ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2019 року № 640/19286/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яке відмовило ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) час провадження підприємницької діяльності з 21 травня 1996 року по 31 березня 2008 року із застосуванням системи оподаткування фіксованим податком та з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2017 року час провадження підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 недостатньо страхового (трудового) стажу для призначення пенсії за віком протиправними та таким, що не відповідає законодавству, адже остання з 06 вересня 1995 року сплачувала фіксований податок, а в подальшому - єдиний податок, дані податки були остаточними та не включались до перерахунку загальних податкових зобов'язань. Крім того, у позивача відсутня заборгованість по сплаті фіксованого податку та сплаті єдиного податку, що підтверджується відповідною довідкою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29 жовтня 2018 року №90978/10/26-15-17-03-27 станом на 25 жовтня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Копія вказаної ухвали отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві 03 грудня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Своїм правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався, заяв/клопотань суду не направляв.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
24 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду даної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 10 вересня 2018 року №45261/03 повідомило, що ОСОБА_1 надано в додаток до заяви: паспорт, трудову книжку, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідку з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, довідку №62624/05 від 16 серпня 2018 року, ідентифікаційний код.
Розглянувши вказані документи страховий стаж згідно даних документів та даних про сплату внесків в базі відділу персоніфікованого обліку складає 19 років 10 місяців 11 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком, а відтак позивачу у призначенні пенсії відмовлено.
Незгода позивача із діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 39 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до частин 1-2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-XII).
Частиною 1 статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вимогами пунктів 3, 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;
5) документи, які засвідчують особливий статус особи.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 липня 2018 року №4905/10/26-52-13-02-18 за період з 06 вересня 1995 року по 28 лютого 2001 року у податкового органу відсутня інформація про систему оподаткування; за період з 07 березня 2001 року по 31 березня 2008 року ОСОБА_1 працювала шляхом придбання фіксованого патенту; за період з 01 квітня 2008 року по теперішній час підприємницьку діяльність здійснює за спрощеною системою оподаткування.
Також, довідкою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16 липня 2018 року №4957/10/26-52-07-36 підтверджується, що за період з 01 січня 2013 року по 11 липня 2018 року позивачем сплачено єдиний податок з фізичних осіб в сумі 24 281,80 грн.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
З огляду на вищевикладене, обов'язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази сплати позивачем фіксованого податку за 2003 рік (червень, листопад); єдиного податку за 2008 рік (квітень, травень-червень, липень-вересень, жовтень-грудень); за 2009 рік (березень-квітень, травень-червень, липень-серпень, вересень-жовтень, листопад-грудень); за 2010 рік (січень-березень, квітень-червень, липень-серпень, вересень-жовтень, жовтень-грудень); за 2011 рік (січень, лютий-березень, квітень-червень, липень-вересень).
Пунктом 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємства» від 03 липня 1998 року №727/98 (чинний до 2012 року) передбачалось, що суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 2 Указу №727/98 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Таким чином, судом встановлено, що здійснюючи підприємницьку діяльність у період з 2001 по 2009 рік позивач сплачувала у Пенсійний фонд внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду); законодавчо визначеного обов'язку звітуватись перед органами Пенсійного фонду, як платника єдиного податку у позивача не було.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача зарахувати до страхового стажу періоди, у які позивач відповідно до наявних матеріалів справи сплачувала єдиний податок, а відтак і внески до Пенсійного фонду, не ґрунтується на вимогах закону.
При цьому, беручи до уваги, що за період з 21 травня 1996 року по 07 березня 2001 року позивачем не надано доказів сплати єдиного податку, вимоги позивача про включення періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 21 травня 1996 року по 07 березня 2001 року до страхового стажу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Водночас, вимоги позивача у частині зарахування до страхового стажу періоду з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року не підлягає задоволенню, оскільки наданою відповідачем довідкою від 30 жовтня 2018 року №101697/02 підтверджується, що даний період враховано до страхового стажу позивача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду з 07 березня 2001 року по 31 березня 2008 року та з 01 квітня 2008 року по 01 січня 2013 року.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період провадження підприємницької діяльності з 07 березня 2001 року по 31 березня 2008 року із застосуванням системи оподаткування фіксованим податком та з 01 квітня 2008 року по 01 січня 2013 року період провадження підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
4.У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко