пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 серпня 2019 р. справа № 903/481/19
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни
та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Фірми "Футбольний клуб "Мар'янівка", смт. Мар'янівка Горохівського району
до відповідача: Мар'янівського споживчого товариства, смт. Мар'янівка Горохівського району
про визнання права власності за набувальною давністю
Фірма "Футбольний клуб "Мар'янівка" звернулась до господарського суду з позовом від 21.03.2019р. до Мар'янівського споживчого товариства про визнання права власності за набувальною давністю на приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач здійснює посилання на положення ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України та засвідчує, що Фірма "Футбольний клуб "Мар'янівка" добросовісно та відкрито володіє майном більше десяти років, зареєструвала право власності на майно у встановленому Законом порядку, здійснила купівлю земельної ділянки на які розташоване спірне майно, проте, формально володіє нікчемним правовстановлюючим документом на спірне майно - договором купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 18.12.2006р.
Ухвалою господарського суду від 27.06.2019р. відповідну позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі на 22.07.2019р., запропоновано сторонам вчинити ряд дій та заходів, надати відповідні матеріали та пояснення.
Згідно та на виконання ухвали суду від 27.06.2019р. клопотанням від 21.07.2019р. позивачем до матеріалів справи було долучено додаткові документи, а також засвідчено на тому, що Фірма "ФК "Мар'янівка" просить суд здійснювати судовий розгляд справи за відсутності її представника.
Заявою від 21.07.2019р. відповідач засвідчив на тому, що Мар'янівське споживче товариство повністю визнає пред'явлені позовні вимоги, у зв'язку з наявною складністю із явкою представника товариства в судове засідання просить суд розглядати справу за його відсутності.
Ухвалою суду від 22.07.2019р. (з врахуванням ухвали від 29.07.2019р. про виправлення описок) було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті на 09 год. 30 хв. 01 серпня 2019 року, явку представників сторін в засідання суду визначено на їх розсуд.
У визначений господарським судом день та час сторони повноважних представників в засідання суду не направили, хоча про день та час розгляд справи в суді були повідомлені належним чином про що свідчать поштові повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції.
01 серпня 2019 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області була зареєстрована заява Фірми "Футбольний клуб "Мар'янівка" від 31.07.2019р. про підтримання позовних вимог в повному обсязі та розгляду справи за відсутності представника позивача
01 серпня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшла заява від 31.07.2019р. в якій Мар'янівське споживче товариство претензій щодо права на майно не має, просить суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський встановив такі фактичні обставини справи.
Відповідно до договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 18.12.2006р. та аукціонної відомості №2 від 09.10.2006р. Мар'янівське споживче товариство за наслідками проведення аукціону здійснило відчуження Фірмі "Футбольний клуб "Мар'янівка" приміщення кафе "Ромашка", яке знаходиться за адресою: Горохівський район, АДРЕСА_1 , 96А, загальною площею 793,7 кв.м., за ціною продажу 95 000 грн.
Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка" проведено повну плату вартості придбаного майна, що стверджується довідкою Мар'янівського споживчого товариства від 12.03.2019р. №171, та підписано з Мар'янівським споживчим товариством відповідний акт приймання-передачі основних фондів, придбаних на аукціоні від 09.10.2006р. згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2006р.
Як це вбачається з долученого позивачем до матеріалів справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 95619089 від 28.08.2017р., право власності на придбане нерухоме майно (приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 793,7 кв.м.) за Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка" було зареєстровано 21.08.2017р. державним реєстратором Горохівської районної державної адміністрації Волинської області ОСОБА_1 Наталією Олександрівною.
При зверненні позивача до приватного нотаріуса із заявою про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 18.12.2006р., приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волошиним Сергієм Анатолійовичем 11 березня 2019 року за №129/02-31 було прийнято постанову про відмову у вчиненні відповідних нотаріальних дій, зокрема, з тих підстав, що при зверненні до нотаріальної контори заявником було надано договір купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 18.12.2006р. між Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка" та Мар'янівським споживчим товариством, який був укладений між сторонами без нотаріального посвідчення.
На письмову вимогу Фірми "Футбольний клуб "Мар'янівка" від 14.03.2019р. №1 стосовно повідомлення позивача про місце, час і дату нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу проданого на аукціоні приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 , Мар'янівським СТ 18 березня 2019 року було надано відповідь-відмову у вчиненні зазначеної дії.
При цьому відповідач засвідчив, що відповідно до п. 4.3.1. Положення "Про порядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації" - договір купівлі-продажу повинен бути укладений власником основних засобів з переможцем аукціону не пізніше 10 днів з дня складення аукціонної відомості. В даному випадку аукціонну відомість №2 оформлено 09.10.2006р., у зв'язку з чим строк виконання обов'язку нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу встановлювався до 20.10.2006р. на даний момент за заявленою вимогою сплив строк позовної давності.
Викладені обставини виступили підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання за Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка" права власності на придбаний у Мар'янівського СТ об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю, із засвідченням в обґрунтування заявлених позовних вимог на тому, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, що, на його думку, в аспекті положень ст. 344 Цивільного кодексу України виступає підставою для задоволення відповідного позову.
Суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про безпідставність пред'явлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов'язана з наступними обставинами:
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка" права власності за набувальною давністю на придбане у Мар'янівського споживчого товариства нерухоме майно - приміщення кафе "Ромашка", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на положення статті 344 Цивільного кодексу України.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В силу положень статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання права. Аналогічні положення містить також стаття 20 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідно до приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Відповідно до положень статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 162 цього Кодексу визначено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Враховуючи положення вказаних статей, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими, у розумінні статті 73 ГПК України, доказами набуття вказаного речового права з передбачених Законом підстав.
Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (стаття 318 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
В даному випадку позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на положення статті 344 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Частиною 4 статті 344 ЦК України визначено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
У відповідності до положень чинного законодавства України підстави набуття суб'єктами господарювання права власності поділяються на первісні та похідні.
Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності тому що права набувача основані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов'язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: "Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом".
Право власності належить до числа таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України обставинами, які мають істотне значення є законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Таким чином, особа, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах, у всіх випадках є не власник і, тим більше, власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.
Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо.
Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) повинен лише суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. При цьому фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах.
Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння майном має бути добросовісним, відкритим та безперервним.
Право власності за давністю володіння може виникнути на придатне для володіння майно, яке відноситься до будь-якої форми власності, крім того, яке вилучено з цивільного обороту. Нерухоме майно може стати предметом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує.
Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства поруч із справедливістю та розумністю (ст. 3 ЦК України). Поруч з цим володілець впродовж всього володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Для визнання володільця добросовісним є достатнім того щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі. За змістом ст. 344 ЦК України володілець за давністю володіння не має ніякого права на майно, а лише намагається набути право власності на майно.
Володіння майном є добросовісним, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.
Поруч з цим обставиною, яка є необхідною для визнання права власності за набувальною давністю, є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію. Ця обставина пов'язана із добросовісністю. Однак це не означає, що володілець обов'язково повинен спеціально інформувати інших осіб про своє володіння майном. Володіти майном набувач повинен без якогось приховування цього факту, оскільки виникне підозра та сумнів у добросовісності, а значить і у відкритості володіння. Володілець не просто уповноважений, але зобов'язаний відноситися до об'єкта володіння як власник, якщо він бажає зберегти незаперечний статус володільця за давністю, що дозволяє йому після спливу встановленого законом строку набувальної давності фактично перетворитися у власника. Доказами відношення до майна в якості його власника можуть бути такі дії володільця, як ремонт речі (будинку) за свій рахунок, страхування майна, передача майна на зберігання іншим особам тощо.
Тобто, позивач в силу вимог частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України повинен довести факт добросовісного заволодіння чужим майном, а також одночасно з цим повинен довести факт відкритого та безперервного володіння майном протягом десяти років.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно положень пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
З урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року та мають місце після 01 січня 2011 року.
Судом засвідчується, що позивачем при пред'явленні відповідного позову до суду, підтриманні позовних вимог шляхом подання заяви від 21.07.2019р. про підтримання позовних вимог, розгляд справи за відсутності представника та долучення до матеріалів справи документів, всупереч положенням статей 73, 74 ГПК України, окрім посилання на положення статті 344 Цивільного кодексу України, до матеріалів позову не долучено будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження того, що Фірма "Футбольний клуб "Мар'янівка" добросовісно заволоділа чужим майном - приміщенням кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 793,7 кв.м., продовжує відкрито, безперервно володіти визначеним нерухомим майном, не надано також доказів в підтвердження того, що таке володіння майном є (було) добросовісним, а позивач не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тощо.
Поруч з цим суд засвідчує, що відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому судом встановлено, що Фірма "Футбольний клуб "Мар'янівка" набула права власності на нерухоме майно - приміщення кафе "Ромашка", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 793,7 кв.м., на підставі, що не заборонена законом, а саме на підставі укладеного із Мар'янівським споживчим товариством договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 18.12.2006р. Визначене нерухоме майно згідно аукціонної відомості №2 від 09.10.2006р. було відчужене Мар'янівським споживчим товариством за наслідками проведення аукціону Фірмі "ФК "Мар'янівка", котра, як це підтверджено належними доказами, провела повну оплату вартості придбаного майна із продавцем та на підставі встановлених обставин підписала з Мар'янівським споживчим товариством відповідний акт приймання-передачі основних фондів, придбаних на аукціоні від 09.10.2006р. згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2006р. та, в подальшому, вчинила дії, спрямовані на реєстрацію за Фірмою "ФК "Мар'янівка" права власності на придбане нерухоме майно (приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " у АДРЕСА_1 , площею 793,7 кв.м.
Судом також засвідчується, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин (фізична чи юридична особа, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права господарського відання або оперативного управління, іншого речового права) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.
Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абз.2 п.п. 4.2 п. п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.05.2005р. у справі №4-рп/2005).
Виходячи зі змісту даних правих норм, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
Отже, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.
Судом в даному аспекті засвідчується та обставина, що відповідачем у справі - Мар'янівським споживчим товариством будь-яким чином не заперечується право власності Фірми "Футбольний клуб "Мар'янівка" на приміщенням кафе "Ромашка", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 96А, загальною площею 793,7 кв.м., визнаються відповідні вимоги повністю у адресованій до суду заяві від 21.07.2019р. та заяві від 31.07.2019р. про розгляд справи за відсутності відповідача.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід залишити за Фірмою "Футбольний клуб "Мар'янівка".
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 01.08.2019р.
Суддя В. А. Войціховський