Постанова
Іменем України
03 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 369/10752/15-ц
провадження № 61-4948св18
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2015 року у складі судді Ковальчук Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Лащенка В. Д., Антоненко В. І., Сушко Л. П.,
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 04 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К3М0АК04870078, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 541,90 доларів США на термін до 03 лютого 2015 року, зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому в договорі.
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 23 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 58 916,40 доларів США, яка складається: із заборгованості за кредитом 15 469,06 доларів США, заборгованості за процентами - 4120,56 доларів США, заборгованості з комісії - 766,23 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 35 744,19 доларів США, а також штрафів відповідно до умов договору: 11,36 доларів США (фіксована частина), 2 805 доларів США (процентна складова).
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 58 916,40 доларів США, що еквівалентно 1 296 749 грн 97 коп.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № К3М0АК04870078 у розмірі 510 020 грн 35 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 15 469,06 доларів США, що еквівалентно 340 474 грн 01 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 4120,56 доларів США, що еквівалентно 90 693 грн 53 коп., заборгованості з комісії за користування кредитом - 766,23 доларів США, що еквівалентно 16 864 грн 72 коп., штраф (фіксована частина) - 250 грн, штраф (процентна складова) - 2 805 доларів США, що еквівалентно 61 738 грн 09 коп.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, наведене є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, дослідивши наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості, суд першої інстанції був позбавлений можливості дійти висновку про обґрунтованість розміру нарахування позивачем відповідачу пені за порушення строків розрахунків за останній рік, оскільки розрахунок нарахування пені було здійснено ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2013 року та 23 липня 2015 року у загальному розмірі на суму 35 744,19 доларів США.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, із врахуванням частини другої статті 258 ЦК України, позовні вимоги в частині стягнення пені не можуть перевищувати річного строку.
У липні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідно до пункту 14.11., кредитного договору від 04 лютого 2008 року № К3М0АК04870078, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю п'ять років. Крім того, відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судами лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак відповідач не подавав заяви про застосування строку позовної давності.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 04 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К3М0АК04870078, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 541,90 доларів США на термін до 03 лютого 2015 року та зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені в договорі (а. с. 9-17).
Відповідно до підпунктів 14.1., 14.2. кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями 6.2.2., та 6.2.3. договору, щодо сплати винагороди та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. У випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею 6.2.4. договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються.
Згідно з підпунктом 14.11. кредитного договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у п'ять років.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 23 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» становила 58 916,40 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 15 469,06 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 4 120,56 доларів США, заборгованості з комісії за використанням кредитом - 766,23 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 35 744,19 доларів США, а також штрафів відповідно до умов договору: 11,36 доларів США - фіксована частина, 2 805 доларів США - процентна складова (а. с. 5-7).
Відповідно до наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № К3М0АК04870078 станом на 23 липня 2015 року банк нарахував ОСОБА_1 пеню за порушення строків розрахунків за період з 03 лютого 2009 року по 23 липня 2015 року в загальному розмірі 35 744,19 доларів США, що еквівалентно 786 729 грн 62 коп.
Із заявою про застосування строку позовної давності ОСОБА_1 до суду першої інстанції не звертався.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Тривалість загальної і спеціальної позовної давності визначена статтями 257 і 258 ЦК України. Однак відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Проте нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синоніми: «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і на спеціальну позовну давність.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не надав належної оцінки тому, що пунктом 14.11. кредитного договору сторони збільшили тривалість позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки, однак відповідач заяву про застосування наслідків спливу позовної давності не заявляв і взагалі не брав участі у судовому розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором, не може перевищувати один рік, є передчасним.
Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясували, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк