26 липня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1261/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598)
про скасування рішення, -
ОСОБА_1 , через адвоката Любович О.Ю., звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі - ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області) про скасування рішення №77 від 04.04.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Позов мотивовано тим, що позивач - громадянин Республіки Вірменія, перебуваючи на території України на законних підставах з 1999 року, у серпні 2007 року звернувся до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в м. Києві з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію в Україну, додавши усі необхідні документи. Такий дозвіл йому надано 08.11.2007 року на підставі п.6 ч.2 та п.3 ч.3 ст.4, ч.3 ст.9 Закону України "Про імміграцію", а згодом видано безстрокову тимчасову посвідку на постійне проживання. З листопада 2018 року позивач мешкає зі своєю родиною у м. Кропивницькому. У січні 2019 року він звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Кіровоградській області за обміном раніше виданої тимчасової посвідки на постійне проживання на сучасний бланк посвідки на постійне проживання з безконтактним електронним носієм. Але в заміні посвідки йому було відмовлено, а згодом він дізнався, що рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області №77 від 04.04.2019 року скасовано виданий йому 08.11.2017 року дозвіл на імміграцію в Україну. Позивач стверджує про незаконність та безпідставність спірного рішення та порушення порядку його прийняття. З цих підстав просить суд його скасувати як незаконне.
Ухвалою судді від 27.05.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, мотивований тим, що спірне рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області №77 від 04.04.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , прийнято на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", оскільки під час перевірки особової справи позивача з'ясувалося, що дозвіл на імміграцію виданий 08.11.2007 року УГІРФО ГУМВС України в м. Києві всупереч п.6 ч.2 ст.4 та п.6 ч.7 ст.9 Закону України "Про імміграцію". Зазначаючи, що позивач має право повторно звернутися із заявою про отримання дозволу на імміграції в Україну через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 , громадянин Вірменії, з 1999 року перебував на території України на законних підставах, прибувши для тимчасового працевлаштування.
У шлюбі з громадянкою Росії ОСОБА_2 у м. Києві народилися їхні діти - у 2003 році - син ОСОБА_3 , у 2006 році - донька ОСОБА_4 , які є громадянами Росії. (а.с. 57, 66, 66зв.)
У серпні 2007 позивач та його дружина ОСОБА_2 звернулися до ВГІРФО Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявами про надання їм дозволу на імміграцію в Україну, як батькам дітей, які народилися в Україні. (а.с. 56, 62, 65)
Інспектором ВГІРФО Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві за наслідками розгляду поданих матеріалів встановлено, що оскільки діти заявників народилися на території України та мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням, тому заявники мають право отримати дозвіл на імміграцію як батьки іммігрантів. Інспектором 31.10.2007 року складено рішення про задоволення клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо надання дозволу на імміграцію на підставі п.6 ч.2 та п.3 ч.3 ст.4, ч.3 ст.9 Закону України "Про імміграцію", яке 08.11.2007 року затверджене заступником начальника УГІРФО ГУМВС України в м. Києві. (а.с. 71)
На цій підставі УГІРФО ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію в Україну №116300 від 08.11.2007 року та дозволено постійне проживання в Україні. (а.с. 22, 73зв.)
Також УГІРФО ГУМВС України в м. Києві видано дозвіл на імміграцію в Україну №116300 від 08.11.2007 року ОСОБА_2 . Разом з нею дозвіл на імміграцію отримали її неповнолітні діти - син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 . (а.с. 74)
За заявою позивача йому УГІРФО ГУМВС України в м. Києві оформлено та 14.11.2007 року видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 у формі книжечки. (а.с. 18, 75)
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області за місцем свого проживання про обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.11.2007 року у зв'язку з досягненням ним 45 років та просив видати йому посвідку на тимчасове проживання з безконтактним електронним носієм.
Рішенням заступника начальника Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області №225160000 від 25.01.2019 року позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. (а.с. 23)
Згодом начальником ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області прийнято рішення №77 від 04.04.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно з яким громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 08.11.2007 року. (а.с. 26)
Позивач, не погодившись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
У частині 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" наведені категорії іммігрантів, по яким Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку встановлюється квота імміграції. До них зокрема належать батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 2 статті 4 Закону).
Воднораз, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Статтею 9 Закону України "Про імміграцію" передбачений порядок подання заяви про надання дозволу на імміграцію.
Відповідно до частин 1, 2 цієї статті заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що за неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.
У частинах 5 - 8 статті 9 Закону України "Про імміграцію" наведений перелік документів, які додаються до заяви для надання дозволу на імміграцію.
Так, згідно з пунктом 6 частини 7 статті 9 Закону України "Про імміграцію" для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, подаються також копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Відповідно до частин 10, 11 статті 9 Закону України "Про імміграцію" у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
У статті 10 Закону України "Про імміграцію" наведений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону України "Про імміграцію" особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Підстави для скасування дозволу на імміграцію передбачені статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Відповідно до цієї норми дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Статтею 14 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок №1983, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають, зокрема територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), зокрема: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Пунктом 12 Порядку №1983 передбачено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону.
Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
Відповідно до пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Пунктом 19 Порядку №1983 передбачено, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.
При цьому заявник повинен особисто звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання хоч би один раз - для подання заяви про надання дозволу на імміграцію чи для отримання посвідки (у тому разі коли із поважних причин він не зміг подати заяву про надання дозволу на імміграцію особисто).
Іммігранти, які отримали посвідки, повинні зареєструватися за місцем постійного проживання, а у разі зміни місця проживання - перереєструватися в порядку, встановленому для громадян України.
Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Пунктом 24 Порядку №1983 передбачено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Як установлено судом, питання про скасування виданого раніше позивачу дозволу на імміграцію в Україну ініційовано у 2019 році територіальними органами ДМС.
Так, УДМС в Кіровоградській області, розглядаючи у січні 2019 року заяву позивача про обмін посвідки на постійне проживання, направило до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області запит №3501.5/270-19 від 11.01.2019 року про перевірку законності надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та підтвердження законності видачі посвідки на постійне проживання в Україні. (а.с. 34)
На виконання цього запиту головним спеціалістом ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області перевірено особову справу ОСОБА_1 та складено висновок, згідно з яким встановлено, що рішення про надання йому дозволу на імміграцію, що було прийнято 08.11.2017 року керівництвом УГІРФО ГУМВС України в м. Києві, суперечить вимогам імміграційного законодавства, оскільки відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію в Україну надається в межах квоти імміграції батькам, чоловікові (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Неповнолітні діти, для того, щоб набути статусу іммігранта в Україні, повинні були отримати дозвіл на імміграцію за клопотанням батьків або законних представників відповідно до пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Ця вимога дотримана не була. Воднораз, отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільного з батьками, а не самостійно. (а.с. 84 - 86)
Вказаний висновок 04.04.2019 року затверджений начальником ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області та став підставою для прийняття рішення про скасування виданого позивачу дозволу на імміграцію в Україні, з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", яким передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Тобто фактичною підставою для прийняття спірного рішення стало виявлення того факту, що уповноважений орган, що реалізує державну політику у сфері імміграції, свого часу помилково видав позивачу дозвіл на імміграцію в межах квоти імміграції, передбаченої пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію", за відсутності підстав для цього та за відсутності підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію".
Воднораз, відповідачем не встановлено, що позивачем для отримання дозволу на імміграцію в Україну у 2007 році були надані свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність, як це передбачає п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію".
Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" органи ДМС не зобов'язані, а мають право скасовувати наданий дозвіл на імміграцію при наявності тих чи інших обставин, які можуть бути розцінені як підстави для його скасування. У цьому питанні уповноважений орган наділений дискреційними повноваженнями, які передбачають право самостійного вибору варіанту поведінки чи прийняття рішення. Відповідно, це дозволяє уповноваженому органу об'єктивно оцінити обставини, які є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, що настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи та цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Необхідність пропорційного прийняття рішення обумовлена як законодавством України, так і практикою Європейського суду з прав людини. Згідно з практикою Європейського суду по правам людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (Рішення від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04).
Суд установив, що документи позивача, подані ним у серпні 2007 року відповідно до умов Порядку №1983 для отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі того, що його діти народилися в Україні, були прийняті уповноваженими посадовими особами органу, що реалізує державну політику у сфері імміграції, без зауважень, як достатні. За наслідками перевірки підстав та законності перебування позивача в Україні, справжності поданих документів та відповідності їх оформлення вимогам законодавства, жодних зауважень щодо поданих документів, зокрема щодо підтвердження ними належності позивача до категорій іммігрантів, передбачених статтею 4 Закону України "Про імміграцію", не встановлено. Не знайшовши підстав для повернення позивачу його заяви чи відмови у видачі дозволу на імміграцію, уповноважені посадові особи органу, що реалізує державну політику у сфері імміграції, натомість дійшли до висновку, що оскільки діти позивача народилися на території України та мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням, тому позивач має право отримати дозвіл на імміграцію як батько іммігрантів, а відтак підпадає під квоту імміграції, передбачену пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію", а також належить до кола іммігрантів, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію". На цій підставі позивачу, а також його дружині з неповнолітніми дітьми видано дозволи на імміграцію і посвідки на постійне проживання.
Доказів того, що позивачем для отримання дозволу на імміграцію були повідомлені свідомо неправдиві відомості, подані підроблені документи чи документи, що втратили чинність, відповідачем суду не надано. Так само ним не доведено, що за час проживання позивача в Україні виникли обставини, які б слугували підставами для скасування дозволу на імміграцію, передбаченими статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Тому суд дійшов до висновку, що спірне рішення №77 від 04.04.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу, прийнято відповідачем за відсутності установлених законом підстав та всупереч наданим повноваженням.
Також суд вважає, що скасування відповідачем дозволу на імміграцію через 11 років після його видачі за відсутності будь-яких винних дій позивача, через виявлення помилки, допущеної уповноваженими посадовими особами органу, що реалізує державну політику у сфері імміграції, правонаступником якого у спірних правовідносинах є відповідач, є порушенням принципу належного урядування, а покладання на позивача тягаря відповідальності шляхом скасування йому дозволу на імміграцію, за неналежну перевірку уповноваженою особою поданих документів свідчить про нерозсудливість відповідача при виконанні ним державних функцій у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає також критерію необхідності у демократичному суспільстві, адже скасування дозволу на імміграцію зумовлює повну зміну способу життя позивача та його сім'ї, в якій є неповнолітні діти. Тож спірне рішення прийняте непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Відтак позов про визнання цього рішення протиправним та скасування слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40, 80 грн. (а.с. 3), які слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС країни, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №77 від 04.04.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш