справа № 754/6470/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Лісовська О.В.
30 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В.,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та просила стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, а саме з 31.01.2019 і до повноліття дитини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.05.2019 і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовної заяви та стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн. на дитину з подальшою індексацією з дня подачі позову до суду. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що є громадянином Росії, в Україні має посвідку, офіційно не працює та має мінливий дохід. Суд не врахував, що у разі збільшення доходу у відповідача, позивач не позбавлена можливості звернення до суду про збільшення розмірів аліментів.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10848/2019
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з вимог діючого законодавства та, що домовленості між сторонами щодо способу виконання ними обов'язку утримувати їх спільну дитину не досягнуто, дитина проживає разом з позивачкою, крім того відповідач частково визнав позов, суд вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача на утримання дитини аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10.07.2015 по даний час відповідно до свідоцтва про шлюб, зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві за актовим записом №935 (а. с. 9). Від шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження, зареєстрованого Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві та зроблено відповідний актовий запис за №209 (а. с. 10).
На даний час дитина проживає з матір'ю, знаходиться на її утриманні.
ОСОБА_2 зазначила, що шлюбні відносини між сторонами припинені та вони проживають окремо більше трьох років. Останнім часом відповідач не цікавиться дитиною, не надає матеріальну допомогу на її утримання. Крім того, 31.01.2019 позивачем було подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів, проте ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.02.2019 року у видачі судового наказу було відмовлено на підставі ст. 165 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006, згідно якого за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
За ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
При розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що син сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні, а відповідач не надає матеріальної допомоги.
Відповідно до ст. 141 СК України батько і мати мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне положення дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів, витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи вищевикладене та те, що дитина проживає з позивачем та перебуває на її забезпеченні, відповідач є здоровою особою, працездатного віку, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення із ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.05.2019 і до повноліття дитини правильними.
Отже, враховуючи матеріальне становище дитини, стан здоров'я та можливість працювати відповідача, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про неможливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти в розмірі визначеному судом необґрунтованими.
Крім того, кожен із батьків зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Позивач, звертаючись до суду із відповідною позовною заявою просила стягнути розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дитини, а тому відсутні правові підстави для визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі.
За наведеного, вимоги апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
Я.В. Головачов