Рішення від 01.08.2019 по справі 160/5408/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 року Справа № 160/5408/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 59/03-10/19 від 14.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов'язати головне управління Пенсійного фону України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно з наданою довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761 від 08.07.2014 року та заробітної плати для обчислення пенсії за період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 року по 22.09.2014 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, підвищенням розміру пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 21.05.2018 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що останній, через представника 12 квітня 2019 року звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, проте, пенсійним органом рішенням від 12.04.2018 року № Ж 7/5 відмовлено у призначенні пенсії, через що, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року у справі № 160/433/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, зокрема, повторно зобов'язано пенсійний фонд розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Позивач повторно, через представника 14 квітня 2019 року звернувся до головного управління пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якого пенсійним органом прийнято відмову у призначенні пенсії за віком на тих же підставах, що і у попередньому рішенні, з чим позивач не погодився та звернувся з даним позовом до суду, позовні вимоги просив задоволити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року позовна заяву ОСОБА_1 залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.

На виконання умов ухвали від 26 червня 2019 року представником позивача подано до суду підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року відкрито провадження у справі № 160/5408/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.

23 липня 2019 року на електрону адресу суду на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та 25 липня 2019 року надійшла належним чином завірена пенсійна справа Жупранер В .С .

В наданому до суду відзиві відповідачем зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року № 160/433/19 відділом з питань призначення та перерахунків № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої пенсійним органом винесено відповідне рішення, де зазначено про відсутність підстав щодо призначення пенсії за віком позивачу. У задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 у жовтні 2014 року виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль. До виїзду до держави Ізраїль позивач постійно проживав за адресою: АДРЕСА_3 (знятий з реєстрації у 2014 році).

12 квітня 2018 року через представника ОСОБА_1 звернувся до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру.

До заяви були додані: нотаріально засвідчена копія довіреності, копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, оригінал та копія трудової книжки, довідка про заробітну плату для обчислення пенсії, реорганізацію та перейменування підприємства, довідка про адресу зберігання документів, на підставі яких видано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копія паспорта представника та оригінал для звіряння.

12 квітня 2018 року головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком мотивуючи це невиконанням позивачем приписів пунктів 1.1, 2.1, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, а саме: за документами наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України ОСОБА_1 ; факт належності трудової книжки не можливо встановити до особи, що значиться у паспортних даних; довідка про заробітну плату, яка не відповідає вимогам постанови правління Пенсійного фонду України №22-1 додаток 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж необхідний для призначення пенсій починаючи з 01.01.2018 по 3.12.2018 року складає 25 років.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, за результатами розгляду якої Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 04 березня 2019 року у справі № 160/433/16, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково:

- визнано протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Ж-7/5 від 12.04.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

- зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року головним управлінням Пенсійного фонду України повторно розглянуто заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком від 14 квітня 2018 року, за результатами розгляду якої відділом з питань призначення перерахунків пенсій № 6 управління застосування законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ухвалено рішення про відмову у призначенні пенсії від 14 квітня 2019 року № 59/03-10/19.

Підставами для відмови у призначенні пенсії ОСОБА_3 стало:

- за даними копії довіреності, виданої ОСОБА_4 в місті Тель-Авів Держави Ізраіль, ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_4 і на території України не має місця реєстрації;

- факт належності трудової книжки серії НОМЕР_2 не можливо встановити до особи , що значиться у паспорті;

- довідка про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761 від 08.07.2014 року, видана на ім'я ОСОБА_1 , не відповідає вимогам постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 додаток 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пункт 2.1 розділу ІІ).

Не погоджуючись з рішення відповідача від 14 квітня 2018 року №59/03-10/19, позивач овторно звернувся до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з таких міркувань.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

У статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заяву про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання стосовно подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 Постанови правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 №25-1 «Про деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» визначено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

З аналізу наведених норм випливає, що, в даному випадку, саме паспорт є документом який посвідчує місце проживання (реєстрації) позивача. В матеріалах справи міститься копія закордонного паспорту, який, в свою чергу, був наданий представником позивача разом із заявою про призначення пенсії за віком.

Отже, посилання відповідача щодо ненадання паспорту громадянина України для підтвердження постійного місця проживання (реєстрації) в Україні не є підставою для відмови у призначені пенсії, оскільки позивачем на підтвердження постійного місця проживання наданий закордонний паспорт, надання якого, в даному випадку, законодавством не виключається.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.

У процесі розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Конституційний Суд України встановив, що в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на ст. 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у ст. 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням (рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009).

Отже, відсутність законодавчої ініціативи щодо виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 в частині приведення положень національного законодавства у сфері пенсійного забезпечення у відповідність з цим рішенням не може бути причиною позбавлення громадян України права на пенсію.

Частиною другою ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За змістом оскарженого рішення позивачу відмовлено у призначенні пенсії, зокрема, у зв'язку з відсутністю місця реєстрації на території України.

Позивач звертаючись через свого представника до відповідача із заявою про призначення пенсії подав серед іншого до пенсійного органу копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який є дійсним до 29.10.2022 року.

Відтак, позивачем для умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує його належність до громадянства України, а тому він має право на відповідне пенсійне забезпечення.

Суд не приймає до уваги, визначену в оскаржуваному рішенні підставу для відмови, як факт належності трудової книжки серії НОМЕР_2 не можливо встановити до особи , що значиться у паспорті, адже, з наданих позивачем відповідачу окрім паспорта ще й ідентифікаційного коду особи та інших довідок, довіреності на представника, вбачається, що у них зазначено повністю ім'я, прізвище та по-батькові позивача, що дає можливість ідентифікувати особу заявника з особою, вказаною у трудовій книжці.

При цьому, за змістом Порядку № 22-1, подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визначення територіальної підвідомчості органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу ПФУ.

У свою чергу, позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

По суті Порядок № 22-1 взагалі не визначає алгоритму дій особи, яка проживає за межами України і не має в останній постійного місця проживання та реєстрації. Проте, як зазначалось судом вище, в т.ч. із посиланням на практику ЄСПЛ, це не може бути підставою для позбавлення особи взагалі права на пенсійне забезпечення.

Постановою правління Пенсійного фонду України № 25-1 від 14.12.2015р. встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що, зокрема, із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Отже, враховуючи приписи Порядку № 25-1 від 14.12.2015р., починаючи з 01 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016р № 672-р схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.

Тому, не заслуговують на уваги і доводи відповідча, що позивач звернувся не до того органу пенсійного фонду, оскільки у м.Кам'янське Дніпропетровської оласті позивач, як лдержувач пенсії, не перебував та не перебуває.

Відповідно до приписів ст. 40-44 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи пенсійного фонду зобов'язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Суд, звертає увагу, що відповідачем в основу оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії було покладено не лише факт відсутності місця проживання та реєстрації в Україні у ОСОБА_3 , а й висновки стосовно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761, яка, на думку пенсійного органу, не відповідає вимогам постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 додаток 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак, на переконання суду, такі висновки відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки останнім не зазначено в чому саме полягає невідповідність такої довідки і до суду не надано жодних належних доказів такої невідповідності. При цьому, у відповідача є право отримувати документи від підприємств для підтвердження заробітної плати та страхового стажу.

Таким чином, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення/поновлення/перерахунок пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

На підставі наведеного вбачається, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 всі пенсіонери - громадяни України, які виїхали до інших країн на постійне місце проживання мають такі ж самі конституційні права, як і громадяни Україні, які проживають на території України. До цієї ж категорії осіб відноситься й ОСОБА_3 , який постійно проживає в Ізраїлі та має право на поновлення виплати пенсії.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд вважає, що рішення про відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 59/03-10/19 від 14.04.2019 року в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно з наданою довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761 від 08.07.2014 року та заробітної плати для обчислення пенсії за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 року по 22.09.2014 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, підвищенням розміру пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 21.05.2018 року, є неправомірним, оскільки відповідач, приймаючи його, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Стосовно позовної вимоги зобов'язати головне управління Пенсійного фону України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно з наданою довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761 від 08.07.2014 року та заробітної плати для обчислення пенсії за період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 року по 22.09.2014 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, підвищенням розміру пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 21.05.2018 року, слід зазначити наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Водночас суд зазначає, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд вважає, що задоволення цієї позовної виомги буде втручанням в виключні повноваження відповідача призначати та нараховувати пенсії, тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 12.04.2018р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768, 40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 1631-6072-7457-1346 від 20.06.2019 року.

Відтак, оскільки основна позовна вимога задоволено судом, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 59/03-10/19 від 14.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 12.04.2018р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук

Попередній документ
83372885
Наступний документ
83372887
Інформація про рішення:
№ рішення: 83372886
№ справи: 160/5408/19
Дата рішення: 01.08.2019
Дата публікації: 05.08.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них