Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
01 серпня 2019 р. № 520/4583/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сагайдака В.В.,
за участі: секретаря судового засідання - Югова С.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Гусаченко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення витрат на надання правової допомоги ,-
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області від 09.04.2019 року про накладення на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 751140,0 грн.;
стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919, 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у сумі 60000,0 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова Головного управління Держпраці у Харківській області від 09.04.2019 року ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 Валерія Михайловича заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
На підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку №295, відносно позивача проведено інспекційне відвідування. Наказ від 19.02.2019 №353 (а.с.144-145). Направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 №02.03-03/599 від 19.02.2019 року(а.с.41-43).
Це відвідування проведено за результатами звернення громадянина ОСОБА_4 від 18.02.2019 року до Головного управління Держпраці у Харківській області 18.02.2019 року та зареєстровано за вх. №Ж-224(а.с.142), складена інформаційна довідка(а.с.143).
Під час проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування 19.02.2019 року за фактичним місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , були встановлені шість осіб, які здійснювали діяльність у приміщенні швацького цеху.
У зв'язку з неможливістю проведення інспекційного відвідування складено акт №ХК4774/296/НП від 20.02.2019 року та з метою перевірки питання належного оформлення трудових відносин між позивачем та встановленими особами складено вимогу №ХК4774/296/НД від 20.02.2019 про надання документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування позивача, у зв'язку із чим інспекційне відвідування призупинено до 04.03.2019 року до 10 год. 00 хв.
Зазначений акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та вимога надіслані на адресу позивача рекомендованим листом №61022274486138.
З матеріалів справи встановлено, що вимога про надання документів отримана позивачем 26.02.2019 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6102227486138(а.с.146).
У зв'язку з невиконанням вимоги у встановлений строк, інспектором праці 04.03.2019 року складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ХК4774/296/2НП (а.с.62-65) та повторно складено вимогу №ХК4774/296/2НД (а.с.59-61) про надання документів. У зв'язку із чим інспекційне відвідування призупинено до 11.03.2019 до 10 год. 00 хв.
Враховуючи повторне ненадання доказів, інспектором праці складено акт інспекційного відвідування №ХК4774/299/2НП/АВ від 11.03.2019 (а.с.81-91) та припис про усунення виявлених порушень №ХК4774/299/2НП/АВ/П від 11.03.2019(а.с.92-93).
Відповідно до п.6 Порядку №509 відповідачем вручено особисто ОСОБА_3 повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від 18.03.2019 року №0600/1 (а.с.197).
Позивач був присутній під час розгляду справи про накладення штрафу 09.04.2019.
Першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Гевояном В.С. прийнято постанову про накладення штрафу №ХК4774/299/2НП/АВ/П/ТД-ФС, відповідно до якої, керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 р. №509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 751140,0 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою ФОП ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього Положення).
Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно ч. 1 ст. 259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі по тексту - Порядок №295) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно п. 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Частиною 2 ст. 265 КЗпП України передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю.
Штрафи зазначені у частині 2 ст. 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі по тексту - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".
Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Відповідно до п. 2 Порядку №509 однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, зафіксовані в акті перевірки.
Підставою для прийняття оскаржуваної постанови є встановлення в ході інспекційного відвідування факту допуску позивачем до роботи працівника без укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У відповідності до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підсумовуючи вищевикладені норми, суд приходить до висновку, що для допущення до роботи працівника, роботодавцю слід дотримуватися низки умов, а саме:
укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу;
повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Не можуть вважатись належним чином оформлені трудові відносини у разі не дотримання усіх умов, що визначені ст. 24 КЗпП України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Судом встановлено, що позивач зареєстрований в якості ФОП (а.с.21-23), до видів його діяльності віднесено виробництво іншого верхнього одягу.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2019 р. між ОСОБА_5 в якості орендодавця та ФОП ОСОБА_3 в якості орендаря складено договір щодо платного користування нежитловим приміщенням загальною площею 69 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 (а.с.78-79).
Актом приймання-передачі від 01.02.2019 р. приміщення передано ОСОБА_3 (а.с.80).
Під час інспекційного відвідування 19.02.2019 р. за місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , у приміщенні цеху знаходились 6 осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
В акті контролюючого органу зазначено, що вказані особи усно зазначили, що працюють на посаді швачок(а.с.88-89).
В матеріалах справи наявні пояснення, що відібрані у вказаних вище осіб(а.с.104-109).
Судом досліджені дані письмові пояснення та встановлено наступне.
Громадянка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає : АДРЕСА_3 , в поясненнях зазначила, що працює на посаді швачки з 19.02.2019 р. з 09.00 год. Заробітну плату ще не отримувала.
Громадянка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначила, що працює на посаді швачки з 19.02.2019 року.
Громадянка ОСОБА_6 1974 року народження зазначила, що працює на посаді швачки.
Громадянка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у поясненні зазначила, що працює на посаді швачки за усним договором. Заробітну плату не отримувала.
Громадянка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у письмовому поясненні зазначила, що працює на посаді швачки з 2012 року за вимогою. Щодо отримання заробітної плати пояснила, що отримує 7 числа, один раз на місяць.
Громадянка ОСОБА_10 у своєму письмовому поясненні зазначила, що працює на посаді швачки приблизно перший місяць з режимом роботи з 09 год. 00 хв. До 18 год 00 хв., вихідні дні субота, неділя. Заробітну плату отримує раз на місяць.
Суд зазначає, що у письмових поясненнях зазначених осіб відсутня інформація щодо роботодавця (підприємство, ФОП) чи місця роботи опитаних осіб.
Ці пояснення не містять даних того, що вказані особи працюють у ФОП ОСОБА_3, яку саме роботу вони виконують, чи були і коли саме вони були допущені до роботи, яку зарплатню вони отримують. Тому посилання відповідача на те, що ФОП ОСОБА_3 не укладено трудові договори з зазначеними працівниками є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
З метою отримання особистих показань ухвалою суду викликано та 16.07.2019 р., 01.08.2019 р., судом допитано в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_7 , зазначила, що до роботи допущена не була і нічого не робила, з ФОП ОСОБА_3 не знайома. Прийшла працевлаштовуватись за оголошенням і у верхньому одязі, як і інші присутні чекала попередньої розмови щодо працевлаштування. Письмові пояснення були записані перевіряючими та ОСОБА_7 ці пояснення не підписала.
Свідок ОСОБА_10 зазначила, що прийшла працевлаштовуватись за оголошенням та з позивачем не знайома. До роботи не допускалась.
Свідок ОСОБА_13 , зазначила, що прийшла працевлаштовуватись за оголошенням та з позивачем не знайома. До роботи не допускалась.
Свідок ОСОБА_6 зазначила, що прийшла працевлаштовуватись за оголошенням та з позивачем не знайома. До роботи не допускалась.
Свідок ОСОБА_8 зазначила, що прийшла працевлаштовуватись за оголошенням та з позивачем не знайома. До роботи не допускалась.
Статтею 91 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні(ч. 1).
Також судом враховано, що за адресою: АДРЕСА_2 здійснюють господарську діяльність інші суб'єкти, а саме ФОП ОСОБА_14 та ФОП ОСОБА_5 , що підтверджується витягами з реєстру платників єдиного податку та свідоцтвами про державну реєстрацію(а.с.70-73).
За змістом ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідачем на обґрунтування позиції надано до справи електронний носій інформації - диск, що місить відео з інспекційного відвідування(а.с.148).
З відеозапису вбачається, що інспектори здійснили вихід до невідомого приміщення, а саме швейного цеху, який складається з декількох кімнат, в якому перебували невідомі особи. З деякими особами інспектори спілкувались та надавали шаблон (форму) пояснень для заповнення. Наданим відеозаписом жодним чином не підтверджено, що особи виконують роботи (надають послуги) саме позивачу, і що вони фактично допущені до роботи.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Тому відповідач не довів належними та достатніми доказами, а під час судового розгляду не підтверджено будь якими доказами факти допуску позивачем до роботи осіб без оформлення трудового договору. Отже, порушення позивачем ст.24 КЗпП відсутнє.
Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи заяву представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст.132 КАСУ до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
Відповідно до ч. 3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 ст.134 КАСУ).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду:
Акт виконаних робіт(а.с.97).
Акт приймання-передачі робіт(а.с.98).
Договір про надання правової допомоги(а.с.99)
Проаналізувавши надані представником позивача документи, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, кількість засідань, суд приходить до висновку, що до належних та підтверджених позивачем належать судові витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення витрат на надання правової допомоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області від 09.04.2019 року про накладення на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 751140,0 грн.
Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919, 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у сумі 15000,0 (п'ятнадцять тисяч) грн.
В задоволенні іншої частини клопотання про стягнення витрат на надання правової допомоги - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 серпня 2019 р.
Суддя Сагайдак В.В.