01 серпня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1791/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування рішення та вимоги,
Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (далі - Центр, підприємство, позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 листопада 2018 року №0464511303 у сумі 123 585 грн 58 коп.; скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року № Ю-04645011303 на суму 247 171 грн 16 коп.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що винесені відповідачем податкова вимога та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними, прийняті ГУ ДФС у Волинській області внаслідок суб'єктивного і необгрунтованого тлумачення норм чинного законодавства України та порушують права та законні інтереси позивача, як сумлінного платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Спірні рішення відповідача прийняті на підставі відповідного акта перевірки, зі змісту якого вбачається, що позивачем порушено порядок нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме занижено нарахування єдиного внеску за період за період червень 2016 року по грудня 2017 року. Вважає, оскаржувану вимогу та рішення повністю необґрунтованими та такими, що прийняті із грубим порушенням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та просить суд їх скасувати.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 1).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 13 червня 2019 року (а. с. 27-30) представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав.
Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску на суми заробітної плати (доходу), на які нараховується єдиний внесок, встановлено, що позивачем в порушення частини п'ятої, тринадцятої та чотирнадцятої статті 8 та пункту 1 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» своєчасно не нарахований єдиний внесок за період, що перевірявся, на загальну суму 247 171,16 грн. У період за який проводилась перевірка (січень 2016 року - грудень 2017 року) Цент нарахував єдиний внесок відповідно до частини 14 статті 8 Закону № 2464, у розмірі 5,3 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
При перевірці правомірності дотримання умов, за яких підприємство застосовувало визначений законом розмір єдиного внеску 5,3 відсотка встановлено, що у позивача протягом червня - грудня 2016 року та березня - грудня 2017 року кількість осіб з інвалідністю становила менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих (підприємство до загальної чисельності працюючих не включило осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами). Відтак у періодах, коли кількість осіб з інвалідністю становила менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих (червень - грудень 2016 року та березень - грудень 2017 року), позивач зобов'язаний був нараховувати єдиний внесок відповідно до частини 5 та 13 статті 8 Закону № 2464 (у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску та у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю).
На підставі вищевикладеного, просить суд відмовити Центру в задоволенні позову повністю.
27 червня 2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а. с. 61-62), у якій додатково вказав, що відповідачем по справі не надано чітких пояснень та належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а лише фактично продублював текст акта про результати документальної перевірки. Також, зазначив, що при нарахуванні податку по ЄСВ в основу бралася суб'єктивна позиція ГУ ДФС у Волинській області, побудована на неналежних доказах, отриманих з порушенням чинного законодавства України. В основу таких доказів лягли письмові пояснення двох працівників підприємства, які працювали по цивільно-правових договорах.
Вищевказані пояснення були повністю заперечені шляхом залучення та допиту вищевказаних свідків по адміністративній справі №140/640/19, як такі, що отримані під психологічним примусом працівниками податкової поліції, які особисто письмово формулювали дані письмові пояснення та вимагали підписів під ними вищевказаних працівників. Працівниками ДФС не надано жодного підтвердження факту та підстав залучення працівників податкової поліції для відібрання письмових пояснень вищевказаних фізичних осіб, тому вважаємо дані пояснення неналежним доказом, отриманих в неналежний спосіб з перевищенням повноважень працівниками податкової поліції. Крім того заявляємо, що громадянами за об'єм виконаної роботи отримувалась винагорода та сплачувалися відповідні податки у спосіб та терміни, визначені чинним законодавством, а самі укладені цивільно-правові договори є правильними з урахуванням, в тому числі проаналізованих аналогічних договорів з іншими працівниками, зазначеними в рішенні Волинського окружного адміністративного суду по справі № 140/2493/18 від 06.02.2019.
Інших заяв по суті справи від учасників справи на адресу суду не надходило.
Згідно із частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відтак, судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Центру в зв'язку з отриманням податкової інформації про порушення вимог пункту 142.1 статті1 42 та пункту 197.6 статті 197 Податкового кодексу України (далі - ПК України), виявленням недостовірності даних у деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток, фінансовій звітності та звітах 1ДФ, ненаданням пояснень та їх документального підтвердження, які спростовують виявлені недостовірності даних та порушення за період діяльності з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року на запит від 08 лютого 2018 року №2069/10/03-20-12-04-08.
За результатами перевірки складено акт від 02 листопада 2018 року №22942/14-04/30659431 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача в зв'язку з отриманням податкової інформації про порушення вимог пункту 142.1 статті 142 та пункту 197.6 статті 197 ПК України, виявленням недостовірності даних у деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток, фінансовій звітності та звітах 1ДФ, ненаданням пояснень та їх документального підтвердження, які спростовують виявлені недостовірності даних та порушення за період діяльності з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року на запит від 08 лютого 2018 року №2069710/03-20-12-04-08».
Вищевказаною перевіркою встановлено порушення, зокрема:
- пункту 1 частини 1 статті 7, частини п'ятої, тринадцятої та чотирнадцятої статті 8 та пункту 1 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування», у результаті чого платником своєчасно не нарахований єдиний внесок за період, що перевірявся, на загальну суму 247171,16 грн., у тому числі за червень 2016 р. - 8661,49 грн., липень 2016 р. - 9293,48 грн., серпень 2016 р. - 10146,97 грн., вересень 2016 р. - 8631,43 грн., жовтень 2016 р. - 8662,30 грн. листопад 2016 р. - 8948,25 грн., грудень 2016 р. - 8996,79 грн., березень 2017 р. - 13079,92 грн., квітень 2017 р. - 15980,41 грн., травень 2017 р. - 17971,68 грн., червень 2017 р. - 17927,59 грн., липень 2017 р. - 18935,68 грн., серпень 2017 р. - 19652,65 грн., вересень 2017 р. - 19797,32 грн., жовтень 2017 р. - 18680,56 грн., листопад 2017 р. - 19274,34 грн. та грудень 2017 р. - 22530,29 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року №10-0464501303 в розмірі 247 171,16 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 листопада 2018 року №0464511303.
Вважаючи рішення суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі висновку спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) - або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом першим частини першої статті 7 Закону №2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до частини 13 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини 14 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю, в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25 відсотків суми витрат на оплату праці, встановлюється у розмірі 5,3 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Так, судом встановлено, що у період за який проводилась перевірка (січень 2016 року - грудень 2017 року), підприємство нараховувало єдиний внесок відповідно до частини 14 статті 8 Закону №2464, у розмірі 5,3 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. При цьому, протягом червня - грудня 2016 року та березня - грудня 2017 року кількість осіб з інвалідністю становила менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, що підтверджується копією узагальненої відомості про осіб, по яких встановлені порушення щодо визначення бази оподаткування та нарахування єдиного внеску (а. с. 32-50).
Відтак, у періодах, коли кількість осіб з інвалідністю становила менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих (червень - грудень 2016 року та березень - грудень 2017 року), підприємство зобов'язане було нараховувати єдиний внесок відповідно до частини 5 та 13 статті 8 Закону № 2464 (у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску та у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю), чого останнім зроблено не було.
Також, відповідно до статті 9 Закону України від 16 червня 1992 року №2460-XII «Про об'єднання громадян» до всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
Судом встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником Центру є Волинська обласна організація всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», а не всеукраїнська громадська організація інвалідів.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що оскільки засновником підприємства є не всеукраїнська громадська організація інвалідів, а її регіональний осередок, діяльність якого не поширюється на територію всієї України, то підприємство не може користуватися пільгами, запровадженими для підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначений вище правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного суду України від 13 січня 2015 року у справі №21-527а14, а відтак підлягає врахуванню при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Частиною першою, другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року №Ю-04645011303 про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 листопада 2018 року №0464511303 винесені відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
У відповідності до статті 139 КАС України, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 5 562,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача та залишається за позивачем.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
В задоволенні позову Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування рішення та вимоги відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк