Справа № 199/8432/16-ц
(2/199/2220/19)
Іменем України
18.07.2019року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого Якименко Л.Г.
за участю секретаря Гасанової М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначив, що 21.04.2007 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» та підписала Заяву б/н від 21.04.2007 року і отримала кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідачка належним чином не виконувала умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим станом на 31.10.2016 року прострочена заборгованість за кредитним договором становить 80823,97 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6994,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 65669,43 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3835,52 грн., а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 гривень, штраф (відсоткова складова) - 3825,95 гривень.
Оскільки на вимоги позивача відповідачка заборгованість не погасила від виконання своїх зобов'язань ухиляється, тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором від 21.04.2007 року б/н у сумі 80823,97 гривень, разом із судовими витратами у сумі розміром 1378,00 гривень.
Відповідачка надала до суду відзив у якому зазначила що останній платіж вона здійснила 08.04.2013 року, а відповідно до наданого позивачем розрахунку неналежне виконання позивальником своїх зобов'язань починається з 30.07.2012 року, про яке позивач знав як фінансова установа, за таких обставин та з підстав, що банку стало відомо про порушення своїх прав 30.07.2012 року та трирічний строк позовної давності сплив 0.07.2015 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 21.11.2016 року, у зв'язку з цим відповідачка просила суд відмовити у задоволенні позову. Також відповідачка зазначила, що матеріали справи не містять доказів кредитного ліміту саме на 7000,00 грн., доказів розміру відсотків 36,00% на рік, а також доказів збільшення строку кредиту. До того ж за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 19.02.2008 року, таким чином, позивач не міг нараховувати відсотки після спливу строку кредитування., тобто після 26.02.2008 року.
Відповідачка також зазначила, що відповідач самостійно, без її згоди на те, змінював процентну ставку, оскільки відповідно до розрахунку процентна ставка зросла з 36% до 43,2%. На підставі вищевикладеного відповідачка просила суд відмовити у позові.
У своїй відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідачка була ознайомлена з умовами та правилами кредитування, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві від 21.04.2007 року. Підписанням даної анкети-заяви відповідачка приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, оскільки дана заява разом з Умовами та Тарифами складає договір про надання банківських послуг. Відповідно д виписки із банківського рахунку вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами, а отже і отримала кредитку «Універсальна». Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту, тобто саме в цей час здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позоних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта, а не сума стартового кредитного ліміту по карті.
Стосовно підвищення процентної ставки представник позивача зазначив, що відповідачу було направлено 15.08.2014 року, 15.03.2015 року повідомлення, однак станом на теперішній час від відповідача не надходило заяв про розірвання договору. Стосовно нарахування відсотків до повного погашення процентів, представник відповідача зазначив, зо розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості, тому відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів. Крім того, представник позивача зазначив, що кредитна картка є поновлювальною лінією, тобто кредит надається в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується клієнтом повністю або частинами. Відповідно до Правил користування карткою її строк дії зазначено на лицевій стороні і діє картка до останнього календарного дня місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього для 03.2016 року, а позивач звернувся до суду 15.11.2016 року, тому строк позовної давності не пропущений. На підставі вищевикладеного представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день розгляду справи повідомлений належним чином, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив справу слухати у його відсутність, про що надав письмову заяву.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з'явилися. Представник відповідачки ОСОБА_2 надала до суду заяву, якою просила розглянути справу без її участі, проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі.
Дослідивши матеріли справи, суд дійшов висновку про відмову у позові з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.04.2007 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» та підписала Заяву б/н від 21.04.2007 року і отримала строковий кредит у розмірі 1426,13 грн. на строк з 21.04.2007 року по 19.02.2008 року включно з умовами сплати відсотків за користування Кредитом у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту (а.с.10).
Відповідачка належним чином не виконувала умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим станом на 31.10.2016 року за розрахунком позивача прострочена заборгованість за кредитним договором становить 80823,97 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6994,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 65669,43 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3835,52 грн., а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 гривень, штраф (відсоткова складова) - 3825,95 гривень.
З наданого позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній платіж по кредиту відповідачкою було внесено 08.04.2013 року (а.с.7-9).
У позовній заяві зазначено, що відповідачка згодна із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/ становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з вимогами ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і проценти за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.04.2011 року, посилався на «Тарифи банку», Умови та правила надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умов та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву позичальника №DN1RRX05047551, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів містили умови сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
На думку суду, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що заяву позичальника №DN1RRX05047551 надана позивачем, належним доказом ознайомлення відповідачки з умовами кредитування бути не може, оскільки в даній заяві зазначені умови, які повністю відрізняються від умов, вказаних в доданих позивачем Умовах та правилах надання банківських послуг в ПриватБанку (зокрема розрахунок відсотків передбачений заявою позичальника №DN1RRX05047551, позивачем не наданий, натомість доданий розрахунок з абсолютно іншим нарахуванням, зокрема 36,00% річних, а умови нарахування пені взагалі не зазначається у даній заяві позичальника №DN1RRX05047551).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», і доказів, що саме ці умови та правила існували на час укладення договору, суду не надано.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг в розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.04.2007 року шляхом підписання заяви позичальника №DN1RRX05047551. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Вказаний висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.
Втім суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України) Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до пунктів 3.1, 1.5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі є останнім днем місяця, указаного на картці (поле MONTH).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 року (справа №6-103цс14), від 01.10.2014 року (справа №6-134цс14), від 12.11.2014 року (справа №6-167цс14).
Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.З ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність .
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договорам, - а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013 року.
Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власного ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, зокрема в даному випадку з 08.04.2013 року - дати внесення останнього місячного платежу по кредиту і що є моментом початку відліку строку позовної давності.
Суд погоджується з розрахунком заборгованості по тілу кредиту, однак, враховуючи дату останнього внесення відповідачкою платежу по кредитній карті 08.04.2013 року, суд вважає задовольнити заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, який сплинув 08.04.2016 року, що є підставою для відмови у позові, у зв'язку зі спливом строку пред'явлення позову у цій частині.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 129, 131, 141, 223, 258, 259, 263- 265 ЦПК України, ст.ст. 207, 253, 256, 261, 267, 526, 549, 551, 626, 627,633, 634,638, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд, -
Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 29.07.2019 року.
Суддя: