Справа № 420/4279/19
01 серпня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65091, м. Одеса,вул. Розумовська, 37 код ЄДРПОУ 34929741) про визнання протиправними та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65091, м. Одеса,вул. Розумовська, 37 код ЄДРПОУ 34929741) в якій позивач просила:
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071902 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень;
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071824 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувають виконавчі провадження №57884546 та №57884412 зі стягнення з неї на користь ВГІВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору за постановами №54071902 та №54071824 від 06.12.2018 року.
09 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднано виконавчі провадження №54071824 та №54071902 у зведене виконавче провадження №56164082.
Загальна сума, яка підлягала стягненню в межах зведеного виконавчого провадження №56164082, дорівнювала 267 849, 84 доларів США та 39 132, 43 гривні.
За зведеним виконавчим провадженням №56164082 державним виконавцем було стягнуто 866 520 гривень, а отже сукупний розмір виконавчого збору за двома виконавчими провадженнями не може перевищувати 86 652 гривні.
Зараз за оскаржуваними постановами з боржника ОСОБА_1 стягується виконавчий збір у загальній сумі: 26 784, 98 доларів США та 3 913,24 гривень, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2019 року (1 дол. США = 25, 74 грн.) 26 784, 98 доларів США дорівнює 689 445, 38 гривень.
Таким чином, загальна сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за оскаржуваними постановами, дорівнює 693 358, 62 гривень, що в 8 разів перевищує суму, яка могла би бути стягнутою з ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що в порушення вимог ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець під час примусового виконання виконавчих проваджень № 54071902 та №54071824 не здійснив розподіл стягнутих з боржника грошових сум, а відтак невідомо скільки саме коштів було зараховано в рахунок погашення вимоги за виконавчим провадженням №54071902, та невідомо скільки коштів було зараховано в рахунок погашення вимоги за виконавчим провадженням №54071824.
Тому на даний час неможливо розрахувати скільки саме коштів було стягнуто за конкретним виконавчим документом, а отже і неможливо встановити розмір виконавчого збору за кожним документом, який становить 10% від невідомої суми часткового виконання кожного документу.
Позивач вважає неправомірним стягнення з боржника виконавчого збору у розрахунку 10% від суми, що підлягає стягненню, оскільки такий стан речей допускає подвійне стягнення з боржника грошових коштів за примусове виконання рішення суду.
При цьому позивач зазначає, що виконавчі документи не були виконані у повному обсязі, та можуть бути повторно пред'явленими до виконання до 06.12.2021 року. Тому виникає ситуація, за якої виконавчий збір може бути зараз стягнутий у повному обсязі, і потім, після повторного пред'явлення виконавчих документів до виконання, державні чи приватні виконавці будуть претендувати вдруге на 10% від суми стягнення.
Ухвалою судді від 06.06.2019 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 КАС України. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13.06.2019 року на 11:00 год.
26.07.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши по суті, що у зв'язку з тим, що виконавчі провадження № 554071824 та № 54071902 були завершені на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, які виведено в окремі виконавчі провадження.
11.12.2018 року державним виконавцем винесено: постанову про відкриття виконавчого провадження № 57884546, з виконання постанови № 54071902 від 06.12.2018, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10751,78 дол. США та 20361,72 грн.; постанову про відкриття виконавчого провадження № 57884412, з виконання постанови № 54071824 від 06.12.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 16033,20 дол. США та 1877,07 грн.
Частини перша та друга статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому, частина третя статті 40 зазначеного Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону - не можуть застосовуватися.
Відповідач зазначає, що навіть за відсутності стягнень за виконавчим документом та заходів примусового виконання у державного виконавця відсутні повноваження не виносити постанову про стягнення виконавчого збору після завершеная виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а навпаки Закон зобов'язує його вчинити такі дії - винести постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% відсотків від суми стягнення за виконавчим документом, зокрема спеціальна норма статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
03.07.2018 до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» внесено зміни, та викладено частину другу статті 27 у наступній редакції «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом» замінити словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Тобто, на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.12.2018, набрала чинності норма закону відповідно до якої, виконавчий збір стягується державшім виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом.
26.07.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача по суті справи додатково зазначив, що Закон № 2475-VІІІ від 03.07.2018 року, яким було внесено зміни в ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» та викладено її в новій редакції, не містить в Прикінцевих та перехідних положеннях роз'яснень з приводу його застосування до вже існуючих правовідносин, тому в даному випадку необхідно застосовувати аналогію закону.
Відтак, відповідно до ч. 6,7 Перехідних положень ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2017 року, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Позивач вважає, що до спірних правовідносин повинна застосовуватися редакція закону, чинна на момент виникнення спірних відносин. Часткове виконання виконавчого документа відбулося 26 липня 2018 року, коли за актом та постановою державного виконавця нереалізований предмет іпотеки був переданий стягувану. Тому з урахуванням ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження» (розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення), право на стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від фактично стягнутої суми виникло у державних виконавців 26.07.2018 року, коли ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» не зазнала вищеописаних змін.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач у відзиві жодним чином не пояснив чому під час виконання виконавчих проваджень №54071902 та №54071824 не відбулось розподілу фактично стягнутої суми. Також, відповідач не пояснив: так скільки коштів було в результаті стягнуто за кожним виконавчим документом.
У судове засідання, призначене на 29.07.2019 року на 15:00 год., сторони не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно приписів ст.268 КАС України.
18.07.2019 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувають виконавчі провадження №57884546 та №57884412 зі стягнення з неї на користь ВГІВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору за постановами №54071902 та №54071824 від 06.12.2018 року.
09 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднано виконавчі провадження №54071824 та №54071902 у зведене виконавче провадження №56164082.
Загальна сума, яка підлягала стягненню в межах зведеного виконавчого провадження №56164082, дорівнювала 267849,84 доларів США та 39 132,43 гривні.
28 листопада 2018 року до ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області надійшли заяви стягувача про повернення виконавчих документів без виконання.
06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071824 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий документ - виконавчий лист № 2-4270/2011 виданий 23.04.2013 р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 160332,02 доларів США та 18770, 71 гривень повернуто стягувачу ПАТ «МТБ Банк». Встановлено, шо виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 06.12.2021.
В вищезазначеній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу також зазначено, що 26 липня 2018 року актом державного виконавця про передачу предмета іпотеки, як нереалізованого, вищезазначений предмет іпотеки переданий іпотекодержателю ПАТ «МТБ Банк» в погашення заборгованості у розмірі 866 520 гривень.
Крім того, 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено постанову по ВП №54071902 про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий документ - виконавчий лист №1527/10603/12 виданий 28.01.2014 р. Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми 107517, 82 доларів США та 20361, 72 гривень повернуто стягувачу ПАТ «МТБ Банк». Встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 06.12.2021.
В вищезазначеній постанові про повернення виконавчого документа стягувану також зазначено, що 26 липня 2018 року актом державного виконавця про передачу предмета іпотеки, як нереалізованого, вищезазначений предмет іпотеки переданий іпотекодержателю ПАТ «МТБ Банк» в погашення заборгованості у розмірі 866 520 гривень.
В той же день, 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено оскаржувану постанову по ВП №54071902 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 гривень на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області за примусове виконання виконавчого листа № 1527/10603/12, виданого 28.01.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси.
Також 06 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. винесено оскаржувану постанову по ВП №54071824 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 гривень на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області за примусове виконання виконавчого листа № 2-4270/2011, виданого 23.04.2013 року Суворовським районним судом м. Одеси.
11 грудня 2018 року постановами ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавчі провадження з примусового виконання зазначених постанов про стягнення виконавчого збору, а саме відкрито ВП№57884546 - з виконання постанови №54071902, та відкрито ВП№57884412 - з виконання постанови №54071824.
При цьому, як зазначає відповідач, у виконавчому документі було зазначено адресу боржника - АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим твердження позивача щодо ненаправлення йому копій документів за адресою реєстрації є безпідставним.
Разом з цим судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №54071902 міститься відповідь з відділу адресно-довідкової роботи Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18.07.2017 року про актуальне зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 10 вересня 2013 року за адресою: АДРЕСА_3 .
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що направлення відповідачем оскаржуваних постанов на адресу АДРЕСА_2 , за наявності відомостей про те, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_3 . не може вважатись належним повідомленніям позивача, у зв'язку з чим строк звернення до суду не пропущено.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон України №1404-VIII).
Відповідно до ст.1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Згідно зі ст.3 Закону України №1404-VIII примусове виконання рішень здійснюється на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами.
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Частиною 4 ст.27 вказаного Закону визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з ч.2 ст.27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Вказана редакція ч.2 ст.27 Закону України №1404- VIII діє з 28.08.2018 року у зв'язку з набранням чинності Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018, яким в ч.2 ст.27 внесені зміни і слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінені словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Позивач вважає, оскільки редакція ч.2 ст.27 Закону України №1404- VIII набрала чинності 28.08.2018 року, а виконавче провадження за виконавчим листом виданим судом про стягнення щодо виконання рішення суду відкрито раніше, на позивача не може розповсюджуватися дія ч.2 ст.27 Закону України №1404- VIII в редакції Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018 року, враховуючи норми законодавства, які регламентують дію закону у часі. На думку позивача у даному випадку закон не має зворотної сили, а вона вчиняла дії в рамках виконавчого провадження зважаючи на редакцію ч.2 ст.27 Закону, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження. Крім того, нова редакція ч.2 ст.27 Закону ніяк не пом'якшує цивільну відповідальність особи, тому він не має зворотної сили до відносин, що виникли до його прийняття.
Проте суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача виходячи з наступного.
Враховуючи положення ст.1 Закону України №1404- VIII виконавче провадження - це стадія судового провадження з примусового виконання судового рішення, яка полягає у сукупності дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішення і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.27 Закону визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Питання стягнення виконавчого збору розпочинають вирішуватися при відкриття виконавчого провадження (ч.5 ст.26, ч.4 ст.27 Закону України №1404- VIII), про що зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження та вирішуються на протязі всієї стадії виконавчого провадження.
При цьому у відповідності до ч.3 ст. 40 Закону України №1404- VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Саме на виконання вимог вказаної норми було винесено оскаржувані постанови від 06.12.2019 року про стягнення з позивача виконавчого збору, оскільки за заявою стягувача йому був повернутий виконавчий документ.
Крім того, ст. 27 Закону України №1404-VIII встановлений винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. Частина 5 цієї статті не передбачає випадку про те, що виконавчий збір не стягується в разі повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою.
При цьому, частиною 9 ст.27 Закону встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Аналіз зазначених норм у сукупності надає підстави для висновків, що відповідно до чинного законодавства стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі стадії примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку.
Дії державного виконавця чітко регламентовані Законом України №1404-VIII та він повинен діяти на його підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних постанов державний виконавець діяв відповідно до вимог ч.3 ст. 40 Закону України №1404- VIII, якою визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. На час прийняття оскаржуваного рішення Закон України №1404-VIII не встановлює іншої альтернативи щодо прийняття рішення державним виконавцем.
Суд вважає, що наявність зазначеної норми Закону на час його прийняття, а також вимога цього Закону вирішувати питання про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження та ч.2 ст.27 Закону саме після внесення в неї змін стали повністю співвідноситись.
Крім того, суд враховує позицію відповідача, що під час виконання рішення суду він діяв у відповідності до вимог законодавства щодо примусового виконання рішення суду, а застосовані ним заходи з примусового виконання рішення сприяли його виконанню.
Оскільки виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку, суд не приймає до уваги доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що Закон України № 2475-VIII від 03.07.2018 року, яким в ч.2 ст.27 внесені зміни, не пом'якшує цивільну відповідальність особи, тому він не має зворотної сили до відносин, що виникли до його прийняття.
Щодо посилань позивача на практику Верховного Суду, суд зазначає, що у наведених позивачем рішеннях спірні правовідносини, з питань визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору, виникали до внесення змін в ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», в той час як в даному випадку оскаржувані постанови винесені після набрання 28.08.2018 року чинності Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018, яким в ч.2 ст.27 внесені зміни і слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінені словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
З огляду на зазначене суд дійшов висновку що державний виконавець, приймаючи оскаржувані постанови діяв на підставі та в межах своїх повноважень, відповідно до положень чинного законодавства, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Таким чином доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, 268, 269, 287, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65091, м. Одеса,вул. Розумовська, 37 код ЄДРПОУ 34929741) про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071902 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень та визнання протиправною та скасування постановиу старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071824 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.А. Радчук.
.