ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
23 липня 2019 року м. Київ № 640/10200/19
Cуддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерство юстиції України
про визнання протиправним та скасування постанови
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанська А.Л. від 10 травня 2017 року в рамках виконавчого провадження №49517898 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 6 813 515,56 грн.
Ухвалою суду від 12.06.2019 позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду, зокрема, належних доказів поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху направлена особі, яка її подала, та вручена адресату 02.07.2019, про що свідчить підпис представника позивача у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
16.07.2019 на усунення недоліків позовної заяви від представника позивача до суду надійшла, зокрема, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду (уточнена).
За змістом поданої заяви пояснює пропуск строку звернення до адміністративного суду тим, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року у справі №370/1288/15 скасовано постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС Думанської А.Л. від 10 травня 2017 року №49517898 про стягнення виконавчого збору.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту ДВС МЮ України задоволено частково, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, за переконанням заявника, постанова суду апеляційної інстанції не є остаточним рішенням у справі, оскільки згідно ч.5 стаття 355 КАС України та ч. З ст.419 ЦПК України, саме судові рішення суду касаційної інстанції вважаються остаточними і оскарженню не підлягають.
Враховуючи те, що Постанова Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року, не є остаточним рішенням у справі, позивачем було подано до Касаційного цивільного суду Верховного суду касаційну скаргу на Постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року по справі у справі №370/1288/15.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Великої палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року (справа № 370/1288/15), касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року без змін.
Враховуючи, що позивач отримав Постанову Великої палати Верховного Суду від 03.04.2019 у поштовому відділенні 29.05.2019, відтак вважає причини пропуску процесуального строку поважними та просить поновити строк звернення до адміністративного суду.
Проаналізувавши наведені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини пропуску строку звернення до суду, можна дійти висновку, що вони є аналогічними причинам, заявленим при зверненні до суду з позовом, які визнані судом неповажними.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 вказаної норми передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Аналогічний 10-денний строк на оскарження постанови державного виконавця було встановлено в ч.2 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції станом на 10.05.2017 - дату прийняття відповідачем оскаржуваної постанови.
Отже, строк в десять днів визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, при визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Згідно ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судом, 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області видано виконавчий лист №370/1288/15-ц, про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області.
01.12.2015 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ДВС Думанська A.Л. відкрито виконавче провадження №49517898 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
10 травня 2017 року зазначеним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа про звернення стягнення на зазначену земельну ділянку стягувачу - ПАТ «Європейський газовий банк», за заявою стягувача у ВП №49517898.
10 травня 2017 року державним виконавцем винесено постанову № 49517898 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 6 813 515,56 грн.
Отже, з наведеного вбачається, що з травня 2017 року позивач мав реальну можливість звернутись до суду з відповідною позовною заявою, якщо вважав що відповідачем було неправомірно прийнято рішення (постанову) про стягнення виконавчого збору у ВП № 49517898.
Між тим, лише у січні 2018 року позивач звернувся до Макарівського районного суду Київської області зі скаргою на дії та постанову державного виконавця, у якій просив скасувати постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Більше того, навіть після прийняття 26.07.2018 Апеляційний судом Київської області постанови, якою ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, позивач не звернувся до адміністративного суду з позовною заявою. Зокрема, в мотивувальній частині даної постанови судом апеляційної інстанції звернуто увагу, що оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 та 13 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та № 307/1451/15-ц відповідно.
При цьому, суд враховує, що про причини неможливості звернення до суду із відповідним позовом до 07.06.2019 позивач не вказує та жодних доказів на підтвердження відповідних обставин суду не надав.
Також суд вважає за необхідне вказати, що до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» не вносилося жодних змін, а тому твердження представника позивача про неоднозначне трактування ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підсудності оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, суд відхиляє, як суб'єктивне тлумачення позивачем норм закону, хоча дана норма на переконання суду є чіткою, однозначною та зрозумілою, отже, посилання позивача в цій частині є необгрунтовими.
Дана норма містить визначення, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а наведені ним обґрунтування підстав пропуску цього строку не можуть бути визнані судом як поважні.
Посилання позивача на очікування рішення Верховного Суду, яке відповідно до ч.5 стаття 355 Кодексу адміністративного судочинства України є остаточним і оскарженню не підлягає, судом відхиляються, з урахуванням наступного.
Як вже зазначалось, початок строку звернення до суду визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому, ч.1 ст.370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Оскільки судове рішення набрало законної сили 26.07.2018 і одночасно даним рішенням до відома позивача було доведено необхідність оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору саме в порядку адміністративного судочинства України, є можливим дійти висновку, що позивач, у випадку існування переконання про порушення власних прав таким актом індивідуальної дії, була зобов'язаний звернутись до адміністративного безпосередньо у визначений кодифікованим законом строк - 10 днів, чого останньою на власний розсуд зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вказує на те, що позивач не був позбавлений можливості звернутись до адміністративного суду протягом 10 днів з дня ухвалення (отримання) рішення суду апеляційної інстанції та одночасно звернутись до Верховного Суду з відповідною касаційною скаргою; імперативно встановлена законом обов'язковість судового рішення нерозривно пов'язана саме з моментом набрання рішенням законної сили, а не з моментом отримання таким рішенням суду статусу остаточного.
Визначення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та, що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97 проти України», п. 47).
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності має на меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності, зокрема і щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду також є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, Європейський суд з прав людини підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (рішення від 10 травня 2012 року у справі «Безруков проти Росії», п. 34).
Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про поважність причин пропуску такого строку (див., наприклад, рішення від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_4А.» проти Іспанії», п. 109).
Враховуючи, що позивачем не наведено об'єктивних обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які заважали йому звернутись за захистом порушеного права у спірних правовідносинах в межах строку звернення до суду, установленого процесуальним законом, суддя не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. При цьому необхідно також врахувати, що право позивача на доступ до правосуддя не було обмеженим, позивач мав чітку практичну можливість ефективно захистити порушене право, та звернувшись до суду з позовом після прийняття рішення апеляційним судом.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки позивачем, у встановлений судом строк не було усунуто недоліки позовної зави, зазначені в ухвалі суду від 12.06.2019, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного позову з позовною заявою ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, наведені в заяві про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позовну заяву та додані до неї матеріали - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити позивачу разом із позовною заявою і усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Р.О. Арсірій