Справа № 307/767/19
Провадження № 1-м/307/11/19
31 липня 2019 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді: ОСОБА_1 при секретарі: ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тячів клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Білоруської Республіки у відповідність із законодавством України щодо засудженого ОСОБА_4 ,
Відповідно до клопотання Міністерства юстиції України та доданих матеріалів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вироком суду Гомельського району Гомельської області від 12 вересня 2011 року засуджений до покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 207 (погроза застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого з метою безпосереднього заволодіння майном (розбій), вчиненого з проникненням у житло, повторно, групою осіб), ч.3 ст. 207 (застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого з метою безпосереднього заволодіння майном (розбій), вчиненого з проникненням у житло, повторно, групою осіб, з застосуванням тяжкого тілесного ушкодження) та ч.4 ст. 294 (викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів, вчинене групою осіб шляхом розбою) Кримінального кодексу Республіки Білорусь, що також є караним діянням відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність. ОСОБА_4 відбуває покарання у виправній установі «В'язниця №4» Управління Департаменту виконання покарань МВС Республіки Білорусь по Могилевській області, кінець відбування строку - 23.05.2026 року. Останнє відоме його місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 . Листом від 10.10.2018 року за №17-234-2018 Генеральною прокуратурою Республіки Білорусь надано згоду на передачу засудженого ОСОБА_4 в Україну для подальшого відбування покарання.
Представник Міністерства юстиції України на розгляд клопотання не з'явився, так як надав до суду заяву про розгляд клопотання у його відсутності, а тому суд розглянув клопотання в його відсутності.
Суд, заслухавши думку прокурора, який не заперечив щодо задоволення клопотання, вивчивши та перевіривши матеріали справи у їх сукупності, вважає за необхідне привести вирок суду Республіки Білорусь стосовно ОСОБА_4 у відповідність із законодавством України з наступних підстав.
Так, у відповідності до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 9 Конвенції про передачу засуджених осіб (Страсбург, 21 березня 1983 року), до якої Україна була приєднана на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» встановлено, що компетентні власті держави виконання вироку: а) продовжують виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови згідно із положеннями статті 10; b) визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями ст.11 Конвенції.
Статтею 11 цієї Конвенції зазначено, що у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган: а)повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; с) повинен зараховувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів. Якщо процедура заміни вироку здійснюється після передачі засудженої особи, держава виконання вироку тримає цю особу під вартою або іншим чином забезпечує її присутність у державі виконання вироку за закінчення цієї процедури.
Виходячи з положень ст. 10 Конвенції «Про передачу засуджених осіб» від 21 березня 1983 року, в разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку. Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні у міру можливості відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.
Крім того, умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання визначені у статті 606 Кримінального процесуального кодексу України, а порядок розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України регламентований положеннями ст. 610 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При призначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, визначених у частині 4 статті 610 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 602 Кримінального процесуального кодексу України вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суд, виконуючи вищевказані вимоги, а також положення ч.3 ст.603 КПК України, якою на суд покладений обов'язок встановити, чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, або відповідними положеннями КПК України, відмічає, що чинним на території України є Закон України «Про приєднання України до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік».
Зазначена Європейська Конвенція згідно з положеннями ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.7 КК України громадяни України, які вчинили злочини за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
За вимогами ч.1 ст.610 КПК України клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України відповідно до ч.3 ст.609 КПК України розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи.
Згідно пункту 2 частини 4 статті 610 Кримінального процесуального кодексу України, якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті КК України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.
При цьому суд, як це зазначено у частині 3 статті 603 Кримінального процесуального кодексу України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.
Судом встановлено, що до клопотання Міністерства юстиції України надані всі необхідні документи, вказані у ст.6 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року і ч.2 ст.610 КПК України,
Також встановлено в судовому засіданні, що ОСОБА_4 є громадянином України, останнє відоме місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 висловив бажання бути переведеним в Україну, що підтверджується його письмовою заявою.
Під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за злочин, вчинений засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.
З наданого вироку суду Гомельського району Гомельської області Республіки Білорусь від 12 вересня 2011 року встановлено, що дії засудженого ОСОБА_4 за цим вироком кваліфіковано за ч.2 ст. 207, ч.3 ст. 207 та ч.4 ст. 294 Кримінального кодексу Республіки Білорусь, а саме як погроза застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого з метою безпосереднього заволодіння майном (розбій), вчиненого з проникненням у житло, повторно, групою осіб, застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого з метою безпосереднього заволодіння майном (розбій), вчиненого з проникненням у житло, повторно, групою осіб, з застосуванням тяжкого тілесного ушкодження та викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів, вчинене групою осіб шляхом розбою.
Ці дії також є караними за законодавством України про кримінальну відповідальність, та їхня кваліфікація відповідає ч.3 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262 КК України.
Так, частина третя статті 187 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та санкція статті передбачає покарання від семи до дванадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Частина четверта статті 187 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та санкція статті передбачає покарання від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Частина третя статті 262 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за викрадення вогнепальної зброї та бойових припасів, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я та санкція статті передбачає покарання від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
ОСОБА_4 призначено покарання за ч.2 ст. 207 КК Республіки Білорусь у вигляді позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією майна, за ч.3 ст. 207 КК Республіки Білорусь - у вигляді позбавлення волі строком на тринадцять років з конфіскацією майна, за ч.4 ст. 294 КК Республіки Білорусь - у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна та призначено остаточне покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. при цьому в строк покарання зарахований період попереднього ув'язнення з 21 серпня 2004 року по 24 серпня 2004 року, та з 26 травня 2011 року по 11 вересня 2011 року, що відповідає ч.5 ст.72 КК України.
Згідно з п.1 ч.4 ст.603 КПК України за результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. При цьому суд визначає, яка частина покарання може бути виконана в Україні, керуючись положеннями Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за злочин, у зв'язку з яким ухвалений вирок, та вирішує питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили.
Крім того, щодо зарахування строку попереднього ув'язнення на підставі ст.72 КК України (в редакції, яка діяла на час вчинення злочину, якби він був вчинений в Україні) суд відзначає, що у відповідності до положень ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону № 838-VІІ від 26 листопада 2015 року та з урахуванням рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 663/537/17 від 29 серпня 2018 року) ОСОБА_4 слід зарахувати в строк відбування призначеного покарання увесь строк попереднього ув'язнення до ухвалення вироку, а саме період з 21 серпня 2004 року по 24 серпня 2004 року, та з 26 травня 2011 року по 11 вересня 2011 року.
А тому, строк відбуття покарання слід рахувати з 12 вересня 2011 року, зарахувавши в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 період з 21 серпня 2004 року по 24 серпня 2004 року, та з 26 травня 2011 року по 11 вересня 2011 року.
При цьому визначення режиму відбування покарання не є компетенцією суду України і належить до повноважень регіональних комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі.
На підставі вищезазначеного, керуючись статтями 9-11 Конвенції «Про передачу засуджених осіб» від 21 березня 1983 року, статтями 602, 606, 609, 610 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Білоруської Республіки у відповідність із законодавством України щодо засудженого ОСОБА_4 , задовольнити.
Привести у відповідність із законодавством України вирок суду Гомельського району Гомельської області Республіки Білорусь від 12 вересня 2011 року, яким громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Терново, Тячівського району, Закарпатської області, України, останнє відоме місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 207, ч.3 ст. 207 та ч.4 ст. 294 Кримінального кодексу Республіки Білорусь та засуджений до остаточного покарання у вигляді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна з обрахуванням строку покарання з 12 вересня 2011 року та зарахуванням в строк покарання строку попереднього ув'язнення ОСОБА_4 період з 21 серпня 2004 року по 24 серпня 2004 року, та з 26 травня 2011 року по 11 вересня 2011 року.
Визначити, що кримінальна відповідальність за вчинений ОСОБА_4 злочини передбачена частиною 3 статті 187, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 262 Кримінального кодексу України.
Визначити засудженому ОСОБА_4 покарання, що підлягає відбуванню за вироком суду Гомельського району Гомельської області Республіки Білорусь від 12 вересня 2011 року за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України у вигляді 8 (вісім) років позбавлення волі з конфіскацією майна, за частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України у вигляді 13 (тринадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна, за частиною 3 статті 262 Кримінального кодексу України у вигляді 8 (вісім) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити покарання ОСОБА_4 у вигляді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбування ОСОБА_4 покарання обраховувати з дня ухвалення вироку суду Гомельського району Гомельської області Республіки Білорусь, а саме - з 12 вересня 2011 року.
В строк відбування ОСОБА_4 покарання зарахувати час його попереднього ув'язнення з 21 серпня 2004 року по 24 серпня 2004 року, та з 26 травня 2011 року по 11 вересня 2011 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд протягом семи днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати Міністерству юстиції України та центральному органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.
Головуючий: ОСОБА_1