Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 липня 2019 р. Справа№200/6938/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання акту протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 травня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, відповідно до тексту заяви позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 23.04.2019 року №59 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за заявою від 16.04.2019 року із зарахуванням до її пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи на "Центральній збагачувальній фабриці "Узлівська" з 07.08.1989 року по 10.03.1993 року - майстром основного виробництва, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року - начальником зміни, з 08.07.1997 року по 13.05.1998 року - заступником начальника основного виробництва.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не зараховано періоди роботи позивача до пільгового трудового стажу, внаслідок чого відмовлено в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року відкрито провадження у справі розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, у якому покликається на положення Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає прав на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 та зазначає, що уточнююча довідка від 18.03.2019 № 2, видана ПАТ «ЦЗФ «Узлівська», що знаходиться за адресою: м. Горлівка Донецька області. Відповідач вказує на те, що оскільки дана довідка видана підприємством, що розташоване на території населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, то підстави для її врахування при призначенні пенсії за Списком № 2 відсутні. При цьому, відповідач посилається на не можливість провести перевірку достовірності документів щодо підтвердження пільгового характеру роботи, підстав її видачі, оскільки архівні документи ПАТ «ЦФЗ «Узлівська» знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
16.04.2019 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області із заявою про призначення пенсії віком на пільгових умовах, до якої долучила такі документи:
заява про призначення пенсії, копія паспорту серії НОМЕР_1 ;
копія картки фізичної особи-платника податків:
копія трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.08.1989;
копія диплому НОМЕР_3 від 09.06.1989;
довідка про підтвердження пільгового стажу роботи за Списком № 2 від 18.03.2019 № 2, видана ПАТ «ЦЗФ «Узлівська»;
копія наказу № 149 від 27.12.1994 - «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці «ЦЗФ «Узлівська»;
перелік №1,№2,№3 до наказу № 149 від 27.12.1994 - «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці «ЦЗФ «Узлівська»;
копія наказу № 3 від 10.01.2000 - «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці «ЦЗФ «Узлівська»;
перелік №1,№2,№3 до наказу № 3 від 10.01.2000 - «Про підсумки атестації робочих місць за умовами Праці «113Ф «Узлівська»;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-
підприємців та громадських формувань;
свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 від 28.10.1992;
свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_5 від 28.12.2007 року
довідка про взяття на облік- внутрішньо переміщеної особи від 02.04.2019
№1426-5000099677
Рішенням від 23.04.2019 року №59 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, відмова у спірному рішенні мотивована тим, що долучені до зазначеної вище заяви уточнююча довідка на підтвердження пільгового стажу видана ПАТ «ЦЗФ «Узлівська», що знаходиться за адресою: м. Горлівка Донецька області, тобто даний документ виданий після 01.12.2014 підприємством, що знаходиться в межах населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Таким чином, предметом спору у справі, з урахуванням доводів відповідача, є документальне підтвердження періоду роботи позивача з 10.08.1989 року по 10.03.1993 року, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року, з 08.07.1997 року по 14.04.1998 року та з 15.04.1998 року по 30.11.2001 рік на підприємстві «ЦЗФ «Узлівська» та як наслідок, наявність підстав, у розумінні пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для зарахування позивачу такого стажу до пільгового стажу роботи, правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та наявність підстав для призначення позивачу пенсії відповідно до вищезазначеної норми закону про пенсійне забезпечення.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, суд виходить з наступного.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Приписами частини 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
Згідно з ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст.48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 передбачається, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п.п.1,2,3 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно п.10 Порядку застосування Списків №1 і №2 "виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію, за віком на пільгових умовах" затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики від 18 листопада 2005 року №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і періоди виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці, у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12 серпня 1993 року №637.
Основним аргументом відповідача в обґрунтування відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 є те, що уточнююча довідка про пільговий стаж роботи позивача від 18.03.2019 року, в якій зазначено, що позивач працювала з 10.08.1989 року по 10.03.1993 року, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року, з 08.07.1997 року по 14.04.1998 року та з 15.04.1998 року по 30.11.2001 рік на підприємстві «ЦЗФ «Узлівська» та обіймала посади передбачені Списком 2, видані ПАТ «ЦЗФ «Узлівська», що знаходиться у м. Горлівка Донецька області, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Суд вважає зазначене твердження відповідача помилковим, з огляду на наступне.
Встановлений Кабінетом Міністрів України Порядок підтвердження наявного трудового стажу застосовується при відсутності трудової книжки або відповідних записів.
Як встановлено під час розгляду справи, звертаючись за призначенням пенсії, позивачем надано трудову книжку, де наявні всі записи, які підтверджують її право на пенсію, серед яких і відомості про спірні періоди роботи позивача, а саме те, що позивач з 10.08.1989 року по 10.03.1993 року працювала майстром основного виробництва, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року начальником зміні, з 08.07.1997 року по 14.04.1998 року заступником начальника основного виробництва, та з 15.04.1998 року по 30.11.2001 рік начальником основного виробництва на підприємстві «ЦЗФ «Узлівська».
Професії, на яких позивач працювала у спірні періоди та відомості які зазначені у трудовій книжці відносяться до тих, що надають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що не заперечується відповідачем.
З приводу на неможливість врахувати надану уточнюючу довідку та копії наказів про проведення атестації робочих місць, які не були розглянуті через сумніви у їх достовірності, суд зазначає, що відомості у трудовій книжці та у довідці не містять суперечностей та розбіжностей. Не можливість отримання документів засвідчених на території підконтрольній українській владі не може перешкоджати працівникові реалізувати своє право на отримання пенсії на пільгових умовах.
Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &да) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001Цр ). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіка Молдова та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia 23022016 Ц 142).
Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України «Про пенсійне забезпечення» ,Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Оцінюючи копію наданої позивачем довідки №2 від 18.03.2019 року, виданої підприємством на тимчасово окупованій території України, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, Loizidou V. Turkey,v. Turkey), а також Молдови та Росії (зокрема, v. the Republic of Moldova and Russia,and Others v. Moldova and Russia), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), згідно яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи намібійський виняток у справі Кіпр проти Туреччини, ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
За таких обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття до уваги довідку № 2 від 18.03.2019 року, яка підтверджує пільгових стаж позивача за Списком № 2, за період з 10.08.1989 року по 10.03.1993 року, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року, з 08.07.1997 року по 14.04.1998 року та з 15.04.1998 року по 30.11.2001 рік на підприємстві «ЦЗФ «Узлівська», а також накази про проведення атестації робочих місць №149 від 27.12.1994 року та №3 від 10.01.2000 року.
Крім того, доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеною професією у вищезазначений період до суду не надано.
Суд погоджується з позивачем, що посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» є помилковим, оскільки вказане розпорядження не регулює спірні правовідносини.
Разом з тим суд звертає увагу відповідача на наступне.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Відповідно до вимог ст.ст.1,3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Як вбачається зі змісту ч.ч.1,2 ст.18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 (справа №569/15943/16-а) дійшов висновку, що відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії.
У силу ч.4 ст.242 КАС України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, всупереч обов'язку доказування, закріпленому у ст.77 КАС України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено тих обставин, що стали підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, зокрема про таке.
Як встановлено судом, відповідачем не досліджувалось питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки це питання не було підставою для відмови у її призначенні, підставою стало не зарахування певних періодів трудової діяльності позивача на посадах які передбачають право на пенсійне забезпечення за Списком 2.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.04.2019 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до пільгового стажу періоди трудової діяльності позивача з 10.08.1989 року по 10.03.1993 року, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року, з 08.07.1997 року по 14.04.1998 року та з 15.04.1998 року по 30.11.2001 рік на підприємстві «ЦЗФ «Узлівська».
Таким чином позовна заява підлягає до частикового задоволення.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, ЄДРПОУ 23346787) про визнання акту протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 23.04.2019 року №59 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2019 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до її пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи на "Центральній збагачувальній фабриці "Узлівська" з 07.08.1989 року по 10.03.1993 року - майстром основного виробництва, з 11.03.1993 року по 07.07.1997 року - начальником зміни, з 08.07.1997 року по 13.05.1998 року - заступником начальника основного виробництва.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, ЄДРПОУ 23346787) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 24липня 2019 року.
Суддя І.В. Буряк