ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2019Справа № 910/7268/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" про стягнення 8 280,00 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У червні 2019 року державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що 7 грудня 2018 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" (далі - Товариство) було укладено договір поставки № 06-1/3090-18, за умовами якого відповідач зобов'язався у строк, не пізніше 15 січня 2019 року, поставити позивачу сервери та серверне обладнання. Оскільки Товариство взяте на себе за вказаною угодою зобов'язання щодо поставки цього товару виконало несвоєчасно, поставивши його позивачу лише 18 січня 2019 року, останній, посилаючись на статтю 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20, 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 8 280,00 грн. пені, нарахованої у період з 16 січня 2019 року по 17 січня 2019 року включно на суму боргу в розмірі 4 140 000,00 грн. у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7268/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
1 липня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 25 червня 2019 року № 3975/1, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Підприємства з огляду на те, що відповідні акти приймання-передачі товару були підписані представниками позивача 18 січня 2019 року без зауважень та будь-яких претензій, зокрема, щодо переданого відповідачем товару та строків його передачі.
Крім того, 1 липня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшло клопотання відповідача від 27 червня 2019 року № 4046, в якому останній просив суд зупинити провадження у справі № 910/7268/19 до набранням законної сили судовим рішенням у пов'язаній з нею справі № 910/6402/19, яка перебуває у провадженні Господарського суду міста Києва (суддя Плотницька Н.Б.).
В обґрунтування заявленого клопотання Товариство посилалося на те, що в обох вищенаведених справах досліджується та підлягає встановленню один і той же факт - прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару за договором поставки від 7 грудня 2018 року № 06-1/3090-18.
Зважаючи на те, що відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено суду належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості розгляду справи № 910/7268/19 до вирішення пов'язаної з нею, на думку заявника, справи № 910/6402/19, ухвалою суду від 12 липня 2019 року в задоволенні вказаного клопотання Товариства про зупинення провадження у справі № 910/7268/19 було відмовлено.
4 липня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшла відповідь Підприємства на відзив від 4 липня 2019 року № 170-ВППР, в якій останнє зазначило про те, що вищенаведені акти приймання-передачі товару від 18 січня 2019 року були складені відповідно до типової форми таких актів, яка не передбачала окремих умов щодо можливого прострочення постачальником виконання своїх зобов'язань. Крім того, позивач вказав, що відсутність висловлених безпосередньо у тексті актів зауважень покупця щодо строків поставки товару не може свідчити про належне виконання Товариством своїх договірних зобов'язань та наявність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності у вигляді сплати пені за порушення строків поставки.
29 липня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшло клопотання Товариства від 19 липня 2019 року № 4490, в якому останнє зазначило про порушення строків поставки товару з вини Підприємства, яке, на думку відповідача, не змогло забезпечити його своєчасне приймання, уповноваживши своїх представників на отримання цього товару лише 17 січня 2019 року.
Ухвалою суду від 31 липня 2019 року в зв'язку з припиненням Підприємства шляхом його реорганізації через перетворення до участі у справі було залучено правонаступника позивача - приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
7 грудня 2018 року між Підприємством (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго") та Товариством було укладено договір поставки № 06-1/3090-18, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити і передати у власність позивачу в порядку та строки, встановлені договором, товар - сервери та серверне обладнання у кількості, за ціною, з характеристиками (якістю) згідно з додатком № 1 до договору, а Підприємство, у свою чергу, - оплатити належно поставлений товар на умовах цієї угоди.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.
Відповідно до пункту 2.2 договору ціна договору складається із загальної вартості товару (згідно з специфікацією додатку № 1 до договору) та становить 4 140 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 690 000,00 грн.
У пункті 4.1 зазначеної угоди сторони погодили, що постачальник зобов'язаний поставити товар не пізніше 15 січня 2019 року уповноваженим покупцем одержувачам товару за адресою (місцем) поставки (передачі) товару: ПЗЕС: 21100, м. Вінниця, вул. Богуна, 5; ДнЕС: 69096, м. Запоріжжя, вул. Гребельна, 2, згідно з додатками № 1 та № 2 до договору на умовах DDP відповідно до міжнародних правил Інкотермс 2010.
За умовами пункту 11.1 договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє по 1 березня 2019 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
У той же час судом встановлено, що Товариство взятий на себе за спірним договором обов'язок щодо поставки передбаченого цією угодою товару в установлений строк (не пізніше 15 січня 2019 року) виконало неналежним чином, поставивши позивачу наведений товар лише 18 січня 2019 року. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі від 18 січня 2019 року № СЭк-18622.1 на суму 898 800,00 грн. та від 18 січня 2019 року № СЭк-18622.2 на суму 3 241 200,00 грн.
Факт належного виконання позивачем свого обов'язку щодо повної оплати зазначеного товару, а також поставки вказаного товару відповідачем 18 січня 2019 року не заперечувався і Товариством під час розгляду справи.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням Товариством свого обов'язку щодо своєчасної поставки покупцеві передбаченого укладеним між сторонами договором товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 8 280,00 грн. пені, нарахованої у період з 16 січня 2019 року по 17 січня 2019 року включно на суму боргу в розмірі 4 140 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання.
Судом встановлено, що Компанія відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки. Вказана обставина підтверджується наявним у матеріалах справи витягом є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зі змісту якого вбачається, що частка держави у статутному капіталі Компанії складає 100%.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.
Так, у пункті 7.3 договору поставки сторони погодили, що за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.
Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасної поставки спірного товару за договором поставки від 7 грудня 2019 року № 06-1/3090-18, і розмір вказаної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Товариства 8 280,00 грн. пені є обґрунтованими.
Разом із тим твердження Товариства про те, що акти приймання-передачі товару були підписані представниками позивача 18 січня 2019 року без зауважень та будь-яких претензій, зокрема, щодо переданого відповідачем товару та строків його передачі, що, на думку відповідача, свідчить про необґрунтованість вимог позивача, не беруться судом до уваги, оскільки відсутність висловлених безпосередньо у тексті актів зауважень покупця щодо строків поставки товару не може свідчити про належне виконання Товариством своїх договірних зобов'язань та наявність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності у вигляді сплати пені за порушення строків поставки.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що акти приймання-передачі товару від 18 січня 2019 року були складені відповідно до типової форми цих актів, передбаченої додатком № 6 до укладеного між сторонами договору поставки, якою не передбачено окремих умов та положень таких актів у разі прострочення постачальником виконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на прийняття позивачем виконання Товариством його обов'язку щодо поставки товару, а також відсутність з боку покупця заяв про відмову від договору поставки від 7 грудня 2019 року № 06-1/3090-18, оцінюються судом критично, оскільки відмова кредитора від прийняття виконання зобов'язання внаслідок прострочення боржника за змістом статті 612 ЦК України є його правом, а не обов'язком, і прийняття такого виконання не може свідчити про наявність правових підстав для звільнення боржника від встановленої законом відповідальності за допущене прострочення.
Твердження Товариства про повідомлення позивача на початку січня 2019 року щодо можливості відвантаження товару у встановлений договором строк, а також про неготовність останнього отримати даний товар з огляду на уповноваження відповідних представників на вчинення цих дій лише 17 січня 2019 року, не беруться судом до уваги з огляду на те, що такі доводи не підтверджені жодними доказами.
Так, відповідно до пункту 5.1.2.2 укладеного між сторонами договору постачальник зобов'язаний повідомляти покупця про готовність товару до поставки (передачі); таке повідомлення повинно бути надане постачальником не менше, ніж за 7 робочих днів до запланованої ним дати такої поставки.
Проте відповідачем не було доведено суду надання позивачу такого повідомлення не менше, ніж за 7 робочих днів до запланованої постачальником дати такої поставки, а також не доведено неможливості прийняття покупцем партії товару у встановлений договором строк, тобто не пізніше 15 січня 2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, з огляду на вищенаведені законодавчі приписи відповідачем не було у встановленому законом порядку доведено належними, достатніми і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти вимог позивача.
За таких обставин даний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" (04080, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 73; ідентифікаційний номер 31091208) на користь приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) 8 280 (вісім тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп. пені, а також 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 1 серпня 2019 року
Суддя Є.В. Павленко