справа№1340/5871/18
31 липня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м.Львів), у якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу № 11465/03.29-15 від 18.06.2018 року та визнати бездіяльність відповідача, щодо непоновлення його пенсії протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років позивачу 07.10.2009 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм ЗУ « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів».
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1981 року позивачу призначено пенсію за вислугу років. 15.10.1997 позивач виїхав до країни Ізраїлю на постійне місце проживання. Починаючи з 1998 року і станом на теперішній час ОСОБА_1 пенсію не отримує, у зв'язку з чим його представник звернувся із заявою про призначення пенсії. Проте, у червні 2018 року отримав відповідь відповідача про відмову у поновленні йому виплати пенсії. Позивач не погоджується з вказаною відмовою, оскільки вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, яким визнано неконституційним положення щодо заборони виплати пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон та будучи громадянином України має безспірне право на отримання пенсії, а місце його проживання не може впливати на його право щодо отримання пенсії. Крім того, вважає, що позивачем дотримані всі вимоги закону в частині особистого звернення, оскільки заява про поновлення пенсії відповідає встановленій законом формі, чинним законодавством не встановлено обмежень щодо звернення про поновлення виплати пенсії представником позивача за довіреністю. Звертає увагу, що має право на поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходу.
Ухвалою від 01.07.2019 суддя відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
24.07.2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів, тобто, рішення про призначення пенсії може бути прийнято відповідним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії. Вважає, що заява про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію, подається особисто пенсіонером або її опікуном, піклувальником, тобто його законним представником, а не представником за довіреністю. Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області поновити виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу, то відповідач вказує на те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, а тому, оскільки, відповідачем не проводилось нарахування коштів та відсутня заборгованість по виплаті нарахованих коштів, зобов'язання компенсувати втрату частини доходу є безпідставними.
27.07.2019 р. представник позивача подав відповідь на відзив.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
24.07.2019 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України (український закордонний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 23.06.1997 органом 1301).
Відповідно до повідомлення про призначення пенсії № ХВ 30441 від 12.11.1981 року Львівського обласного військового комісаріату вбачається, що позивачу призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому до виїзду закордон.
15.10.1997 позивач виїхав з України до країни Ізраїль на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, відтак ОСОБА_2 припинена виплата пенсії.
07.06.2018 року позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.
18.06.2018 р. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом № 11465/03.29-15 повідомило представника позивача про те, що позивач із заявою особисто до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не звертався. При цьому, повідомив, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 30.01.2007 року № 3-1 заява про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію, подається особисто пенсіонером або її опікуном, піклувальником, тобто його законним представником, а не представником за довіреністю.
Не погоджуючись з даною відмовою ГУ ПФУ у Львівській області у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні не допускає обмежень права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституції України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Отже громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Відповідно до приписів ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).
Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Тобто, відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст.46 Конституції України.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, як встановлено судом, виїхавши на постійне місце проживання ОСОБА_1 припинено виплату пенсії в силу п.2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав неконституційними положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, представник позивача звернувся до органу Пенсійного фонду про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 18.06.2018 року № 11465/03.29-15 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом повідомлено представника позивача, що позивач із заявою особисто до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не звертався. При цьому, повідомив, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 30.01.2007 року № 3-1 заява про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію, подається особисто пенсіонером або її опікуном, піклувальником, тобто його законним представником, а не представником за довіреністю.
Суд звертає увагу, що по суті заява представника позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не розглянута, оcкільки подана така заява не особисто.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі - Порядок №3-1).
Відповідно до пункту 4 Порядку №3-1 заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Тобто, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Суд враховує, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.
Відтак, вказані обставини свідчать, що із заявою про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії звернулась уповноважена особа.
Орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 14 Порядку №3-1).
Згідно з пунктом 10 Порядку №3-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.
Відповідно до пункту 18 Порядку №3-1 рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду заяви позивача відповідач не прийняв рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати.
З огляду на вказане, бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.06.2018 року є протиправною.
Для відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст. 139 КАС судові витрати не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м.Львів) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.06.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 31 липня 2019 року.
Суддя Кухар Н.А.