29 липня 2019 р. Справа № 120/2079/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю
секретаря судового засідання Лояніча О.В.,
представника відповідача Мякінькової Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску,
27.06.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області) від 11.06.2019 № Ф-11047-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2457,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 27.08.2002 позивачка зареєстрована фізичною особою-підприємцем та займається підприємницькою діяльністю. Вид діяльності за КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права". З 01.06.2012 позивачка перебуває на обліку в ГУ ДФС у Вінницькій області та є платником єдиного податку ІІІ групи. Всі податки та збори позивачка сплачує своєчасно та у визначеному законом розмірі. Однак 20.06.2019 позивачка отримала вимогу відповідача № Ф-11047-17 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 2457,18 грн. Позивачка вважає, що окрім нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю ІІІ групи за кодом КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права", відповідач неправомірно здійснив їй нарахування внеску також за ознакою незалежної професійної діяльності. Позивачка зазначає, що відповідно до ч. 4 п. 6. 7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Разом з тим, в цьому випадку фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву форми № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності. Позивачка вказує на те, що такої заяви вона не подавала, тоді як норми чинного законодавства не передбачають повноважень податкового органу самостійно ставити на облік особу, яка вже перебуває на відповідному податковому обліку. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Відтак позивачка вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача має місце подвійне нарахування їй єдиного внеску, чим порушуються її законні права та інтереси як сумлінного платника податків.
Ухвалою суду від 02.07.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання у справі призначено на 29.07.2019 з викликом учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
24.07.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач зазначає, що згідно з даними АІС "Податковий блок" позивачка зареєстрована як підприємець-фізична особа. Крім того, з відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України, податковий орган встановив, що позивачка також є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність. Відтак позивачці встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат. Таким чином, на сьогодні позивачка має дві ознаки згідно з реєстраційними даними, а саме ОПФ-"910" - підприємець-фізична особа та ознака незалежної професійної діяльності - адвокат. Водночас згідно з п. 4, 5 ч. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Отже, це різні платники єдиного внеску, а тому у цьому випадку не відбувається подвійне оподаткування платника податків.
Позивачка в судове засідання на вилик суду не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Водночас до суду не подавались заяви про розгляд справи за відсутності позивачки або відкладення розгляду справи через неможливість її прибуття в судове засідання з поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
З огляду на викладене і враховуючи те, що неявка позивачки в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає можливим здійснювати розгляд справи за відсутності позивачки.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила та пояснила, що фізична особа, яка зареєстрована як підприємець і при цьому здійснює незалежну професійну діяльність, обліковується в контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, відповідно, має сплачувати єдиний внесок за обома статусами. Просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю з огляду на таке.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 27.08.2002 зареєстрована Реєстраційною палатою Вінницької міської ради за № 24901446ФО130262 як підприємець-фізична особа та взята на податковий облік за № 1742/2107.
20.10.2008 відомості про позивачку включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
З 01.01.2012 позивачка перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку III групи зі ставкою 5%, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 01.06.2012 (КВЕД: 69.10 "Діяльність у сфері права").
Згідно з реєстраційними даними платника податку 20.08.2018 позивачці встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).
20.06.2019 позивачка отримала вимогу відповідача № Ф-11047-17 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2457,18 грн.
Позивачка з такою вимогою не погоджується, вважає її незаконною, а тому звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п. 65.1 ст. 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464- VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
В силу вимог п. 4, п. 5 ч. 1 ст.4 Закону № 2464- VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464- VI не передбачений.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 116.
Суд зауважує, що оскільки позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пп. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивача ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку як підприємець-фізична особа на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець III групи єдиного податку із зареєстрованим видом діяльності.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачці єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправними, порушують майнові права та інтереси позивачки і зумовлюють ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Крім того, відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року пункт 1 статі 6 Конвенції не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачкою при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 11 червня 2019 року № Ф-11047-17 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2457,18 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят сім гривень 18 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 01.08.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович