Ухвала
Іменем України
30 липня 2019 року
м. Київ
справа № 757/27402/18-ц
провадження № 61-14094ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Доманчук Олени Валентинівни на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дітей,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом.
Також, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасового відібрання від ОСОБА_2 малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до матері ОСОБА_1 , до набрання рішенням законної сили.
Заява мотивована тим, що 31 березня 2018 року вона надала відповідачу малолітнього ОСОБА_3 для спілкування, однак відповідач дитину їй не повернув. Вказувала, що утримання відповідачем малолітнього сина всупереч його інтересам та невжиття заходів забезпечення позову в обраний нею спосіб може утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 13 липня 2018 року заяву задовольнив. Тимчасово відібрав від ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до матері ОСОБА_1 до набрання рішенням законної сили.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подання такого позову, як визначення місця проживання дітей, свідчить про наявність спору між батьком та матір'ю, та з метою зменшення психологічного тиску на дитину, який може виникати внаслідок напружених відносин між батьками дитини, вжив заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
Київський апеляційний суд постановою від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті, оскільки беззаперечно пов'язане з предметом спору, що відповідно до вимог статті 150 ЦПК України є недопустимим.
20 липня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Доманчук О. В. подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є необґрунтованою, постановлена з порушенням повного і всебічного дослідження обставин справи та підстав подання позивачем заяви про забезпечення позову, за відсутності належного дослідження доказів у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з указаним позовом, просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із нею та стягнути з відповідача на її користь на утримання дітей аліменти у розмірі 6 000 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, предметом позову у даній справі, окрім стягнення аліментів, є також визначення місця проживання дітей.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною 10 статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті, оскільки беззаперечно пов'язане з предметом спору, що відповідно до вимог статті 150 ЦПК України є недопустимим. Також, заявником не надано належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, та необґрунтовано доцільність вжиття обраного заходу забезпечення позову, який має бути співмірним із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Обраний позивачем та вжитий судом захід забезпечення позову, хоча і тимчасовий, але фактично визначає місце проживання дитини з одним із батьків, тобто є тотожнім задоволенню частини заявлених вимог, що прямо заборонено процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Доманчук Олени Валентинівни на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дітей.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило