБА_4 посварилися і розійшлися на декілька років. В кафе були вкладені її кошти, які згодом ОСОБА_4 їй повернула. Кошти зароблені в кафе ОСОБА_4 в подальшому вклала в магазин.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 17 листопада 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було зроблено запис №2320 (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 січня 2018 року у справі №727\11052\17 шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с.11).
Відповідно до угоди на право встановленнязведення павільйону №28-3В тс від 14 травня 2001 року укладеної між КП МТК «Калинівький ринок» та ОСОБА_5 , остання отримала право за свій рахунок, в термін до 01 серпня 2001 року на виготовлення та встановленнязведення (нестаціонарного) павільйону, який не є об'єктом нерухомості у відповідності до робочого проекту та плану реконструкції МТК «Калинівський ринок», на фундаменті, збудованому ринком, який є його власністю (а.с.13).
Павільйон був прийнятий в експлуатацію, як тимчасова будівля на підставі Акту прийняття в експлуатацію будівлі №92 від 22 жовтня 2001 року (а.с.14).
Торговельне місце НОМЕР_3 площею 33,65 кв.м. було визначено під павільйон на підставі договору №699\С від 22 жовтня 2001 року (а.с.15).
Право користування торговельним місцем НОМЕР_4 підтверджується Угодою про надання в користування торговельного місця №9748\С від 01 січня 2011 року (а.с.16).
Відповідно до договорів на право оренди від 01 листопада 2001 року та від 01 березня 2003 року, договорів про передачу права користування торгівельним місцем № 840 від 27 грудня 2012 року, № 1471 від 22 квітня 2015 року та № 1781 від 01 лютого 2017 року спірний павільйон НОМЕР_4 відповідачу передавався в оренду (а.с.17-21).
Також судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 зареєстрована, як фізична особа підприємець (а.с.87).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з угоди на право встановленнязведення павільйону №28-3В тс від 14 травня 2001 року, зокрема п. 1, з метою організації торгівлі на території МТК «Калинівський ринок», розташованому за адресою: м.Чернівці, вул.Калинівська, 13-А, «Ринок» надав, а «Користувач» ( ОСОБА_4 - відповідач у справі) отримав право, за свій рахунок, в термін до 01 серпня 2001 року на виготовлення та встановленнязведення (нестаціонарного) павільйону, який не є об'єктом нерухомості у відповідності до робочого проекту та плану реконструкції МТК «Калинівський ринок», на фундаменті, збудованому Ринком, який є його власністю.
Крім того, з п.5 вищезазначеної угоди слідує, що користувачу належить право власності на частину вартості павільйону, що була здійснена за його рахунок. Фундамент і комунікації (електромережа, тротуар, ливневі стоки і таке інше) є власністю ринку.
В позовній заяві позивач зазначає, що торгівельний об'єкт НОМЕР_3 є об'єктом права спільної сумісної власності його та ОСОБА_4 .
Дана обставина спростовується умовами вищевказаної угоди, зокрема тим, що ОСОБА_4 , не набула права власності на спірний об'єкт, а їй, як користувачу, належить право власності на частину вартості павільйону, що була здійснена за її рахунок. Фундамент і комунікації (електромережа, тротуар, ливневі стоки і таке інше) є власністю ринку.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ст.61 СК України може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Положеннями ст.68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч.1 ст. ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України, що містяться в п.24 постанови Пленуму від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Виходячи з даних вимог закону слідує, що ОСОБА_4 не набула у встановленому законом порядку права власності на торгівельний об'єкт НОМЕР_3, розташований на території КП МТК «Калинівський ринок», право власності на 1\2 якого ОСОБА_3 просить визнати за ним.
Положеннями ч.1ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 367/5390/14-ц, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Жодного доказу, на підтвердження факту, що ОСОБА_4 є власником спірного майна та те що об'єкт є правом спільної сумісної власності подружжя, суду не надано.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Звертаючись до суду з позовом про захист порушених прав, позивач сам визначає особу відповідача, яка на його думку, має відновити порушене, оспорюване чи невизнане право позивача.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до ч.1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 51 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позов пред'явлений виключно до ОСОБА_4 і клопотання про залучення до справи співвідповідача, власника частини об'єкту, КП МТК «Калинівський ринок» не надходило.
Виходячи із вимог ст. 51 ЦПК України, таким правом наділений тільки позивач. Суд не вправі, з власної ініціативи та за клопотанням відповідача, залучати до справи співвідповідача.
КП МТК «Калинівський ринок» був залучений, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, але за своїм впливом на процес, права відповідача значно ширші ніж права третьої особи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (F4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) F 303-A, пункт 29).
За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючисть ст.ст.60,69-71 СК України, ст. 626 ЦК України, ст.ст.13, 48, 51, 76, 81, 89, 263, 265, 268, 273, 282, 284, 289 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виступає КП МТК «Калинівський ринок», про визначення частки у спільному майні подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 01 серпня 2019 року.