25 липня 2019 рокум. Ужгород№ 260/736/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С. А.
при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Федьо Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, згідно якого просив суд: 1.Визнати протиправним і скасувати підпункт 5.20 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради XXX сесії VII скликання від 13.12.2018 р. № 1350; 2.Зобов'язати відповідача повторно розглянути подані позивачем документи та прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 ; 3. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2113,1 грн. за подання позовної заяви і заяви про забезпечення позову; 4. Зобов'язати відповідача, після набрання законної сили рішенням суду, подати у встановлений судом строк звіт суду про виконання судового рішення, згідно ст. 382 КАС України.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_2 звернувся у встановленому Земельним кодексом України порядку до Ужгородської міської ради з заявою про надання земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . Рішенням Ужгородської міської ради XXX сесії VII скликання від 13.12.2018 р. № 1350 (підпункт 5.20 пункту 5) відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . В рішенні зазначено, що таке прийняте на підставі висновку управління правового забезпечення - відповідно до п. 1 рішення міської ради від 23.12.2015 р. № 71 "Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді" введена тимчасова заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода, пункт 1 даного рішення не поширюється на учасників АТО, учасників бойових дій. Посвідчення заявника дає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби. Зважаючи на вищенаведене відсутні правові підстави для задоволення заяви.
Крім цього, позивач в судовому засіданні зазначив, що відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача фактично не прийнято жодного рішення відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, тим самим створивши перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність.
Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, оскільки останній є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому пояснивши, що рішенням XXX сесії Ужгородської міської ради VII скликання 13.12.2018 року № 1350 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» підпунктом 5.20 пункту 5 гр. ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0629 га для будівництва для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 на підставі висновку управління правового забезпечення - відповідно до п. 1 рішення міської ради від 23.12.2015 року № 71 «Про тимчасову заборону (мараторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді» введена тимчасова заборона (мараторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода, пункт 1 даного рішення не поширюється на учасників АТО, учасників бойових дій. Посвідчення заявника дає пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби, але водночас позивач не являється ні учасником АТО, ні учасником бойових дій.
Відповідач також наполягає на тому, що дії Ужгородської міської ради, як органу місцевого самоврядування, щодо відмови ОСОБА_2 у відведенні у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території міської ради відповідали чинному законодавству України та були здійснені виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом в ході судового розгляду даної справи та вбачається із матеріалів такої, 10.08.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ужгородської міської ради із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0, 0629 га, яка розташована в АДРЕСА_1 з подальшою передачею у власність(а.с.60).
Рішенням XXX сесії Ужгородської міської ради VII скликання 13.12.2018 року № 1350 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» підпунктом 5.20 пункту 5 гр. ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 ні підставі висновку управління правового забезпечення - відповідно до п. 1 рішення міської ради від 23.12.2015 року № 71 «Про тимчасову заборону (мараторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді» введена тимчасова заборона (мараторій) на передачу власність та коритсування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода, пункт 1 даного рішення не поширюється на учасників АТО, учасників бойових дій. Посвідчення заявника дає пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби. Зважаючи на вищенаведене відсутні правові підстави для задоволення заяви (а.с.67).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно із змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель житлової та громадської забудови (частина друга статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
В свою чергу, відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).
Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).
Судом встановлено з матеріалів справи, що позивач, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у рішенні від 13.12.2018 року, відповідач покликається на те, що таке прийняте на підставі висновку управління правового забезпечення - відповідно до п. 1 рішення міської ради від 23.12.2015 р. № 71 "Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді" введена тимчасова заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода.
Виходячи з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Проте, наведені відповідачем підстави відмови у рішенні XXX сесії Ужгородської міської ради VII скликання 13.12.2018 року № 1350 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, оскільки перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, що вказана відмова невмотивована та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.
Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправним та скасування підпункт 5.20 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради XXX сесії VII скликання від 13.12.2018 р. № 1350 належить задовольнити.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу «належного урядування», який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», п. 51, від 15.09.2009).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення).
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Ужгородську міську раду повторно розглянути подані позивачем 10.08.2018 року документи стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 з врахуванням правової позиції суду викладеної у мотивувальній частині рішення суду.
При цьому, суд також зазначає, що зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка призначена для відведення під індивідуальне житлове будівництво для учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців, як про це просить позивач, не відповідає компетенції адміністративного суду. Оскільки це вказує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому у її задоволенні суд відмовляє виходячи з наступного.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року № 1640/2594/18.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суд зазначає, що така вимога належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Враховуючи зазначене, позовна вимога позивача про зобов'язання судом відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем в даному випадку не доведено правомірності оскаржуваного позивачем рішення, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).
Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положення ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., які були фактично сплачені позивачем.
На підтвердження наявності у відповідача витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано копії таких документів: Договір про надання правової допомоги від 23.05.2019р. №1/ЦСП, Додаток №1 до Договору №1/ЦСП про надання правової допомоги від 23.05.2019р., Розрахунок (акт прийняття - передачі наданих послуг) про деталізований обсяг наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 23.05.2019р. №1/ЦСП., рахунок згідно квитанції форми РК-1 серії 3ААА №791087 від 27.05.2019року на суму 5000,00 грн., Ордер про надання правової допомоги серії ЗР №66057.
Дослідивши зазначені документи судом встановлено, що вони містять детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом.
Разом з тим, надання детального описку робіт (послуг), а також доказів сплати обумовленої договором вартості таких робіт не є достатніми підставами для розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката між сторонами у розмірі заначеною в даному випадку позивачем виходячи з наступного.
Суд в даному випадку враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах «Ботацці проти Італії», «Іатрідіс проти Греції», у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши та проаналізувавши надані відповідачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару представника позивача у заявленому розмірі 5000,00 грн. є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звіті переліком.
З огляду на вищевикладене, суд враховує, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката пов'язаною з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) - справа відноситься до категорії незначної складності, враховує час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та виконаних робіт, ціну позову та значенням справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони.
В даному випадку беручи до уваги складність справи та витрачений час адвоката на супроводження її в суді, а також вираховуючи, що даний адміністративний позов судом задовольняється частково і виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд з врахуванням вимог ч. 7 ст. 134 КАС України та ч. 9 ст. 139 КАС України вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму у розмірі 3000,00 грн. судових витрат на правову допомогу, оскільки вважає її достатньою та співмірною і пропорційною до предмету спору.
до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання та стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000,00 грн. судових витрат на правову допомогу.
Окрім наведеного вище, суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 139 КАС України, чітко передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення даного адміністративного позову, до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської міської ради на користь позивача по справі також підлягають понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), що сплачений згідно квитанції про сплату судового збору №4012720026 від 27.05.2019 року відповідно до задоволеної частини позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м.Ужгород,пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ - 33868924) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.20 пункту 5 рішення Ужгородської міської ради XXX сесії VII скликання від 13.12.2018 року №1350.
Зобов'язати Ужгородську міську раду (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ - 33868924) повторно розглянути подані ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - 10.08.2018 року документи стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0629 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 з врахуванням правової позиції суду викладеної у мотивувальній частині рішення суду.
Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ - 33868924) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень), що сплачені позивачем згідно квитанції форми РК-1 серії 3ААА №791087 та витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), що сплачений згідно квитанції про сплату судового збору №4012720026 від 27.05.2019 року відповідно до задоволеної частини позовних вимог.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 30.07.2019 року.
СуддяC.А. Гебеш