справа №1.380.2019.000696
25 липня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кухар Н.А.
секретар судового засідання Шавель М.М.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_11
представника відповідача - Пасічник Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування постанов,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якій просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області спрямовані на призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19.12.2018 3063-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19.12.2018 №2863;
визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15 січня 2019 року № ЛВ3980/451/АВ/ФС, якою накладено на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 148 920,00 (сто сорок вісім тисяч дев'ятсот двадцять) гривень.
Позиція позивача наведена у позовній заяві, заяві про зміну підстав позову, в яких позивач зазначив, що відповідачем було проведено інспекційне відвідування позивача, яким встановлено порушення останнім вимог законодавства про працю. За результатами інспекційного відвідування було складено акт перевірки, припис та прийнято оскаржувану постанову. Позивач вважає дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування та оскаржувану постанову протиправними, оскільки у відповідача були відсутні підстави для проведення інспекційного відвідування. Вказує, що відповідач дійшов хибного висновку про порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, оскільки відповідачем всупереч вимог законодавства не досліджено відомості нарахування заробітної плати за грудень 2018 року. Стверджує, що в зазначених відомостях міститься інформація про проведення індексації грошових доходів за листопад 2018 року, що спростовує наведенні висновки в акті перевірки про порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення відповідача викладені у відзивах на позов та заяву про зміну підстав позову, в яких відповідач зазначив, що інспекційне відвідування проводилося у зв'язку із зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин, тому твердження позивача про безпідставність проведення інспекційного відвідування є необґрунтованими. Відповідач стверджує, що позивачем порушено вимоги ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», оскільки не нарахована та невиплачена індексація заробітної плати працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в листопаді 2018 року. Вказує, що позивачем не заперечується обов'язок нарахування та сплати вказаним працівникам індексації заробітної плати за листопад 2018 року, однак, позивач помилково вважає, що індексація заробітної плати за листопад 2018 року має відображатись у відомостях нарахування заробітної плати за грудень 2018 року. Звертає увагу, що наданні позивачем до позовної заяви копія наказу № 4 від 03.12.2018, відомість нарахування по видах оплати за грудень 2018 року та платіжна відомість від 03.12.2018 не можуть бути об'єктивними доказами у справі, оскільки не надавались у ході проведення інспекційного відвідування. Стверджує, що у наданій позивачем платіжній відомості за 03.12.2018 підписи працівників відрізняються від підписів у їхніх трудових книжках. Зазначив, що інспекційне відвідування у позивача було проведено у спосіб та в порядку встановленому законом. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
22.04.2019 від представника позивача надійшла заява про зміну підстав позову. У цій заяві представник позивача покликається на безпідставність проведення інспекційного відвідування. Так, представник позивача вказує, що підставою видачі ГУ Держпраці у Львівській області наказу та направлення на проведення позапланової перевірки було звернення 17.12.2018 на «Урядову гарячу лінію» особи ОСОБА_7 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивач зазначив, що із ОСОБА_7 він не знайомий, не перебував ні у трудових, ні у цивільно-правових відносинах. Стверджує, що відповідачем не було досліджено обставини зазначені у зверненні, оскільки усі дані зазначені у такому зверненні не відповідають дійсності, зокрема ОСОБА_7 не зареєстрована за вказаною адресою, електронна пошта не відповідає прізвищу цієї особи, зазначений телефонний номер знаходиться поза зоною досяжності. Отже, відповідачем не перевірялася інформація наведена у такому зверненні, як і не досліджувалося питання чи може бути таке звернення наклепом. Позивач наголошує, що вказана особа стверджувала, що перебувала з позивачем в трудових відносинах, проте позивача не було притягнуто до відповідальності за не оформлення трудових відносин. Покликається на практику Верховного Суду та просить позов задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та заявах про зміну підстав позову, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзивах на позов та заяву про зміну підстав позову, просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 11.04.2019 суд у підготовчому засіданні закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.
24.04.2019 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було задоволено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі постанови №ЛВ3980/451/АВ/ФС від 15.01.2019 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.
У період з 20.12.2018 по 21.12.2018 ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання законодавства про працю, відповідно до направлення № 3063 від 19.12.2018 та наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 19.12.2018 № 3063-П, у зв'язку із зверненням фізичної особи від 17.12.2018 вх. № П-1424.
За результатами інспекційного відвідування було складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЛВ3846/451/АВ від 21.12.2018, який підписано ФОП ОСОБА_2 без жодних зауважень та заперечень.
21 грудня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області винесено припис № ЛВ3980/451/АВ/П про усунення виявлених порушень, а саме вимог ч. 4 ст. 79 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» до 04.01.2019.
15 січня 2019 року начальником ГУ Держпраці у Львівській області Вільховою О.О. прийнято постанову № ЛВ3980/451/АВ/ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 148920,00 грн. на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України за порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці».
Не погодившись із вказаною постановою позивач звернулася до суду з цим позовом.
Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26.04.2017 № 295, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" (далі-Порядок №509), Конвенцією МОП № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України № 1985-IV від 08.09.2004.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затвердженого наказом Мінсоцполітики від 27.03.2015 року № 340 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю.
У відповідності до п.п. 50 цього ж пункту Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.
Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.
Державний нагляд за дотриманням законодавства про працю здійснюється з урахуванням вимог ч. 4 ст. 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", якою унормовано, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення повинні здійснювати заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 2 вищезазначеного Закону при здійсненні контрольних заходів повинні бути дотримані вимоги статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.
Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені п. 5 Порядку № 295.
Підпунктом 2 п. 5 Порядку № 295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
Суд встановив, що 17.12.2018 до Головного управління Держпраці у Львівській області надійшло електронне звернення ОСОБА_7 , яка стверджує, що працювала у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у цеху по виробництву взуття за адресою: АДРЕСА_4 у жовтні 2018 року, після місяця стажування останні відмовились оформити її офіційно на роботу та не заплатили обіцяної заробітної плати за жовтень. При цьому вказала, що інші працівники також працюють "не по трудовій книжці".
Порядок розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній службі України з питань праці та її територіальних органах, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 16.11.2016 року №1339 (далі - Порядок №1339) визначає процедуру приймання, реєстрації, розгляду звернень громадян, контролю за виконанням доручень за результатами розгляду звернень громадян та дотриманням строків їх розгляду, основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян та ведення діловодства за зверненнями громадян у Державній службі України з питань праці (далі - Держпраці) та її територіальних органах.
Пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 1339 передбачено, що звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою під час особистого прийому або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії") чи письмовим (надісланим поштою або переданим громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства (у тому числі під час особистого прийому). Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядком №1339 громадяни України мають право звернутися до Держпраці та її територіальних органів відповідно до функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Пунктом 5 розділу І Порядку № 1339 звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Розділом ІІ Порядку № 1339 визначено порядок приймання, попереднього опрацювання та реєстрації звернень громадян.
Пунктами 5-7 Порядку № 1339 визначено, що звернення громадян мають бути оформлені відповідно до вимог статті 5 Закону. У зверненні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковано або написано від руки розбірливо і чітко, підписано особою (групою осіб) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або інформацію про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, зі змісту яких неможливо встановити авторство, визнаються анонімними.
Звернення, оформлене без дотримання вимог статті 5 Закону, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів з дня надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 Закону. Копія такого звернення та другий примірник роз'яснення залишаються у справі підрозділу із роботи зі зверненнями громадян.
Письмове звернення, отримане за допомогою Інтернету, засобів електронного зв'язку (електронне звернення), перед реєстрацією роздруковується на папері.
Електронне звернення приймається на визначену електронну адресу або шляхом заповнення електронної форми, яка розміщується на офіційному веб-сайті Держпраці та її територіальних органів.
Датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на визначену електронну адресу у неробочий день, датою подання електронного звернення вважається наступний після нього робочий день.
Розміщена на офіційному веб-сайті Держпраці електронна форма повинна мати графи для зазначення громадянином свого прізвища, імені, по батькові, місця проживання, електронної поштової адреси (відомостей про інші засоби зв'язку з ним), викладення суті порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги, зазначення дати подання звернення.
Отже, з аналізу наведених норм можна дійти висновку, що електронне звернення повинно відповідати наступним вимогам та містити:
прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги;
електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або інформацію про інші засоби зв'язку з ним.
При цьому, застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про звернення громадян" та п. 5 розділу розділу ІІ Порядку № 1339 встановлено, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Отже, не підлягають розгляду звернення оформлені без дотримання вимог статті 5 Закону України "Про звернення громадян" та анонімні звернення.
Відповідно до пункту 1 та 2 розділу ІІІ Порядку № 1339 звернення громадян підлягають розгляду керівництвом Держпраці та її територіальних органів відповідно до розподілу функціональних повноважень.
Опрацювання звернень громадян структурними підрозділами Держпраці та її територіальними органами відповідно до резолюції спрямовується на об'єктивне вирішення порушених авторами звернень питань, підготовку та супроводження прийняття рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись, надання відповідних роз'яснень, у тому числі за результатами вивчення та перевірки на місцях викладених у зверненнях обставин, проведення інших заходів.
Таким чином, з наведеного слідує, що після отримання звернення відповідний орган проводить перевірку такого звернення на дотримання вимог статті 5 Закону України "Про звернення громадян", яка містить вимоги, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Суд під час дослідження звернення від 17.12.2018 ОСОБА_7 , яке було скеровано засобами електронного зв'язку до Головного управління Держпраці у Львівській області встановив, що таке встановленого законом зразка та містило усі обов'язкові реквізити, зокрема:
1) прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги;
2) електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або інформацію про інші засоби зв'язку з ним.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до п. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Отже, з наведеного слідує, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у прийнятті та не розгляду звернення від 17.12.2018 ОСОБА_7 .
При цьому, суд критично оцінює доводи позивача, що відповідачем не було досліджено обставини зазначені у зверненні, оскільки усі дані зазначені у такому зверненні не відповідають дійсності, зокрема ОСОБА_7 не зареєстрована за вказаною нею адресою, електронна пошта не відповідає прізвищу цієї особи, зазначений телефонний номер знаходиться поза зоною досяжності, з наступних підстав.
Суд звертає увагу, що ані Законом України "Про звернення громадян", ані Порядком № 1339 не встановлено обов'язку органу до якого надійшло звернення перевіряти обов'язкові реквізити зазначені у такому зверненні, зокрема адресу реєстрації, електронну адресу та засоби зв'язку, оскільки такі повноваження покладенні згідно чинним законодавством на відповідні органи державної влади до яких не належить у даному випадку ГУ Держпраці у Львівській області.
Як наслідок, відповідач отримавши звернення відносно якого не встановлено підстав для його повернення та не визнано таке анонімним міг лише прийняти, розглянути та прийняття рішення про усунення причин і умов наведених у такому зверненні.
Суд вважає, що у відповідача були усі наявні підстави для призначення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 , оскільки надіслане звернення відповідало вимогам ст. 5 Закону України "Про звернення громадян", не було анонімним, при відсутності у відповідача повноважень щодо перевірки місця реєстрації, правильності написання електронної адреси, якщо на таку можливо надіслати відповідь на звернення та знаходження номеру телефону в мережі.
З огляду на викладене, суд не встановив у діях відповідача щодо призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19.12.2018 3063-П та направлення на проведення позапланової перевірки №2863 від 19.12.2018 порушень вимог чинного законодавства України, що свідчить про безпідставність вимог позивача в цій частині.
При цьому, суд зазначає, що до даних правовідносин не може бути застосована практика Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 809/799/17 на яку покликається відповідач, з наступних підстав.
У справі № 809/799/17 Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що звернення ОСОБА_3 про порушення законодавства про працю щодо неї надійшло на урядову «гарячу лінію» 03 березня 2017 року. В той же час, даючи оцінку правомірності прийняття наказу про проведення перевірки, на підставі звернення ОСОБА_3, суди зазначають, що такий прийнятий на основі електронного звернення гр. ОСОБА_3 від 03 березня 2018 року, яке надійшло на адресу управління Держпраці в Івано-Франківській області. Таким чином судами не повно з'ясовано фактичні обставин справи щодо виду звернення і в свою чергу досліджено вимоги, яким вони відповідають. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам звернення гр. ОСОБА_3 в контексті заяви про залишення без розгляду такого та не з'ясовано чи наявний особистий підпис на електронному зверненні гр. ОСОБА_3, якщо таке було, і, у випадку звернення на «гарячу лінію», факт особистого звернення, так як ці обставини заперечує гр. ОСОБА_3. Без з'ясування цих обставин неможливо встановити законність прийняття наказу про проведення позапланової перевірки, а так само і законність проведення перевірки.
Отже, вищевказана постанова Верховного Суду не враховується судом оскільки суд досліджував звернення ОСОБА_7 від 17.12.2018 та вживав заходів щодо виклику останньої до суду в якості свідка.
Проте, після скерування запиту до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області про надання інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_7 , було встановлено із відповіді на цей запит, що ОСОБА_7 за реєстрованим місцем не значиться.
Також, слід звернути увагу, що з аналогічного змісту запитом звертався позивач, проте ГУ ДМС України у Львівській області надало відповідь № 02/А-2 від 16.04.2019, в якій зазначило, що інформація про реєстрацію або зняття з реєстрації місця проживання громадян надається виключно правоохоронним органам чи суду.
Отже, з вищенаведеного можна дійти висновку, що таку інформацію відповідач також не міг отримати, тому у даному випадку підлягає дослідженню правомірність дій відповідача щодо прийняття до розгляду такого звернення.
Суд наголошує, що ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вже було встановлено судом відповідач при прийнятті до розгляду звернення ОСОБА_7 від 17.12.2018 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України, оскільки питання, які ставить на дослідження позивач відносно такого звернення належать до повноважень відповідача.
При цьому, суд звертає увагу, що електронне звернення ОСОБА_7 від 17.12.2018 було встановленого Порядком № 1339 зразка, яке містило усі необхідні реквізити, перевірка яких не входить до повноважень відповідача.
Отже, електронне звернення ОСОБА_7 від 17.12.2018 відповідало вимогам статті 5 Закону України "Про звернення громадян", не було визнано анонімним, тому у відповідача були відсутні підстави для повернення та не розгляду такого звернення.
Статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Таким чином, на думку суду, на момент прийняття відповідачем рішення про проведення заходу державного нагляду у нього не було підстав не розглядати дане звернення, у відповідності до вимог ст. 8 Закону України "Про звернення громадян".
Крім того, суд зазначає, що спосіб подання звернення, особисто чи засобами поштового зв'язку не впливає на порядок його розгляду передбачений Законом № 393/96-ВР.
Враховуючи вищенаведене, доводи позивача відносно того, що звернення не відповідає встановленим Законом вимогам, є помилковими.
Статтею 26 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Втім, суд критично оцінює покликання позивача на статтю 26 Закону України "Про звернення громадян", оскільки встановити, що повідомлена особою у зверненні інформація може бути наклепом на стадії прийняття до розгляду такого звернення та перевірки наведеної інформації у такому зверненні неможливо.
На переконання суду, встановити чи дійсно наведена інформація у зверненні є наклепом можливо лише після проведення перевірки такої інформації, що було реалізовано відповідачем шляхом проведення інспекційного відвідування позивача.
При цьому, суд вважає, за доцільне зазначити, що суб'єкт господарювання, при виявленні порушення порядку та підстав призначення перевірки (інспекційного відвідування) щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Відтак, оскарження дій контролюючих органів щодо проведення перевірки (інспекційного відвідування) може мати місце лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки (інспекційного відвідування).
Тобто, саме на етапі допуску до перевірки (інспекційного відвідування) суб'єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення державного контролю (нагляду) щодо себе.
Відтак, з огляду на наведене, позови, спрямовані на оскарження дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення заходу державного нагляду (контролю) можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірного заходу державного нагляду (контролю).
В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав позивачів, оскільки після проведення заходу державного нагляду (контролю) права осіб порушують лише наслідки проведення відповідного заходу державного нагляду (контролю).
Таким чином, позивач, допустивши посадову особу відповідача до проведення заходу державного нагляду (контролю), тим самим втратив своє право на визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19.12.2018 3063-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19.12.2018 №2863, оскільки визнання таких дій протиправними не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки права останнього порушуються лише наслідки проведення заходу державного нагляду (контролю).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні інспекційного відвідування діяв у межах та у спосіб, що передбачений законодавством України, відтак у задоволенні вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19.12.2018 3063-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19.12.2018 №2863 суд відмовляє.
По суті виявленого порушення судом встановлено такі фактичні обставини.
Так, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року (із змінами внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України №55 від 03 березня 2016 року) встановлено механізм накладення фінансових санкцій у вигляді штрафу.
Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення штрафи накладаються Головою управління Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
- рішення суду про оформлені трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу;
- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до пунктів 3-7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Суд встановив, що у період з 20.12.2018 по 21.12.2018 ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання законодавства про працю, відповідно до направлення № 3063 від 19.12.2018 та наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 19.12.2018 № 3063-П, у зв'язку із зверненням фізичної особи від 17.12.2018 вх. № П-1424.
За результатами інспекційного відвідування було складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЛВ3846/451/АВ від 21.12.2018, який підписано ФОП ОСОБА_2 без жодних зауважень та заперечень.
21 грудня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області винесено припис № ЛВ3980/451/АВ/П про усунення виявлених порушень, а саме вимог ч. 4 ст. 79 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» до 04.01.2019.
15.01.2019 оскаржуваною постановою від № ЛВ 3980/451/АВ/ФС накладено на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 148920, 00 грн за порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Згідно частини другої цієї статті норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Індексація грошових доходів населення, до яких відноситься і заробітна плата, є державною соціальною гарантією згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Отже з наведеного слідує, що індексація заробітної плати є державною соціальною гарантією, яка передбачена також і Кодексом законів про працю України, вона є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 року у справі № 816/2325/16, в якій суд наголосив, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується доходів працівників і їх сімей.
Як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи копії акта, відповідачем було встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не забезпечено проведення нарахування та виплати індексації грошових доходів працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 за листопад 2018 року, що підтверджується встановленням відповідним працівникам заробітної плати з 01.01.2018 в розмірі 3723 грн відповідно до наказу № 1 та відомостями нарахування заробітної плати за січень-листопад 2018 року.
Таким чином, відповідачем за результатами інспекційного відвідування встановлено, що позивач в порушення ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці» не провів та не виплатив індексацію заробітної плати за листопад 2018 року працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 .
Проте, позивач вважає, що відповідач безпідставно прийняв оскаржувану постанову, оскільки позивач нарахував та виплатив індексацію заробітної плати за листопад 2018 року працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 03.12.2018, що підтверджується наказом № 4 від 03.12.2018, відомістю нарахування по видах оплати за грудень 2018 року та платіжною відомістю від 03.12.2018.
Також позивач подає до матеріалів справи пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , в яких останні повідомляють, що 03.12.2018 ФОП ОСОБА_2 здійснено нарахування та виплату індексації заробітної плати за листопад 2018 року.
На переконання позивача, у відповідача не було підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, тому вважає оскаржувану постанову протиправною.
Однак, суд не погоджується із такими доводами позивача, з наступних підстав.
Статтею 11 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено обов'язок суб'єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.
Аналізуючи вищенаведену норму відповідного Закону, слід дійти висновку, що позивач зобов'язаний був під час здійснення відповідачем державного нагляду (контролю) надавати документи на які посилається, зокрема наказ № 4 від 03.12.2018, відомість нарахування по видах оплати за грудень 2018 року та платіжну відомість від 03.12.2018.
Проте, такі документи відповідачу не надавалися, тому твердження відповідача про протиправність притягнення позивача до відповідальності, суд оцінює критично, оскільки відповідачу не було відомо про зазначені документи, такі документи не були надані відповідачу в ході інспекційного відвідування.
Водночас, суд звертає увагу, що інспекційного відвідування проводилося з 20.12.2018 по 21.12.2018, а документи на які покликається позивач були складені 03.12.2018, тобто були наявні у позивача на момент проведення інспекційного відвідування та не надані з невідомих суду причин.
Також, в матеріалах справи наявний лист ФОП ОСОБА_2 від 03.01.2019 про подання ГУ Держпраці у Львівській області відомість нарахування по видах оплати за грудень 2018 року та платіжну відомість від 03.12.2018, однак, як встановив суд, ці документи позивачем було надано відповідачу 03.01.2019, тобто після проведення інспекційного відвідування. Крім того, під час проведення інспекційного відвідування позивачем надано пояснення у формі заяви про те, що нарахування індексації заробітної плати не проводилось та не виплачувалось у листопаді 2018 р., щодо виплати такої у грудні позивач не вказав, що свідчить про те, що на час проведення інспекційного відвідування нарахування та виплати індексації не було.
При цьому, суд звертає увагу, що нарахування суми індексації та її виплата здійснюється одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення підлягають індексації.
Таким чином, позивачем повинна була бути нарахована та проведена індексації заробітної плати за листопад 2018 року працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 у листопаді 2018 року, що позивачем не було зроблено.
Крім того, суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ,, які надано представником позивача.
Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Так як, ОСОБА_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 не викликались в судове засідання як свідки, отже не попереджались про кримінальну відповідальність, а тому суд зазначає, що їх пояснення одержані з порушенням порядку встановленого законом та не беруться судом до уваги.
З огляду на викладене, з врахуванням позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, про правомірність застосування до позивача штрафу відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Крім того, суд не приймає до уваги покликання позивача, що останнього двічі притягнуто до відповідальності, оскільки відповідачем 21.12.2018 складено протокол про адміністративне правопорушення № ЛВ3846/451/АВ/П/ПТ, який скеровано до Шевченківського районного суду м. Львова, оскільки позивачем не надано судового рішення про притягнення позивача до відповідальності в порядку КУпАП.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Проте, позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог, натомість відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги з мотивів та підстав, наведених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним рішення, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при відмові у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
У задоволенні позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79010, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) про визнання протиправними дій, скасування постанов - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 01 серпня 2019 року.
Суддя Кухар Н.А.