Київський апеляційний суд
30 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи “Київський слідчий ізолятор” матеріали провадження щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Мисайлівка Богуславського району Київської області,
громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
судимого:
1) вироком Богуславського районного суду Київської області
від 06.06.2007 року за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням
ст.69 КК України на 1 рік позбавлення волі;
2) вироком Миронівського районного суду Київської області
від 30.11.2011 року за ч.3 ст.185, ч.5 ст.185 КК України із застосуванням
ст.69 КК України, ч.1 ст.304 КК України на 6 років позбавлення волі;
який засуджений вироком Богуславського районного суду Київської області від 16.09.2016 року за ч.3 ст.185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі,
за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2019 року,
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29.05.2019 року клопотання засудженого ОСОБА_6 задоволено і його звільнено умовно-достроково від _____________________________________
Справа № 11-кп/824/2122/2019
Категорія: ст.537 КПК України
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_7
Доповідач: ОСОБА_1
відбування покарання, призначеного вироком Богуславського районного суду Київської області від 16.09.2016 року, на невідбуту частину 1 рік 6 місяців 7 днів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник прокурора Київської області ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що висновок суду про те, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки має ґрунтуватися не на характеристиці особи за період, що безпосередньо передує настанню строку, після відбуття якого можливе умовно-дострокове звільнення, а на даних за весь час відбування покарання або протягом значної частини цього строку. Також вважає, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, положення ст.81 КК України.
Як вказує прокурор, критеріями оцінки ступеня виправлення засудженого є: ставлення до дотримання вимог встановленого порядку відбування покарання (режиму) за весь період відбування покарання; участь у суспільно корисній роботі, виховних заходах, загальноосвітньому та професійно-технічному навчанні, у самодіяльних організаціях, соціально корисна активність, участь у роботах з благоустрою установи та прилеглих територій; поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт по забезпеченню установи продовольством; прагнення до відшкодування завданих злочином збитків, сплати аліментів (за наявності виконавчих листів); визнання вини у вчиненому злочині і каяття; підтримання соціально корисних зв'язків та позитивних намірів на життя після звільнення. При цьому добросовісне відношення до праці - це постійне виконання і перевиконання планів робіт, добросовісне відношення до дорученої роботи, підвищення кваліфікації, прояв ініціативи щодо.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 має шість заохочень в період з 30.06.2017 року по 10.05.2019 року у виді подяки за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Разом з тим, на засудженого 20.07.2018 року було накладено стягнення у виді суворої догани за порушення розпорядку дня, яке погашено. А тому факт правослухняної поведінки протягом часу, що передував формальному настанню пільги, передбаченої ст.81 КК України, не є безумовною підставою для умовно-дострокового звільнення.
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора засуджений просить залишити її без задоволення і звертає увагу на те, що під час розгляду клопотання в суді першої інстанції ані прокурор, ані представник установи виконання покарання не заперечували проти його задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи засудженого, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив дати йому можливість звільнитися умовно-достроково; провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Як встановив суд першої інстанції, вироком Богуславського районного суду Київської області від 16.09.2016 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.185 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону від 26.11.2015 року ОСОБА_6 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 12.07.2016 року до дня набрання вироком законної сили, тобто до 19.12.2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Засуджений вчинив умисний тяжкий злочин, за який відбуває покарання у виді позбавлення волі, маючи дві не погашені судимості, за які раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, а тому згідно з п.2 ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом.
23.04.2019 року до Ірпінського міського суду Київської області надійшло клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, в якому ОСОБА_6 зазначав про наявність для цього всіх підстав, визначених ст.81 КК України.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що станом на час розгляду справи ОСОБА_6 відбув 2/3 призначеного судом строку покарання, своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів, що став на шлях виправлення, оскільки за період відбування покарання працевлаштований в ливарному цеху, має шість заохочень, одне стягнення за порушення режиму відбування покарання, яке погашено, по відношенню про представників адміністрації поводить себе ввічливо.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і доводи апеляційної скарги прокурора їх не спростовують.
Згідно з ч.1 і ч.2 ст.6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Відповідно до положень ст.81 КК України до засудженого, що відбуває покарання у виді позбавлення волі і сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
Отже, зі змісту вказаної норми випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов, як відбування покарання у виді позбавлення волі, доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, фактичне відбуття встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації злочину за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання, наявності попередніх судимостей.
Під сумлінною поведінкою засудженого слід розуміти зразкове дотримання вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, відсутність порушень дисципліни, товариське ставлення до інших засуджених, а під сумлінним ставленням до праці - участь у суспільно корисній роботі, добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів (сплата податків, обов'язкових платежів тощо), підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки.
Розглядаючи клопотання засудженого, суд першої інстанції з достатньою повнотою перевірив наявні в матеріалах особової справи документи, які свідчать про поведінку засудженого протягом усього часу його перебування в установі відбування покарання та роботу, і належним чином мотивував в ухвалі свої висновки про те, що ОСОБА_6 довів своє виправлення.
Дійсно, на ОСОБА_6 постановою начальника установи виконання покарання від 20.07.2018 року було накладено стягнення за порушення режиму відбування покарання у виді суворої догани. Однак згідно з ч.14 ст.134 КВК України станом на 20.01.2019 року він визнається таким, що не має стягнення, а тому вказана обставина за наявності інших даних про позитивні зміни в особистості засудженого не може бути перешкодою для умовно-дострокового звільнення.
Всупереч доводам прокурора суд урахував дані щодо ОСОБА_6 за весь час відбування покарання, а не ті, що безпосередньо передували настанню строку, після відбуття якого можливе умовно-дострокове звільнення.
Як зазначено у характеристиках, витягах з наказів, довідках, з 12.07.2016 року по 03.03.2017 року під час тримання в ДУ “Київський слідчий ізолятор” ОСОБА_6 порушень вимог режиму не допускав, стягнень та заохочень не мав. З 03.03.2017 року відбуває покарання в ДУ “Бучанська виправна колонія (№ 85)”, з квітня того ж року працевлаштований в ливарному цеху, пройшов навчання в учбовому закладі і отримав посвідчення ливарника ІІ розряду. ОСОБА_6 в період з 30.06.2017 по 10.05.2019 року шість разів заохочувався за добросовісне відношення до праці та навчання, виконання робіт по благоустрою установи і прилеглої території, активну участь у роботі самодіяльних організацій та сумлінну поведінку, позитивно характеризується, виконавчі листи до установи не надходили, підтримує з родичами зв'язки шляхом листування, вину у вчиненому злочині визнав.
Відомості у цих документах, на думку колегії суддів, переконливо доводять позитивну динаміку змін в особистості засудженого, і свідчать про те, що на час розгляду судом його клопотання він став на шлях виправлення.
Що ж стосується апеляційної скарги прокурора, то вона містить загальнотеоретичні поняття і нічим не мотивовані твердження про те, що з урахуванням даних в особовій справі суд мав встановити, що упродовж строку відбування покарання засуджений наполегливо не ставав на шлях виправлення.
А тому ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, і підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2019 року, якою задоволено клопотання засудженого ОСОБА_6 і звільнено його умовно-достроково від відбування покарання, призначеного вироком Богуславського районного суду Київської області від 16 вересня 2016 року, на невідбуту частину 1 /один/ рік 6 /шість/ місяців 7 /сім/ днів, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3