Справа № 521/6689/19
01 серпня 2019 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву за вхід. № 25527/19 від 16.07.2019 р. по усуненню недоліків позовної заяви,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №114207 від 07.07.2016 року Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі «Про відмову в перерахунку пенсії».
- зобов'язати Малиновське об'єднане УПФУ в м. Одесі провести перерахунок та виплату пенсії з 04.07.2017 р. на ім'я ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 14.06.2019 р. адміністративний позов ОСОБА_1 залишений без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду та дотримання приписів ч. 6 ст. 161 КАС України, не сплатою судового збору на рахунок Одеського окружного адміністративного суду.
На виконання вказаної ухвали представником позивача (адвокатом Кудрінською Ю.Є.) подана заява про усунення недоліків.
Стосовно оплати судового збору - надано квитанцію про сплату судового збору на відповідні реквізити, що вказані в Ухвалі від 14.06.2019 р.
Щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду:
за нормами статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведениям перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає, а тому положення ст. 122 КАС України на вказані правовідносини не розповсюджуються.
З такою позицією погодився і КАС зазначив, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь - яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
З огляду на вказане, суддя вважає за необхідне зазначити.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З вказаних норм слідує, що якщо при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі суд дійде висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду, зазначених позивачем в заяві про поновлення такого строку, подана позовна заява залишається без руху з наданням позивачу можливості вказати інші підстави для поновлення строку. У випадку невиконання у десятиденний строк відповідної вимоги суду або додатково вказані підстави для поновлення строку звернення до суду будуть визнані не поважними, суд виносить ухвалу про повернення позовної заяви.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.
У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Зокрема, у п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Так, у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції»], «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З огляду на викладене та доводи наведені позивачем у адміністративному позові суд зазначає:
«…за нормами статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведениям перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає, а тому положення ст. 122 КАС України на вказані правовідносини не розповсюджуються.
З такою позицією погодився і КАС зазначив, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь - яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком…
Тобто, строк звернення до Одеського окружного адміністративного суду із позовом на перерахунок пенсії, не проведений з вини ПФУ є необмеженим (ВС/КАС № 806/1952/18 від 19.03.2018».
По перше:
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (ВС/ВП № 755/10947/17 від 30.01.2019).
Предметом позову у справі № 806/1952/19 є:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо непроведения перерахунку та індексації пенсії з 01 серпня 2009 року, відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язання відповідача на підставі статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» провести перерахунок та індексацію пенсії за період з 01 серпня 2009 року по 28 лютого 2018 року;
- стягнення на користь ОСОБА_2 індексацію у сумі 55001,60 грн. шляхом її перерахунку на рахунок позивача в ПАТ "Державний ощадний банк України".
Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Крім того, слід зауважити що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (спеціальний закон) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до вказаного Закону визначено спеціальну процедуру для суб'єктів.
Зокрема ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
За правовим висновком ВС системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведениям перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
В свою чергу предметом розгляду у спірних правовідносинах є:
- визнання протиправним та скасувати рішення №114207 від 07.07.2016 року Малиновського об'єднаного УПФУ в м. Одесі «Про відмову в перерахунку пенсії».
Належну правову оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень (оскаржуваного) суд надасть під час розгляду справи по суті.
Приписами ст. 4 КАС України, визначено індивідуальний акт акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже оскільки у спірних правовідносинах оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень (акт індивідуальної дії) до правовідносин застосовується шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Також, приписами статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
По друге:
Правова позиція ВС передбачає, що предметом спору є виплати (стягнення) сум пенсій за минулий час, яка виникла з вини суб'єкта в порушення законодавчо визначеної процедури.
З огляду на викладене, суд не приймає доводи представника позивача за довіреністю, та з метою дотримання права позивача на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя, приходить до висновку про необхідність продовження строку залишення без руху з наданням позивачу можливості вказати інші підстави, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, про необхідність продовження строку для усунення недоліків, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали (ч. 2 ст. 169 КАС України).
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 256, 256, 294 КАС України, суддя,
Продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Надати позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
Продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.