23 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/1441/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Плеханова З.Б.
при секретарі Копосович Е.О.
за участю:
позивача: ОСОБА_1 та представник-не зявилися
відповідача1 : Міністерство оборони України, представник - не з'явився;
відповідача 2: в/ч НОМЕР_1 , представник - Кондратенко Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерство оборони України , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за речове майно, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, яким просить суд:
1.Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно під час проходження військової служби.
2. Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 11 580,18грн. грошової компенсації за речове майно.
В судове засідання позивач та його представник не зявилися, одна від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності.
Представник військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві.
Представник Міноборони України в судове засідання, однак був повідомлений про дат та місце судового розгляду , що стверджується повідомленням про вручення ухвали суду.
1. Позиції сторін
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 04 червня 2018р. звернувся до Міністерства оборони України із заявою щодо проведення з ОСОБА_1 розрахунку по виплаті грошової компенсації за речове майно за весь час його проходження військової служби. Відповіддю начальника речової служби тилу логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_2 було відмовлено у виплаті зазначеної компенсації. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не ґрунтуються на законі.
01 березня 2019 року на адресу суду від представника Міністерства оборони України надійшов відзив на даний адміністративний позов, в якому вказано, що в серпні 2011 року посадовими особами військової частини НОМЕР_1 позивачу підписано та видано довідку №11(№197) на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі на суму 11580,18 грн. Таким чином, у даній справі повинні застосовуватися нормативні акти, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22.08.2011 року - час виключення зі списків особового складу військової частини. Проте, позивач у своїй позовній заяві посилається на нормативні акти, що не були чинними станом на 22.08.2011 року. Тобто, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 22.03.2016 року по даний час. За таких обставин, позивачу , не належить до виплати грошова компенсація за неотримане речове майно у 2011 році в розмірі 11580,18 грн.
06 травня 2019 року, від представника в/ч НОМЕР_1 , на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому з вимогами позову не погоджується та просить у позові відмовити повністю. Зазначає, що Положення частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-XII регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі у Порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, якого на час звільнення Позивача не було затверджено на законодавчому рівні. Також виплата компенсацій законом не передбачалася для звільнених військовослужбовців, а для тих хто проходить військову службу. Постанова КМУ №178 від 16.03.2016 року «Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту... грошової компенсації за неотримане речове майно», на яку посилається Позивач, не діяла, так як її не існувало на момент звільнення, а отже з її прийняттям він не набув права на отримання вказаної компенсації.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 26.06.2011 року №405 підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я. 22.08.2011 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення (а.с.10).
В серпні 2011 року посадовими особами військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 підписано та видано довідку №11 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі на суму 11 580,18 грн. (а.с.9).
04 червня 2018р. представник позивача Демянів І. звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просить на підставі наданих повноважень зобовязати відповідні фінансові органи Міоборони виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 11 580,18 грн. , долучивши до заяви копію наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 190 від 22.08.2011 року та довідку про грошову компенсацію.(а.с.7).
27 червня 2018 року начальник речової служби тилу логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України полковника Дубчака О. В. розяснив позивачу , що пункт 2 ЗУ "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" був зупинений, а потім виключений, у звязку з чим підстав для виплати компенсації заявник немає.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсація замість речового майна встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" було зупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
Таким чином, військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
Відтак, питання грошових компенсацій за речове майно взагалі не було закріплено законом на період звільнення Позивача.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" викладено положення ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в новій редакції, а також доповнено ст. 9-1 (у редакції, чинній до 01.01.2008), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Закон набув чинності з 01 січня 2007 року.
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-XII регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі у Порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, якого на час звільнення Позивача не було затверджено на законодавчому рівні.
Також виплата компенсацій законом не передбачалася для звільнених військовослужбовців, а для тих хто проходить військову службу.
Постанова КМУ №178 від 16.03.2016 року «Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту... грошової компенсації за неотримане речове майно», на яку посилається Позивач, не діяла, так як її не існувало на момент звільнення, а отже з її прийняттям він не набув права на отримання вказаної компенсації.
Постановою КМУ від 28.10.2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час.
Відповідно до п.27 Положення (діючого на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за ціпами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм. але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права па отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи.
Проте даним Положенням визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено їх право на отримання грошової компенсації за неодержане речове майно.
Тобто, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 22.03.2016 року (ПКМУ від 16.03.2016 року №178 ) по даний час.
Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 45(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2006 р. за № 125/11999)(Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 232 від 29.04.2016) затверджено Заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444, де зазначено, що:
- військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.
- Офіцери, прапорщики, мічмани, військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, також матроси і старшини строкової служби на кораблях речовим майном забезпечуються безпосередньо речовою службою військової частини, берегової бази, а курсанти військових навчальних закладів, сержанти і солдати строкової служби - через підрозділи військових частин (військових навчальних закладів), у яких вони проходять службу (навчаються).
Крім того, 17 січня 2013 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 0707/10483/2012 була постановлена ухвала, яка набула законної сили , якою позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 МО України про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби залишено без розгляду у звязку із пропуском звернення до суду.
Отже, виходячи з аналізу законодавчих норм та встановлених судом обставин Міністерство оборони України, до якого звернувся у 2018 році позивач, відмову якого оскаржує у даній справі , не наділено повноваженнями ні на видачу грошової компенсації, ні щодо надання зобовязань підпорядкованим фінансовим органам про виплату такої компенсації.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачами доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому,з огляду на викладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відмову у їх задоволенні.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,-
1. В позові ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в/ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за речове майно - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду.
СуддяЗ.Б. Плеханова
Повний текст виготовлено та підписано 31 липня 2019 року.