ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2019Справа № 910/7286/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування»
ДоПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»
Провідшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 27 126,86 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про відшкодування шкоди в сумі 27 126,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
В наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями третьої особи під час керування транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, було завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є позивач. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв'язку із чим було подано зазначений позов.
У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному, розгляд позовної зави здійснюється після виходу судді на роботу.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 18.06.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 910/7286/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.06.2019 була направлена рекомендованими листом з повідомленням про вручення на адресу: 01011, м. Київ , вул. Рибальська, 22.
18.06.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд стягнути з відповідача 50% розміру сплаченого позивачем судового збору.
Означена заява відповідача підписана адвокатом А.В. Лук'янчук, як уповноваженою особою ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування».
Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
15.09.2017 по вул. Жукова, с. Лиманка, Одеська область за участю автомобіля «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що належить ОСОБА_2 , та за участю автомобіля «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням власника ОСОБА_3 , сталася дорожньо-транспортна пригода.
Згідно постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 10.10.2017 у справі № 509/3646/17 дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , п. 13.1 Правил дорожнього руху України, тобто останній скоїв правопорушення за яке передбачена відповідальність згідно ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 10.10.2017 у справі № 509/3646/17 ОСОБА_1 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
09.03.2017 між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави (надалі - договір страхування), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , (надалі також - застрахований автомобіль).
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ДТП, яка сталася 15.09.2017 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена страховим випадком.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, складеного 26.10.2017, вартість відновлювального ремонту автомобіля «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , становить 28 426,37 грн без урахування коефіцієнта фізичного заносу та 28 426,37 грн з його урахуванням.
На підставі заяви про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу відповідно до рахунків ФОП Петруся Тетяна Миколаївна та ПрАТ «Одеса-Авто» № 0000004032 від 21.09.2017 та № НОМЕР_3 від 19.07.2017, Товариством з додатково відповідальністю «Експрес Страхування» було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт № 13.17.1472-1 від 25.09.2017 транспортного засобу «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , та встановлена сума страхового відшкодування у загальному розмірі 25 270,12 грн.
Позивач, на виконання своїх зобов'язань перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту, перерахував на рахунок ПАТ «Одеса-Авто» суму у розмірі 21 506,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням № ЦО02587 від 25.09.2017 та перерахував на рахунок ФОП Петруні Тетяни Миколаївни суму у розмірі 3 463.20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № ЦО02586 від 25.09.2017.
Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» та власником автомобіля «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , було укладено договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту поліс АЕ/009466202. Згідно зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн, франшиза 1 000,00 грн.
Таким чином, Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу ««Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , тобто до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування».
Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 25 270,12 грн.
Зазначену заяву відповідачем було отримано 05.03.2018, проте вимоги її виконані не були.
Враховуючи вищезазначене на розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 24 270,12 грн, а також 2 136, 62 грн інфляційних втрат та 720,12 грн три відсотки річних.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Таким чином, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 15.09.2017 внаслідок ДТП автомобілю «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом встановлено, що відповідач станом на дату виникнення ДТП - 15.09.2017 був страховиком цивільно-правової відповідальності водія автомобіля «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_1 , винного у вчиненні ДТП, та, відповідно, був та залишається відповідальним за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації його страхувальником зазначеного автомобіля згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АЕ/006466202.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно з ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст.1191 зазначеного кодексу, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст.1192 вказаного кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст.1194 наведеного кодексу, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі ст.5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Відповідно до ч.1 та п.6 ч.4 ст.6 зазначеного Закону, добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видами добровільного страхування можуть бути: 6) страхування наземного транспорту (крім залізничного).
Згідно з п.9 ч.1 ст.7 вказаного Закону в Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: 9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ч.1 ст.25 наведеного Закону, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі ст.27 зазначеного Закону, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2.1. ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно з ч.22.1 ст.22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.29 наведеного Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, відповідно до ст.5, п.6 ч.4 ст.6 та п.9 ч.1 ст.7 Закону України «Про страхування» добровільне страхування наземного транспорту та обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є двома абсолютно різними видами страхування.
Згідно з ч.1 ст.6 та ч.1 ст.25 наведеного Закону добровільне страхування, в т.ч. наземного транспорту, - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Таким чином, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.
Разом з тим, ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування» передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Вказівка «у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
В свою чергу, наведені ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в т.ч. визначають, які саме витрати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.
Частина 2.1. статті 2 наведеного Закону прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, яким в даному випадку є відповідач, підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Страхування») за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега») відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
З наявного в матеріалах справи звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу вбачається, що значення коефіцієнту фізичного зносу становить 0, у зв'язку з тим, що у автомобіля «KIA Sportage», державний номер НОМЕР_2 , елементи кузова, що мають корозійні пошкодження - відсутні.
Враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що на момент подачі позовної зави відповідач був зобов'язаний виплатити страхове відшкодування межах суми відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який дорівнює 0.
Відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу № АЕ/009466202 розмір франшизи становить 1 000,00 грн, а ліміт відповідальності по майну становить 100 000,00 грн.
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АЕ/009466202 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000,00 грн.), в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування, виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля (25 270,12 грн), з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, який дорівнює нулю, та за мінусом суми франшизи (1000,00 грн), а отже в сумі 24 270,12 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню повністю в сумі 24 270,12 грн.
Щодо вимог позивача про нарахування 3% річних у розмірі 720,12 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 136,62 грн нарахованих за період з 05.06.2018-31.05.2019, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 35.1. ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:
а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;
б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;
в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;
г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;
ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідач отримавши вимогу позивача 05.03.2018. не виплатив суму страхового відшкодування.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже між сторонами у справі існує грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Оскільки, правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, а також у зв'язку із тим, що судом встановлено, що відповідач отримав вимогу позивача 05.03.2018, не виплатив суму страхового відшкодування у 90-денний строк, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму відшкодування шкоди в порядку регресу.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням дати отримання відповідачем претензії, прострочення по сплаті страхового відшкодування, в межах періодів зазначених позивачем, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають повному задоволенню у розмірі 720,12 грн та 2 136,62 грн відповідно.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено до Державного бюджету України судовий збір на суму 1 921,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4659 від 16.05.2019.
Отже, враховуючи вищенаведене, поверненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 960,50 грн.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір в іншій частині покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 30968986) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 36086124) 24 270,12 грн основного боргу, 2 136,62 грн інфляційних втрат, 720,12 грн три відсотки річних та 960,50 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Повернути Товариству з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 36086124) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 960,50 грн, сплачений згідно платіжного доручення № 4659 від 16.05.2019.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Спичак О.М.