01 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/8409/19
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_2 за його клопотанням від 03.05.2018 року з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років;
- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_2 2606,10 грн понесених витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 в справі № 806/3064/18 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України. На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом від 28.12.2018 відмовило у його задоволенні, оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, відсутня у Національній кадастровій системі. Позивач вважає, що підстави зазначені у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не відповідають вимогам ст.123 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 06.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
25.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, відсутня у Національній кадастровій системі. Щодо вимоги про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначив, що це є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Перевіривши матеріали справи, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 в справі № 806/3064/18 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України.
На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом №2740/0-7078/0/22-18 від 28.12.2018 відмовило у його задоволенні у зв'язку з тим, що відповідно довідки відділу в Бердичівському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 відсутня у Національній кадастровій системі.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2 ст.22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд зазначає, що в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 28.12.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:
- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
- вимогам генерального плану населених пунктів;
- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд критично ставиться до посилань відповідача щодо наявності довідки відділу в Бердичівського районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про те, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 відсутня у Національній кадастровій системі, оскільки згідно із інформацією, наданою цим же відділом (лист від 12.06.2018) земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 зареєстрована в НКС ДЗК 25.10.2013.
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому належним способом захисту порушених прав ОСОБА_2 є зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду в здійснення дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
З цього приводу суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Галфорд проти Сполученого Королівства» від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив «словосполучення «згідно із законом» не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)». «Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).
Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.
Згідно рішення Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.
З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Як вбачається із встановлених судом обставин справи, клопотання ОСОБА_2 від 03.05.2018 було повторно розглянуто відповідачем на підставі рішення суду, проте Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно відмовило у його задоволенні, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути:
- пов'язаними з конкретною справою;
- співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги;
- підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.
В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору № 12 від 03.05.2019 та акту приймання-передачі грошових коштів за послуги адвоката від 08.05.2019 неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2606,10 грн адвокатом Нестеренком М.М. від ОСОБА_2 , що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2019 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 12 на суму 2606,10 грн, підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.
З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо їх стягнення в сумі 2606,10 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, буд.45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3 , яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду складено у повному обсязі: 01 серпня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова