справа № 909/780/19
31.07.2019 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О. В.
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
АДРЕСА_1
до відповідача 1:Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
вул. Андріївська, буд.4,м. Київ,04070
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рона"
вул.Максимовича,8, м.Івано-Франківськ,76018
до відповідача 3: ОСОБА_2
АДРЕСА_2
до відповідача 4: ОСОБА_3
АДРЕСА_3
до відповідача 5: Приватного підприємства "Догма-К"
вул.Молодіжна,46/7, м.Івано-Франківськ,76018
до відповідача 6: ОСОБА_4
АДРЕСА_1
про визнання недійсними договорів, визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень
без повідомлення (виклику) сторін
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона", ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства "Догма-К", ОСОБА_4 про:
1) визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ОСОБА_1 шляхом складання заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_4 як майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона", код ЄДРПОУ 31789757, договору про передачу в іпотеку наступного майна: адміністративно-виробничі будівлі у будинку АДРЕСА_6 (номер запису про право власності 5796070, реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна - 370059826258); земельна ділянка, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер НОМЕР_1 , справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Бородовською Н.О. 27.06.2014 року, за реєстровим номером 366.
2) визнання недійсним іпотечного договору № 1.14-16/17/І-6 від 09.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 1084 зі всіма змінами та доповненнями внесеними додатковим договором про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-6 від 09.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. 27.01.2015 за реєстраційним номером 103 та договором № 2 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-6 від 09.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. 24.07.2015 за реєстраційним номером 979;
3) визнання недійсними пунктів 6.7 та 6.8 іпотечного договору № 1.14-16/17/І-6 від 09.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 1084;
4) визнання недійсними підпунктів 10, 15, 16, 17 пункту 1.1 статті 1 "Зміни до Генерального договору" Додаткової угоди № 6 до Генерального договору № ЮР/1.14-17 про умови надання банківських гарантій та акредитивів від 26.02.2014;
5) визнання протиправними рішення та дії Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" щодо набуття права власності на предмети іпотеки згідно іпотечного договору № 1.14-16/17/І-6 від 09.07.2014 по заниженій ринковій вартості предметів іпотеки станом на 26.01.2017 щодо нерухомого майна;
6) скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 33665629 та індексний номер33665356 від 01.02.2017, прийнятих приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс І. П.;
7) визнання недійсним іпотечного договору № 1.14-16/17/І-13 від 22.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 1349, зі змінами та доповненнями, що внесені додатковим договором про внесення змін та доповнень №1 від 22.01.2015 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-13 від 22.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 78 та договором про внесення змін і доповнень № 2 від 26.06.2015 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-13 від 22.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 888;
8) визнання недійсним іпотечного договору № 1.14-16/17/І-16 укладеного 29.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером № 1702, зі змінами та доповненнями, що внесені додатковим договором про внесення змін та доповнень № 1 від 22.01.2015 до іпотечного договору № 1.14.-16/17/І-16 від 25.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером № 76 та договором про внесення змін та доповнень від 26.06.2015 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-16 від 25.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 799;
9) визнання недійсним іпотечного договору № 1.14-16/17/І-17 від 21.04.2015, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстраційним номером 475, зі змінами та доповненнями, що внесені договором №1 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-17 від 21.04.2015, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. 26.06.2015 за реєстраційним номером 805;
10) визнання недійсним іпотечного договору № 1.14-16/17/І-14 укладеного 12.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В. за реєстраційним номером 1525, зі змінами та доповненнями, що внесені додатковим договором про внесення змін та доповнень № 1 від 23.01.2015 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-14 від 12.09.2014, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В. за реєстраційним номером 97, додатковою угодою № 2 від 10.07.2015 до іпотечного договору № 1.14-16/17/І-16 від 12.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В. за реєстраційним номером 1141.
Також в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов"язати Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" надати суду та сторонам кредитну справу за Генеральним договором № ЮР/1.14-17 про умови надання банківських гарантій та акредитивів від 26.02.2014, копії договорів страхування усіх об"єктів іпотеки, рішення засідань кредитної ради банку щодо надання згоди на видачу кредиту.
Дослідивши подану позовну заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, з огляду на наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а також визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (Stankov v. Bulgaria §50,52).
Відповідно до ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судоустрою складають:1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно ст.18 вищезазначеного Закону, суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У порядку цивільного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства .
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом п.1ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Статтею 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені ст.20 ГПК України. Згідно зазначеної статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Як вбачається з поданої позовної заяви, позивачем є фізична особа - ОСОБА_1 , яка в обґрунтування підстав звернення із цим позовом до господарського суду посилається на правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) щодо застосування положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Господарський суд здійснивши системний аналіз чинного законодавства та судової практики Верховного Суду, дійшов висновку про помилковість посилання позивача на постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, оскільки ним не враховано конкретних обставин справи.
Зокрема, позовні вимоги у справі № 910/1733/18 мотивовано невиконанням відповідачем фізичною особою - поручителем зобов'язань за договором поруки № 12/14/03/569 від 29 вересня 2008 року, укладеного з позивачем - банком для забезпечення виконання зобов'язань позичальника - юридичної особи за кредитним договором № 010/14/043 від 3 квітня 2007 року (з урахуванням умов договору про переведення боргу та додаткових угод до кредитного договору).
Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про те, що до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Натомість у позовній заяві у справі №909/780/19 основною є вимога фізичної особи ОСОБА_1 - одного з подружжя про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого нею шляхом складання заяви про надання згоди на укладання іншим з подружжя - ОСОБА_4 , як майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона", договору про передачу в іпотеку спільного сумісного майна подружжя.
Така згода за своєю правовою природою є правочином одного з подружжя щодо розпорядження спільним сумісним майном та виникає із сімейних правовідносин.
Враховуючи викладене, з огляду на предметну та суб'єктну юрисдикцію, позовна вимога про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ОСОБА_1 шляхом складання заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_4 як майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона", код ЄДРПОУ 31789757 договору про передачу в іпотеку нерухомого майна не підлягає розгляду в господарських судах, а належить до компетенції загального місцевого суду та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вимоги про визнання недійсними іпотечних договорів та скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, можуть бути предметом розгляду в порядку господарського судочинства, однак вони є похідними, оскільки їх задоволення залежить від задоволення іншої позовної вимоги - про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого позивачкою шляхом складання заяви про надання згоди на укладання іншим з подружжя (тобто основної вимоги).
Фактично спір за своєю правовою природою стосується розпорядження спільним сумісним майном подружжя і виникає із сімейних, а не господарських правовідносин, а тим більше не відноситься до забезпечення основного зобов'язання, оскільки позивач ОСОБА_1 не є стороною жодного з оскаржуваних іпотечних договорів або кредитних договорів.
Таким чином, правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) щодо застосування положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню в спірному випадку , оскільки обставини справ є зовсім різними.
Враховуючи підстави та предмет позову, господарський суд дійшов висновку, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд також враховує правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у іншій справі №372/504/17 (№78215412 в ЄДРСР) , яка розглянута в порядку цивільного судочинства, та схожість обставин справи у вказаній справі із даною справою .
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 21 ГПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суд встановив, що позивач порушив правила об"єднання позовних вимог, передбачених чинним ГПК України.
З огляду на об"єднання позивачем позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства та вимоги імперативної норми ч.4 ст. 173 та ст. 21 ГПК України, суд повертає позовну заяву позивачу відповідно до п.2 ч.5 ст.174 ГПК України.
Крім того, позивачем разом із позовною заявою подано клопотання про зменшення судового збору та клопотання, викладене у позовній заяві про зобов"язання ПАТ "Перший український міжнародний банк" надати суду та сторонам кредитну справу за Генеральним договором № ЮР/1.14-17 про умови надання банківських гарантій та акредитивів від 26.02.2014, копії договорів страхування усіх об"єктів іпотеки, рішення засідань кредитної ради банку щодо надання згоди на видачу кредиту.
Оскільки позовна заява належить до повернення, вказані клопотання слід залишити без розгляду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Суд констатує, що дотримання судом вимог процесуального законодавства не є обмеженням права особи на доступ до суду та права на справедливий суд.
Слід також зазначити, що має місце факт неодноразового звернення позивача до Господарського суду Івано-Франківської області з ідентичними позовними заявами до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом і з тих самих підстав та декількох аналогічних позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, зокрема з аналогічною позовною заявою по справі №909/747/19, по який прийнято ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду.
Вказані дії розцінюються судом як неприпустиме зловживання процесуальними правами в розумінні ст.43 ГПК України, яка визначає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.43 ГПК України).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для штучної зміни юрисдикції, для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
У відповідності до п. 2 ч.2 ст.43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
При цьому, ч. 4 ст. 43 ГПК України визначає, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно з ст. 132 ГПК України заходами процесуального примусу є:
1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати до позивача захід процесуального примусу у вигляді попередження.
Керуючись 20, 43, 162, 173, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
позовну заяву вх.№14829/19 від 26.07.2019 з додатками повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) без розгляду.
Клопотання ОСОБА_1 (вх.№13932/19 від 16.07.2019) про зменшення судового збору та витребування доказів залишити без розгляду.
Визнати подання фізичною особою - ОСОБА_1 позовної заяви вх.№14829/19 від 26.07.2019 зловживанням процесуальними правами.
Попередити фізичну особу - ОСОБА_1 про можливість вжиття судом заходів процесуального примусу, передбачених ст. 135 ГПК України, а саме штрафу за зловживання процесуальними правами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала підписана 31.07.2019.
Суддя О.В. Рочняк