26 липня 2019 року Справа № 280/2198/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Пологи, вул. Магістральна, 245, код ЄДРПОУ 40386712)
про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01 квітня 2018 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
- зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії з 01 квітня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 13 травня 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 21 травня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.
Ухвалою суду від 11 травня 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 21 травня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Пологівському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області. Вказує, що відповідачем починаючи з квітня 2018 року припинено здійснення пенсійних виплат позивачу. Позивач вважає, що припинення здійснення пенсійних виплат суперечить приписам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації позивачу вирішено припинити здійснення виплат з 01 квітня 2018 року. Вважає, що Пенсійним фондом правомірно не здійснюється виплата пенсії позивачу, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус пенсіонера та перебуває на пенсійному обліку в Пологівське об'єднаному УПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до довідки від 07 серпня 2018 року, ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, з міста Шахтарськ, Донецька область, а з квітня 2018 року виплата пенсії позивачу не здійснюється.
Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року №352 було також внесено зміни до Постанови №509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відповідно статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.
Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 49 цього ж закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу не здійснюється у зв'язку із прийняття відповідного рішення Комісією з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким позивачу відмовлено у відновлені та призначенні пенсій ОСОБА_1 .
Водночас, статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення/не здійснення виплати пенсії не встановлено.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Су зазначає, що Закон №1058 регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058, виключно цим Законом визначаються: порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що стаття 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Особливу увагу суд звертає на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13лютого 2018 року у справі №219/9003/17, від 20 лютого 2018 у справі №234/10770/17, тощо.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу з квітня 2018 року, в порядку встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даної позовною заявою суд не приймає, оскільки відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Щодо вимог про негайну виплату пенсії в межах одного місяця після проголошення судового рішення, суд зазначає, що відповідно до частини 1 пункту 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за місяць.
В даному випадку суд не присуджує (стягує) виплату пенсії, а вирішує питання про право позивача на отримання пенсії та зобов'язує відповідача на вчинення певних дій, а тому відмовляє у цій частині позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Пологи, вул. Магістральна, 245, код ЄДРПОУ 40386712) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01 квітня 2018 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії з 01 квітня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
В іншій частини вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 липня 2019 року.
Суддя Д.В. Татаринов