ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2019 року № 826/17091/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Чемериса М.С. (за дорученням судді), розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов "
до1. Державної фіскальної служби України 2. Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації 3. Головного управління ДФС у м. Києві 4. Комісії Головного управління ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації 5. Головного управління ДФС у Київській області
про представники учасників справи:визнання протиправними та скасування рішення позивача - Макарчук В.П ; відповідачів 1 - 4 ? не прибули; відповідача-5 ? Дробович Є.Р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " (далі - позивач або ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов ") подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач-1 або ДФС), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 21.08.2018 № 890093/41993061 про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов" від 25.07.2018 № 3 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 25.07.2018 № 3, подану ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов ";
- стягнути на користь ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 30000 гривень та судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на необґрунтованість та протиправність відмови у реєстрації податкової накладної.
У відзиві на позовну заяву, відповідач-1 заперечує проти позову та зазначає, що у Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації були наявні всі підстави для відмови у реєстрації податкової накладної відповідно до вимог податкового законодавства, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповіді на відзив відповідача-1 позивач вказує, що відповідачем-1 не спростовано доводи позовної заяви, натомість позивачем були надані всі необхідні документи для реєстрації податкової накладної. Крім того позивач вказує, що у даному випадку першою подією є дата зарахування коштів, що сталася раніше, ніж дата оформлення акту здачі-приймання наданих послуг.
У відзиві на позовну заяву відповідач-5 вказує на законність та правомірність дій Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації щодо відмови у реєстрації податкової накладної, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні на 14.11.2018; витребувано в Державної фіскальної служби України належним чином завірені копії документів, а саме: протоколу засідання Комісії ДФС України та рішення, згідно якого ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов " визнано ризиковим платником податку і заблоковано реєстрацію податкових накладних, та документів, на підставі яких приймалося відповідне рішення.
21.11.2018 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 20.12.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2018 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Комісію Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - відповідач-2 або Комісія ДФС.
20.12.2018 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 21.02.2019.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2018 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів - Головне управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач-3 або ГУ ДФС) та Комісію Головного управління ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - відповідач-4 або Комісія ГУ ДФС); витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві належним чином завірені копії протоколу засідання Комісії ДФС України та рішення, згідно якого ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " визнано ризиковим платником податку і заблоковано реєстрацію податкових накладних, та документів, на підставі яких приймалося відповідне рішення.
21.02.2019 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 28.03.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління ДФС у Київській області (далі - відповідач-5 або ГУ ДФС у Київській області).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2019.
16.04.2019, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання не відбулося, розгляд справи відкладено на 28.05.2019.
28.05.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача-5 заперечив проти позову; представники відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4 у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Окрім того, представники позивача та відповідача-5 звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2018 між позивачем, Фірма, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солексім" (далі - ТОВ "Солексім"), Клієнт, було укладено договір про надання юридичних послуг № 08/05-2018 (далі - Договір).
За умовами вказаного Договору, Фірма бере на себе зобов'язання надати Клієнту на його запит на умовах, передбачених цим Договором, юридичні послуги (далі - Послуги), а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані Послуги (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, Послуги надаються Фірмою в чіткій відповідності із Договором і чинним законодавством України. Послуги приймаються Клієнтом на підставі Акту приймання-передачі Послуг, підписаного Клієнтом та уповноваженим представником Фірми.
Згідно з п. 6.3 Договору, оплата Послуг здійснюється згідно виставлених Фірмою рахунків, у тому числі на сплату авансу за надання Послуг, кожен з яких є невід'ємною частиною Договору. Сума Договору складає суму виставлених Фірмою рахунків за фактично надані Послуги.
Пунктом 7.1. Договору визначено, що Клієнт сплачуватиме належні суми Винагороди шляхом банківського переказу на банківський рахунок Фірми протягом 5 банківських днів з дня отримання виставленого рахунку Фірмою.
На виконання умов вказаного Договору, позивачем виставлено ТОВ "Солексім" рахунок " 23/07 від 23.07.2018 на суму 7 407, 07 грн., у т.ч. ПДВ - 1 234,50 грн.
26.07.2018 позивачем та ТОВ "Солексім" було складено Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 23/07. Згідно вказаного акту загальна вартість робіт (послуг) з склала 7 407 (сім тисяч чотириста сім) грн., 02 коп., в т.ч. ПДВ - 20% - 1 234 (одна тисяча двісті тридцять чотири) грн. 50 коп. Акт підписано представниками сторін та скріплено відповідними печатками.
Відповідно до платіжного доручення № 507 від 25.07.2018 та виписки за рахунками за 25.07.2018 Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", ТОВ "Солексім" 25.07.2018 перерахувало на банківський рахунок позивача 7 407 грн.
На виконання п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачем було створено податкову накладну № 3 від 25.07.2018 (далі - податкова накладна) та направлено для її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
08.08.2018 позивач отримав Квитанцію № б/н (далі - Квитанція), згідно якої податкову накладну прийнято, проте її реєстрація зупинена відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки відповідає вимогам пп 1.6 п. 1 "Критеріїв ризиковості платника податку" і запропоновано позивачу надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У свою чергу, 05.04.2018 позивачем були подані пояснення.
Проте, Комісією ГУ ДФС у Київській області було прийнято рішення від 21.08.2018 № 890093/41993061 про відмову в реєстрації податкової накладної, оскільки платником податків не надано копії розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 20.04.2018 позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС.
Відповідно до вказаних рішень підставою для відмови в реєстрації податкових накладних є ненадання платником податку копій документів, а саме: ненадання платником первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (документи, які не надано підкреслити); розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків; та запропоновано оскаржити дане Рішення в адміністративному або судовому порядку.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, згідно зі скарги від 30.08.2018, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС. До скарги були додані такі документи:
- виписка ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов ";
- договір оренди з додатком від 25.04.2018;
- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- накази про призначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- витяг з реєстру платників ПДВ ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов" від 23.05.2018;
- договір про надання юридичних послуг № 08/05-2018 від 08.05.2018;
- рахунок № 23/07 від 23.07.2018;
- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 23/07 від 26.07.2018;
- виписка за рахунком ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов" за 25.07.2018;
- податкова накладна № 3 від 25.07.2018;
- Квитанція № б/н від 08.08.2018;
- пояснення ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов" від 20.08.2018;
- рішення від 21.08.2018 № 890093/41993061 про відмову в реєстрації податкової накладної.
10.09.2018 Комісією з розгляду скарг ДФС було прийнято рішення № 29389/41993061/2, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення від 21.08.2018 № 890093/41993061 про відмову в реєстрації податкової накладної - без змін.
Вважаючи рішення Комісії ДФС необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Відповідно до пп.пп. 16.1.2,16.1.3, п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
За приписами п. 74.2 ст. 74 ПК України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики (п. 74.3 ст. 74 ПК України).
Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 341) (скорочено - Порядок № 1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 1.3 і 200 1.9 статті 200 1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Пунктом 13 Порядку № 1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (в подальшому - квитанція).
Відповідно до приписів пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117 (нижче - Порядок № 117), податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
При цьому, відповідно до змісту пункту 10 Порядку № 117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
Пунктом 13 Порядку № 117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
З огляду на наведені нормативні приписи, суд наразі відмічає, що контролюючим органом не дотримано як принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, так і норми пункту 13 Порядку № 117, оскільки ним не зазначено у квитанції конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), на підставі якого здійснено зупинення реєстрації податкової накладної.
Відповідний висновок ґрунтується на тому, що контролюючим органом у квитанції зазначено лише загальне посилання на відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку, визначених підпунктом 1.6 пункту 1 листа ДФС від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18 «Критерії ризиковості платника податку» (далі - Критерії № 959).
Натомість, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень і пункт 13 Порядку № 117 вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.
Водночас, зі складених контролюючим органом документів не вбачається за можливе встановити обставини, на підставі яких останній дійшов висновку про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку.
Крім того, відповідно до підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв № 959, визначено 7 (сім) вичерпних підстав за наявності яких комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:
1. платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);
2. дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;
3. платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
4. платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб'єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
5. платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 та абз. 1 п. 49.2 і п. 49.18 ст. 49 ПК України;
6. платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 та п. 46.2 ст. 46 ПК України;
7. наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не відповідає жодній із перелічених підстав, за наявності яких комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків.
Окрім того, контролюючим органом також не надано ані самого протоколу засідання Комісії, ані переліку платників податків, щодо яких виявлено ознаки ризиковості, ані матеріалів, на підставі яких платника податків віднесено до такого переліку.
Разом з тим, суд зауважує, що контролюючий орган був зобов'язаний у квитанціях чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв № 959, а і на відповідне рішення, відповідно до якого платника внесено до переліку ризикових платників.
Як зазначалося вище, судом було витребувано у відповідачів, зокрема, належним чином завірені копії документів, а саме: протоколу засідання Комісії ДФС України та рішення, згідно якого ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов " визнано ризиковим платником податку. Однак вказані документи суду надано не було.
Також суд звертає увагу на те, що листом ГУ ДФС у м. Києві № 13201/10/26-15-41-05-14 від 28.01.2019 повідомило позивача, що ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов ", станом на дату надання відповіді, в переліку ризикових платників податку не значиться.
При цьому, пунктами 6 та 7 Порядку № 117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
З аналізу змісту вказаних норм видно, що підставами для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є наступна відповідність:
1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;
2) податкової накладної/розрахунку коригування - критеріям ризиковості здійснення операції.
Отже, положення зазначених пунктів Порядку № 117 є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов'язків контролюючих органів.
Разом з тим, реєстрація поданої платником податкової накладної зупинена, як зазначено в квитанції, через відповідність вимогам підпункту 1.6. пункту 2 Критеріїв ризиковості платника податку.
Контролюючим органом застосовано критерії ризиковості платника податку до податкової накладної, а не до платника податку, що свідчить про те, що контролюючим органом реєстрацію податкової накладної зупинено з підстав, які не передбачені законодавством - Порядком № 117.
Також судом встановлено, що рішенням комісії ДФС України від 21.08.2018 № 890093/41993061 в реєстрації податкової накладної № 3 в ЄРПН позивачу відмовлено, з підстав ненадання платником податку копій документів, а саме розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.
В той же час, згідно з підпунктами 14, 15 Порядку № 117, перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).
Пунктами 18-21 Порядку № 117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
У спосіб, визначений Порядком № 117, платником направлено контролюючому органу пояснення та копії документів до зазначеної господарської операції та податкової накладної.
При цьому, факт зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН не спростовує ані факту здійснення платником податків господарської операції, ані факту наявності дати виникнення саме першої події (оплати послуги на підставі рахунку № 23/07 від 23.07.2018, відповідно до п. 7.1 Договору), що підтверджується тільки первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування.
Посилання відповідача-1 та відповідача-5 у відзивах на те, що позивачем не було надано копії первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій та документів, що підтверджують розрахунок за послуги; складення податкової накладної не за першою подією судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до п. 187.1 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
В даному випадку оплата послуги за Договором відбулася на підставі рахунку № 23/07 від 23.07.2018, відповідно до п. 7.1 Договору, що також підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача за 25.07.2018.
Крім того, судом встановлено, що позивачем до пояснень від 20.08.2018 було додано договір про надання юридичних послуг № 08/05-2018 від 08.05.2018; рахунок № 23/07 від 23.07.2018; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 23/07 від 26.07.2018, що також не заперечується відповідачами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-5, в даному випадку обмежився лише загальним формулюванням щодо не надання позивачем документів, не встановивши при цьому конкретно, яких документів, крім тих що надав позивач, не вистачає для реєстрації податкової накладної.
Разом з цим, на переконання суду, сукупність первинних документів, належним чином засвідчені копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, не дають підстав для сумніву щодо фактичності виконання укладеного між позивачем та ТОВ "Солексім" договору про надання юридичних послуг № 08/05-2018 від 08.05.2018.
З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що рішення відповідачів про зупинення та відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ "ЮФ "Бауер Коттон і Шилов " у зв'язку з її відповідністю підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку є безпідставним.
Таким чином, зважаючи на наявність передбачених законодавством документів, які були надані контролюючому органу, у останнього були відсутніми правові підстави для відмови платнику податків у реєстрації податкової накладної.
З огляду на викладене, суд дійшов висновок, що рішення № 642939/38591109 від 11.04.2018 є необґрунтованим, що є підставою для його скасування.
Водночас, важливо наголосити, що вказані рішення, у відповідності до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, є індивідуальними актами.
При цьому, такі акти, видані суб'єктом владних повноважень як документи, прийняті з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містять загальнообов'язкових правил поведінки та стосуються прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому вони адресовані.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти, є їх виражений правозастосовний характер.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акту, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до змісту статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), за якими під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі № 816/1229/14, серед іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В даному випадку, ефективним способом захисту буде зобов'язання ГУ ДФС у Київській області зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 3 від 25.07.2018 датою її фактичного подання.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.
Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Разом з тим, як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Отже, факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
В той же час, позивачем не доведено негативний плив на діяльність та репутацію позивача рішення відповідача-5, тому суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам суб'єктом владних повноважень не надано суду жодних беззаперечних доказів в обґрунтування обставин правомірності винесення ним оскаржуваних рішень.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Згідно з частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 3 524,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДФС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 21.08.2018 № 890093/41993061 про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов" від 25.07.2018 № 3 в Єдиному реєстрі податкових накладних;
3. Зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а; ідентифікаційний код 39393260) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 25.07.2018 № 3, подану ТОВ "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " (адреса: 04070, Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Монастирецька, 19, ідентифікаційний код 41993061);
4. У задоволені решти позову відмовити.
5. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бауер Коттон і Шилов " (адреса: 04070, Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Монастирецька, 19, ідентифікаційний код 41993061) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а; ідентифікаційний код 39393260) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 524,00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко