ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 серпня 2019 року № 640/9676/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про визнання протиправною та скасування постанови,
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - позивач, боржник, ФГВФО, Фонд) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі також - відповідач, ДВС), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП №43111901 від 17.04.2019 року, винесену державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Байрамовим Т.Р. (далі також - державний виконавець) в порядку примусового виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час виконавчого провадження, державним виконавцем проігноровано звернення боржника, в якому останній просить державного виконавця звернутися із заявою про роз'яснення судового рішення або заявою про встановлення законного способу і порядку виконання рішення суду у справі №826/6309/13-а до суду, яким видано виконавчий документ.
Вважає, що державним виконавцем не вчинялося всіх належних дій та не використовувалися усі надані законодавством повноваження, чим не забезпечено належної організації примусового виконання рішення суду, в той час, як за невиконання судового рішення у спосіб встановлений судом, який позивач вважає неможливим, державний виконавець скористався своїм правом накладення штрафу на позивача, що на думку останнього, потребує найменших зусиль і жодним чином не впливає на можливість виконання рішення.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що державним виконавцем протиправно винесено постанову про накладення штрафу ВП №43111901 від 17.04.2019 року, якій передувала бездіяльність останнього, з огляду на що, просить її скасувати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 01.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін. Судове засідання призначено на 10.07.2019 року. Зобов'язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №43111901 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 КАС України у строк до початку судового засідання у цій справі. Звернуто увагу відповідача, що у разі неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Попереджено відповідача, що відповідно до частини восьмої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
У судове засідання 10.07.2019 року прибули представники позивача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено.
З огляду на невиконання відповідачем ухвали суду від 01.07.2019 року в частині надання відзиву та матеріалів виконавчого провадження, з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи суд дійшов висновку про повторне витребування належним чином засвідчених копій виконавчого провадження ВП №43111901.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2019 року витребувано повторно у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження №№43111901.
Відкладено судове засідання до 25.07.2019 року.
Через канцелярію суду 18.07.2019 року державним виконавцем Байрамовим Т.Р. подано витребувані судом копії матеріалів виконавчого провадження №43111901.
У судове засідання 25.07.2019 року сторони не прибули. Судом відкладено судове засідання до 01.08.2019 року з метою виготовлення повного судового рішення у відповідності до вимог частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист від 16.10.2013 року №826/6309/13-а про зобов'язання Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути непідприємницькому товариству «Відкритий недержаний пенсійний фонд «ВСІ» пенсійні активи у розмірі 2 310 351 грн. 45 коп., розміщених у публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно з договором банківського вкладу від 29.07.2010 року №698.
Стягувачем визначено непідприємницьке товариство «Відкритий недержаний пенсійний фонд «ВСІ», боржником - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
23.04.2014 року стягувач звернувся до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 28.04.2014 року відкрито виконавче провадження ВП №43111901 по примусовому виконанню виконавчого листа №826/6309/13-а від 25.10.2013 року про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повернути НПФ «ВСІ» пенсійні активи у розмірі 2 310 351,45 грн., розміщені у публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 року №698.
19.05.2014 року ФГВФО звернувся до державного виконавця з листом №09-2684/14, яким просить винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з вчиненням дій щодо повернення пенсійних активів, а саме прийняттям Розпорядження від 13.05.2014 року №1-Р, яким Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» Караченцева А.Ю. зобов'язано повернути НТ «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ».
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 30.06.2015 року закінчено виконавче провадження ВП №43111901.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 22.12.2015 року відновлено виконавче провадження ВП №43111901.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 24.06.2016 року закінчено виконавче провадження ВП №43111901.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2017 року у справі №826/14097/16, залишеним в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24.06.2016 року про закінчення виконавчого провадження ВП №43111901.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 03.10.2017 року відновлено виконавче провадження ВП №43111901.
Листом від 20.10.2017 року №27-21326/17 (вх.20629) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повідомлено державного виконавця, рішення суду у справі №826/6309/13-а виконано Фондом з огляду на те, що останнім прийнято Розпорядження від 13.05.2014 року №1-Р, яким Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» Караченцева А.Ю. зобов'язано повернути НТ «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ», про що неодноразово боржник повідомляв державного виконавця.
Крім іншого, Фондом зазначено, що стягнення пенсійних активів безпосередньо за рахунок коштів Фонду ставить під загрозу виконання останнім покладених на нього Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обов'язків, що унеможливить здійснення ФГВФО виплат громадянам відшкодування за вкладами.
Вважаючи, що єдиним способом виконання рішення суду Фондом є саме прийняття Розпорядження від 13.05.2014 року №1-Р, Фонд вважає, що ним рішення суду виконано у повному обсязі та просить державного виконавця закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас, листом від 20.10.2017 року №27-21325/17 (вх.20627) Фонд звернувся до державного виконавця із заявою про звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення судового рішення, встановлення законного способу і порядку його виконання.
У вказаній заяві Фондом зазначено, що боржнику не зрозуміло, яким іншим способом, окрім прийняття Розпорядження від 13.05.2014 року №1-Р ним мало бути виконано рішення суду.
Враховуючи викладене, вказавши на положення статей 170 та 263 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 31 та 33 Закону України «Про виконавче провадження», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить державного виконавця невідкладно звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а; невідкладно звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення законного способу і порядку виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а.
29.11.2017 року державний виконавець звернувся до Фонду із вимогою державного виконавця №43111901/4, в якій зобов'язано Фонд виконати рішення суду, надати інформацію про відповідальну за виконання рішення суду особу. Роз'яснено положення статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».
06.12.2017 року Фондом направлено лист №27-24653/17 про результати розгляду вимоги державного виконавця від 29.11.2017 року, в якому фактично продубльовано обставини та твердження, викладені Фондом у листі від 20.10.2017 року №27-21325/17 (вх.20627), вважаючи їх поважною причиною неможливості виконання рішення суду до звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення законного способу і порядку виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а.
З огляду на викладене, боржник просить державного виконавця невідкладно звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а; невідкладно звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення законного способу і порядку виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а.
Крім того, просить утриматися від вчинення виконавчих дій та зупинити виконавче провадження на час розгляду судом вказаних заяв.
12.03.2019 року державний виконавець звернувся до Фонду із вимогою державного виконавця №ДВ/12, в якій зобов'язано Фонд виконати рішення суду у триденний термін з моменту отримання цієї вимоги та надати письмові пояснення з приводу невиконання рішення суду, яке набрало законної сили. Роз'яснено положення статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою державного виконавця від 17.04.2019 року накладено на боржника штраф у розмірі 5100 грн., яку вмотивовано тим, що боржником не виконано законних вимог виконавця та рішення суду.
Вважаючи постанову державного виконавця від 17.04.2019 року про накладення штрафу протиправною з підстав, зазначених у постанові, позивач звернувся за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Згідно з пунктом 1 частини третьої, абзацом 1 частини четвертої статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Отже, слід дійти висновку, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Дослідивши висновки за результатами розгляду справи №826/14097/16, викладені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2017 року у справі №826/14097/16 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, відповідно до яких визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24.06.2016 року про закінчення виконавчого провадження №43111901 з примусового виконання виконавчого листа Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2013 року у справі №826/6309/13-а, судами встановлено, що: «державним виконавцем не були виконані усі необхідні дії, не було вжито вичерпних заходів спрямованих на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 та дії, що передують винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому вона є протиправною та такою, що перешкоджає виконанню судового рішення, оскільки прийнята без належних ґрунтовних підстав».
Вказані судові рішення стали підставою для відновлення виконавчого провадження №43111901 державним виконавцем шляхом винесення постанови від 03.10.2017 року.
Отже, слід дійти висновку, що постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2013 року у справі №826/6309/13-а у повному обсязі не виконано, що позивачем не спростовано.
Згідно із статтею 33 Закону №1404 за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до частин першої - третьої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, законодавством передбачено можливість розстрочення, відстрочення або зміну способу і порядку виконання судового рішення у разі неможливості його виконання у встановлений судом/законодавством строк, з метою добросовісного та повного виконання виконавчого документу та рішення суду боржником.
Так, в обґрунтування позову позивачем зазначено, що протиправність оскаржуваної постанови полягає у тому, що державним виконавцем проігноровано заяви позивача з проханнями, щоб саме державний виконавець звернувся до суду, який видав виконавчий документ із заявою про розстрочення, відстрочення або зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Водночас, суд звертає увагу позивача, що суб'єктами подання заяв про розстрочення, відстрочення або зміну способу і порядку виконання судового рішення Кодексом адміністративного судочинства України та Законом №1404 визначено як державного виконавця, так і сторону справи, за результатами розгляду якої винесено рішення, що підлягає виконанню, або сторонами виконавчого провадження (боржником або стягувачем).
Крім іншого, звернення із такою заявою до відповідного суду є правом державного виконавця, а не його обов'язком, як і правом стягувача або боржника у разі ускладнення виконання рішення суду.
З огляду на те, що позивач вважає, що єдиним способом виконання рішення суду Фондом є саме прийняття Розпорядження від 13.05.2014 року №1-Р, що ним вже зроблено, та іншого законного способу йому не відомо, що унеможливлює виконання рішення суду, боржник має право та не обмежений самостійно звернутися до суду в порядку статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 33 Закону №1404.
Водночас, зазначених заяв/клопотань до суду, яким видано виконавчий документ, не подавалося, в той час, як з матеріалів справи, а саме із змісту листа від 20.10.2017 року №27-21326/17 (вх.20629), встановлено, що позивач (боржник) просив відповідача закінчити виконавче провадження №43111901 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404, відповідно до якого, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Між тим, судом встановлено, що позивачем не виконано виконавчий лист від 25.10.2013 року №826/6309/13-а в повному обсязі, що унеможливлює закінчення виконавчого провадження №43111901 на підставі, про яку просить боржник.
Проте, з аналізу матеріалів виконавчого провадження, а саме змісту листів від 20.10.2017 року №27-21326/17 (вх.20629), від 20.10.2017 року №27-21325/17 (вх.20627), слід дійти висновку, що позивач вважає рішення суду виконаним в повному обсязі, в той час, як не заперечує, що не розуміє способу, яким має бути виконано це рішення суду, та зазначає державному виконавцю, що така підстава не виконання виконавчого документу від 25.10.2013 року №826/6309/13-а є поважною причиною.
Так, суд акцентує на тому, що позивач просив відповідача саме закінчити виконавче провадження, проте не визнати причини невиконання рішення суду в частині вказаного періоду поважними.
Суд звертає увагу, що на виконання положень статті 18 Закону №1404 державним виконавцем вчинено наступні заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом: винесено вимоги державного виконавця від 29.11.2017 року №43111901/4 та від 12.03.2019 року №ДВ/2, в яких, зокрема, попереджено боржника про наслідки невиконання як не виконання виконавчого документа, такі законних вимог державного виконавця.
Крім того, як зазначено судом, постанова про накладення штрафу має бути вмотивованою та може бути винесеною лише після перевірки виконання такого рішення.
Так, судом встановлено що вимогою державного виконавця від 12.03.2019 року №ДВ/2 встановлено боржнику триденний строк для виконання рішення суду, в той час, як постанову про накладення штрафу винесено державним виконавцем 17.04.2019 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем дотримано вимоги Закону №1404 в частині перевірки виконання боржником рішення суду.
Із змісту оскаржуваної постанови судом встановлено, що державним виконавцем винесено оскаржувану постанову вмотивовано, а саме, зазначено про невиконання боржником вимоги державного виконавця від 12.03.2019 року №ДВ/2 в частині зобов'язання виконати рішення суду та/або надати пояснення з приводу не виконання такого рішення.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону №1404 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем обґрунтовано винесено оскаржувану постанову від 17.04.2019 року про накладення штрафу.
Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).
Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Отже, оцінюючи дії державного виконавця, вчинених саме в межах виконавчого провадження №43111901, та дії позивача, які, зокрема, передували винесенню оскаржуваної постанови, враховуючи те, що судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем невиконання останнім рішення суду в повному обсязі, прохання позивача закінчити виконавче провадження у справі, та не вжиття боржником вищезазначених альтернативних дій, передбачених законодавством в разі ускладнення виконання рішення, суд дійшов висновку, що державним виконавцем правомірно винесено постанову від 17.04.2019 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні №43111901.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.
Згідно частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17);
Відповідач: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (код ЄДРПОУ 34967593, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110).
Повне рішення складено 01 серпня 2019 року.
Суддя Л.О. Маруліна