01 серпня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2062/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25 квітня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправні дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до вимог частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 25 квітня 2019 року у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення від №1-р(ІІ)/2019 щодо невідповідності Конституції України словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву від 25 липня 2019 року відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, мотивуючи тим, що умови та порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок №1210). Пунктом 9-1 Порядку №1210 передбачено, що за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Зміни до Порядку, який встановлює реалізацію матеріальних норм права не внесені, а жодного іншого порядку не прийнято.
Крім того відповідач зазначив, що позивач обумовлює свої позовні вимоги з 01.10.2017, що є некоректним, з огляду на норми процесуального закону, яким встановлено строк на звернення до суду шість місяців.
Також зазначає, що перерахунок пенсій у відповідності до норм чинного законодавства було проведено позивачу 01 липня 2019 року.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
14 травня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, в якій просив зробити перерахунок пенсії, починаючи з 01 січня 2019 року, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до вимог частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)2019 від 25 квітня 2019 року.
Листом від 31 травня 2019 року №Ц-01 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2019 від 25 квітня 2019 року не містить положень щодо порядку його виконання і тому з зазначеного питання Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України.
Також зазначив, що частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено призначення пенсії військовослужбовцям з їх грошового забезпечення, а також особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, тоді як позивач не відноситься до такої категорії осіб і підстави для перерахунку та призначення йому пенсії з 01 жовтня 2017 року за частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 59 цього Закону встановлений порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Частиною третьою зазначеної статті (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) передбачалося, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
25 квітня 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019), яким вирішено:
1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю;
2) словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.
Отже, вимога частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби втратила чинність з 25 квітня 2019 року.
Таким чином, з 25 квітня 2019 року норма частини третьої статті 59 Закону №796-XII має застосовуватись у такій редакції: «Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Згідно наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії № НОМЕР_1 від 25 грудня 1997 року (категорія 1) підтверджується, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а. с. 16).
Згідно з довідкою МСЕК Серії ВЛН №0111426 від 22 березня 2013 року позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС довічно (а. с. 17).
Відповідно до відмітки начальника штабу в/ч55064 у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 16 травня 1980 року, в період з 07 липня 1986 року по 13 вересня 1986 року ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а. с. 20).
Таким чином, з урахуванням рішення Конституційним Судом України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частин третьої статті 59 Закону №796-XII зі змінами, суд вважає, що позивач отримав право на перерахунок пенсії по інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з 01 липня 2019 року позивачу проведено перерахунок пенсії, внаслідок чого вона збільшилась.
Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року №543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» встановлює право позивача на перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як зазначене право вже виникло у позивача на підставі рішення Конституційного Суду України у справі № 3-14/2019 саме з 25 квітня 2019 року, тому вказана постанова не є підставою для відтермінування йому перерахунку пенсії по інвалідності обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Нормативно-правові акти ж Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, в даному випадку, на отримання позивачем пенсії у розмірі, встановленому законом.
Враховуючи вищезазначене, перерахунок пенсії позивачу відповідно має бути здійснений з 25 квітня 2019 року, тобто з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019 справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19), а не з 01 липня 2019 року.
За таких обставин, відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивачу безпідставна, не ґрунтується на вимогах закону, прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово вказував, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з метою належного та повного захисту прав позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом визнання протиправною відмову ГУ ПФУ у Волинській області, оформлену листом від 31 травня 2019 року №507/Ц-01 щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з 25 квітня 2019 року.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29) .
Разом з тим, на думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Разом з тим, вимог позивача здійснити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Так, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, суд допускає негайне виконання рішення суду лише в разі вирішення спору про стягнення відповідних сум пенсій чи інших періодичних платежів.
В даному випадку спір вирішено в межах заявлених позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 25 квітня 2019 року, відтак підстави допустити негайне виконання рішення у суду відсутні.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оформлену листом від 31 травня 2019 року №507/Ц-01 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (45026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-в, код ЄДРПОУ 13358826) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з 25 квітня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк