м. Вінниця
24 липня 2019 р. Справа № 120/1810/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Краєвської І.В.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Карташова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю вимоги про сплату боргу з єдиного внеску від 11.05.2019 року № Ф-397-56. В обґрунтування протиправності вимоги позивач зазначає, нею було отримано вимогу ГУ ДФС у Вінницькій області № Ф-397-56 від 12.11.2018 року про сплату боргу у розмірі 15778,83 грн та вимогу від 06.02.2019 № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 18236,01 грн. Які у встановленому законом порядку було оскаржено в рамках справи № 120/307/19-а.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року у справі № 120/307/19-а позов було задоволено частково, визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 15778,83 грн. та від 06.02.2019 № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 18236,01 грн. Однак, ГУ ДФС у Вінницькій області під час направлення мені вимоги від 11.05.2019 року № Ф-397-56 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у сумі 20990,19 грн не було враховано, що кошти які воно вимагає сплатити в сумі 18236,01 грн вже були предметом судового оскарження і рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року у справі № 120/307/19-а вимогу податкового органу в зазначеній частині вже визнано протиправною.
Крім того, зазначає, що є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності у період коли є найманим працівником по день подання адміністративного позову не отримувала, перебувала у трудових відносинах з Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області (працювала на посаді директора вказаного центру), з якого, в порядку переведення була направлена до Координаційного центру з надання правової допомоги та на даний час займає посаду начальника Управління забезпечення якості правової допомоги. Вказані юридичні особи виплачували заробітну плату, отримували та перераховували до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі і єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на викладене вважає вимогу про сплату боргу від 11.05.2019 року № Ф-397-56 протиправною та просить її скасувати.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених у ній недоліків.
14.06.2019 року позивачем подано позовну заяву в новій редакції, якою недоліки останньої були усунені в повному обсязі.
Ухвалою судді від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 162 КАС України та 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку ст. 164 КАС України, а позивачу - 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив в порядку ст. 163 КАС України.
09.07.2019 року від ГУ ДФС у Вінницькій області надійшов відзив, у якому позов вважає безпідставним та необґрунтованим. Зокрема, зазначає, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність зобов'язані сплачувати ЄСВ до 20 числа місяця, що настає за квартал, за який сплачується ЄСВ.
Відповідно до системи «Податковий блок» по ІКП платника 71040000 «Єдиний соціальний внесок для фізичних осіб» рахується недоїмка у сумі 20990,19 гривень. Тому, вважає, що при прийнятті оскаржуваної вимоги від 11.05.2019 № Ф-397-56 ГУ ДФС у Вінницькій області діяло на підставі та у спосіб, передбачений законодавством.
Ухвалою суду від 10.07.2019 року судове засідання відкладено на 24.07.2019 року.
10.07.2019 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення зразкової справи №520/3939/19 (Пз/9901/10/19).
24.07.2019 року позивач подала заперечення на клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Протокольною ухвалою 24.07.2019 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення зразкової справи №520/3939/19 (Пз/9901/10/19).
В судове засіданні, призначеному 24.07.2019 року позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзивах.
Вислухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Відповідно до реєстраційних та облікових даних ОСОБА_1 здійснює діяльність, як фізична особа-підприємець (КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права) та як особа, яка провадять незалежну професійну діяльність (08.10.2014 року встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).
12.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-397-56 у сумі 15778,83 грн. Та, 06.02.2019 року вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 18236,01 грн. Які у встановленому законом порядку було оскаржено в рамках справи № 120/307/19-а.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року у справі № 120/307/19-а позов було задоволено частково, визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 15778,83 грн. та від 06.02.2019 № Ф-397-56 зі сплати єдиного внеску в розмірі 18236,01 грн. Дане рішення законної сили не набрало.
Однак, 11.05.2019 року Головним управління ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-397-56 у сумі 20990,19 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вимогою про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-397-56 у сумі 20990,19 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз пп. 14.1.226. п.14.1 ст.14 ПК України та статей 4, 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 дає підстави для висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Координаційний центр з надання правової допомоги, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області як роботодавці позивача щомісячно сплачували єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доходи фізичної особи та утримання з них від 06.12.208 №740/02-26 за період з січень 2016 року по квітень 2017 та від 04.06.2019 року №1268-19-22 за період з березня 2017 року по квітень 2019 року.
Варто зауважити, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Водночас із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ надана відповідачем не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.
За сукупністю наведених обставин суд приходить висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-397-56 у сумі 20990,19 не відповідає встановленим у частині 2 статті 2 КАС України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Відповідно до цього позовна вимога про її скасування підлягає до задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ДСФ у Вінницькій області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, суд вважає дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги протиправними.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-397-56 від 11 травня 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)
Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 31.07.2019 року.
Суддя Мультян Марина Бондівна