30 липня 2019 року м. Кропивницький Справа № 401/1490/19
провадження № 2-іс/340/46/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач) про скасування розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:
- визнати незаконним (протиправним) розпорядження начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №17 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04 травня 2018 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії на підставі п. п. 3 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 року №365, листа управління Пенсійного фонду України від 03.05.2018 року №15372/02-02 та отриманої за результатами верифікації інформації управління Пенсійного фонду України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 травня 2018 року по серпень 2018 року включно разом з компенсацією втрат частини цих сум внаслідок інфляційних процесів у державі у відповідності до норм чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, так як у зв'язку із окупацією частини території України та проведенням антитерористичної операції змушений був покинути своє постійне місце проживання, переїхавши до АДРЕСА_1 , з квітня 2019 року змінив місце проживання на с. Велика Андрусівка, має статус внутрішньо-переміщеної особи та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Так, вказує, що розпорядженням начальника відділу з питань призначення та перерахунків пенсії №17 Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 04 травня 2018 року, йому припинена виплата пенсії на підставі п. п. 3 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 року №365, листа Пенсійного фонду України від 03.05.2018 року №15372/02-02 та отриманої за результатами верифікації інформації УПФУ. 12.02.2019 року отримав повідомлення начальника Світловодського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Кіровоградській області №801/02-04 та від 25.03.2019 року №1468/04-18, рішенням комісії від 20.07.2018 року №32 позивачу відновлена виплата пенсії з 01.05.2018 року, однак, виплату пенсії за період з 01.05.2018 року по 01.08.20108 року досі не виплачена. Тому, просить суд задовольнити адміністративний позов.
Ухвалою суду від 11.06.2019 року по справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38). Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України та ними отримана, що посвідчується поштовими повідомленнями про вручення судової кореспонденції (а.с.39-43).
Представник відповідача своїм процесуальним правом на подання письмового відзиву до суду скористався, в якому викладено власну позиції, за якою наполягає на правомірності дій управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.44-67).
Відповідно до ст. ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Петровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 25.07.1996 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 , є пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду у Кіровоградській області, отримує пенсію по інвалідності 2 групи, як потерпілий від аварії на Чорнобильській атомній електростанції, що посвідчується відповідними посвідченнями (а.с.10-14).
Згідно довідки від 09.04.2019 року №3502-5000103959 взятий на облік внутрішньо-переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.15).
04.05.2018 року розпорядженням відділу з призначення та перерахунків пенсії №17 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області припинено виплату ОСОБА_1 з 01.05.2018 року відповідно до п.п.3 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, листа Пенсійного фонду України від 03.05.2018 року №15372/02-02 та до отримання за результатами верифікації інформації з Пенсійного фонду України (а.с.20).
Позивач вказує, що у лютому 2019 року звернувся до головного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області із заявою про надання письмової відповіді із зазначенням підстав припинення виплати пенсії, та зазначити коли буде відновлена виплата пенсії (а.с.16-18).
На таку заяву, Світловодський відділ обслуговування громадян Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, листом №801/02-04 від 12.02.2019 року надало відповідь, за змістом якої, вказано, що припинення та поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. Вказує, що відповідно до отриманих за результатами верифікації рекомендації було зупинено виплату пенсії з 01.05.2018 року та направлено до управління соціального захисту населення необхідну інформацію для винесення відповідного рішення. На підставі витягу з протоколу засідання Комісії від 20.07.2018 року №32, який надійшов до Світловодського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) 25.07.2018 року, прийнято рішення про відновлення виплати пенсії з 01.05.2018 року (а.с.19).
Однак, у березні 2019 року позивачем до управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області подано заяву із вимогою виплатити недоотриману пенсію за травень, червень, липень та серпень 2018 року (а.с.21-23).
Так, Світловодський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області 25.03.2019 року листом №1468/04-18 повідомило позивачу, що була відновлена позивачу виплата пенсії та вказало, що з урахуванням внесених змін до Порядку №365, сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснюють соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.24).
Не погоджуючись із таким призупиненням його пенсійних виплат, вважаючи такі дії неправомірними, позивач звернувся до суду, за захистом порушеного, на його думку права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 77 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки відповідач по справі в силу норм статті 5 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми частини 2 статті 77 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-ІУ, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Так, суд зазначає, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на проведення верифікації внутрішньо переміщених осіб відповідно до постанови КМУ від 18.02.2016р. №136 «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій , заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».
З 22.11.2014 р. набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно із пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014р. (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами пункту 71 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 09.04.2019 р. №3502-5000103959 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення (а.с.15).
Поряд з тим, суд вважає безпідставними посилання відповідача на результати верифікації внутрішньо переміщених осіб відповідно до постанови КМУ від 18.02.2016 р. №136 «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування» враховуючи викладене.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до пп.2 п.12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Відповідачем не надано будь-якого обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем в зв'язку з проведенням верифікації внутрішньо переміщених осіб.
Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, наприклад від 06.02.2018 у справі №263/7763/17, від 06.02.2018 у справі №243/8033/17 тощо.
Разом з тим, позивач просить суд здійснити виплату його пенсійного забезпечення разом із компенсацією втрат частини цих сум внаслідок інфляційних процесів у державі, з даного приводу, суд вважає вказати наступне.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, положення зазначених статей Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
З наведених норм вбачається, що компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.
Згідно пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 55 Закону України № 2262-XII, також визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, ст.55 Закону №2262-XII та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 року по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 року по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).
Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, з метою забезпечення повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити виплату перерахованої суми пенсії позивача з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, в порядку встановленому чинним законодавством.
Поряд з тим, на виконання положень статті 371 КАС України суд вважає за належним допустити до негайного виконання дане рішення в межах стягнення платежу пенсійного забезпечення позивача за один місяць.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, такі у відповідності до положень статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Петровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 25.07.1996 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7а, м. Кропивницький, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати незаконним (протиправним) розпорядження начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №17 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04 травня 2018 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії на підставі п. п. 3 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 року №365, листа управління Пенсійного фонду України від 03.05.2018 року №15372/02-02 та отриманої за результатами верифікації інформації управління Пенсійного фонду України.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 травня 2018 року по серпень 2018 року включно разом з компенсацією втрат частини цих сум внаслідок інфляційних процесів у державі у відповідності до норм чинного законодавства.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення платежу за один місяць пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько