30 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 1201810010006750 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року, яким
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Бердянськ, Запорізької обл., який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_5
Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що 19 червня 2018 року приблизно о 19 год., керуючи технічно справним автомобілем «Деу Ланос» державний номерний знак НОМЕР_1 рухався в крайній лівій смузі руху по вул. Щербаківського зі сторони просп. Перемоги в напрямку вул. Кирпоноса та наближався до ділянки біля будинку № 1/8 по вул. Щербаківського в м. Києві.
В цей же час в крайній лівій смузі руху попутного напрямку з метою пропустити пішоходів, що рухались по нерегульованому пішохідному переходу, зупинився автомобіль «Мазда» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 .
Грубо порушуючи вимоги п. п. 2.3 «б», 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, та якими передбачено:
п. 2.3 «б»: Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі;
п. 12.1 Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможній виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
ОСОБА_5 проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості та не врахував дорожню обстановку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, та допустив зіткнення передньої частини керованого ним автомобіля та задньої частини автомобіля «Мазда» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який зупинився попереду.
Внаслідок проявленої злочинної необережності водієм ОСОБА_5 та порушення ним правил безпеки дорожнього руху визначених ПДР України, пасажирка керованого ним автомобіля - потерпіла ОСОБА_7 в результаті зіткнення транспортних засобів отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми правого плеча: уламковий перелом по довжині проксимальної третини діалізу і великого горбика голівки плечової кістки, що відноситься до середнього ступеня тяжкості.
Цим же вироком вирішено питання цивільного позову та речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати, прийняти нове рішення у справі, яким змінити основне покарання на штраф у розмірі, встановленому на розсуд суду, та скасувати додаткове покарання як таке, що не призведе до задоволення інтересів сторін.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 посилається на те, що суд першої інстанції застосував до нього надто суворе покарання, яке не піде на користь потерпілій, адже без посвідчення водія він не зможе виконувати свої обов'язки, що призведе до втрати роботи та засобів існування , а також унеможливить виплату потерпілій компенсації моральної шкоди, яку не виплатить страхова компанія.
Також, апелянт посилається на те, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, щиро розкаюється у вчиненому, активно сприяв суду.
Потерпілою ОСОБА_7 подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Потерпіла також зазначає, що не вбачає підстав для задоволення скарги обвинуваченого щодо призначення йому штрафу, оскільки він протягом всього часу не сплатив жодної копійки їй по відшкодуванню заподіяної шкоди, а, більш того, вважає, що призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами захистить в подальшому її та інших людей від таких водіїв, як обвинувачений.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, потерпілу та прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали даного судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до матеріалів судового провадження та журналу судового засідання, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким з учасників судового розгляду не оспорювалися і докази відносно них згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися.
Фактичні обставини кримінального правопорушення не оспорюються як в апеляційній скарзі обвинуваченого, так і під час апеляційного розгляду, а тому висновку суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичні обставини кримінального правопорушення дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, і в апеляційній скарзі обвинуваченого також не заперечуються.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що йому призначене занадто суворе покарання, то, на переконання колегії суддів, вони є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»(із змінами), при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вищезазначених положень.
Призначаючи вид та розмір покарання обвинуваченому, суд першої інстанції враховував характер, тяжкість та суспільну небезпеку скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення злочину та його наслідки, а саме, те, що ОСОБА_5 , керуючи транспортним засобом - джерелом підвищеної небезпеки допустив порушення ряду пунктів Правил дорожнього руху, що потягло за собою заподіяння потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він одружений, виховує двох малолітніх дітей 2016 року народження та 2018 року народження, працює, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває, його ставлення до вчиненого, інші наявні у провадженні дані, які характеризують особу обвинуваченого; обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, та обґрунтовано призначив ОСОБА_5 покарання у виді 1 року обмеження волі.
Крім того, з огляду на встановлені обставини, враховуючи, що, хоча тяжких наслідків від дій обвинуваченого не настало, він визнав вину та розкаявся у вчиненому, втім заподіяну шкоду потерпілій не відшкодував, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Разом з тим, враховуючиобставини справи, тяжкість вчиненого ОСОБА_5 злочину, дані про особу обвинуваченого, тобто, врахувавши й ті обставини, на які посилається обвинувачений в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов висновку, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, та призначив йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України, і з таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Доводи обвинуваченого про те, що призначене судом покарання не піде на користь ні потерпілій, ні йому, оскільки без посвідчення водія неможливо виконання ним своїх службових обов'язків, що призведе до втрати роботи, і, як наслідок, засобів існування, а також унеможливить виплату потерпілій компенсації моральної шкоди, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 працює механіком по ліфтам ПМХ «Лифтомонтаж», що не заперечувалось і обвинуваченим під час апеляційного розгляду, тобто, його робота не пов'язана з керуванням транспортним засобом, і доказів на спростування такого висновку ОСОБА_5 не надано.
Окрім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_5 пояснив, що він має на утриманні дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, має двох малолітніх дітей, а також про те, що з нього по місцю роботи стягували кошти на відшкодування заподіяної шкоди, оскільки був пошкоджений робочий автомобіль, у зв'язку з такими обставинами він не міг відшкодовувати потерпілій шкоду. Разом з тим, ОСОБА_5 просить призначити йому покарання у виді штрафу. Однак, колегія суддів за вище викладених обставин не вбачає підстав для призначення, хоч і більш м'якого, але реального покарання.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що позбавлення його права керуванням транспортним засобом не піде на користь ні йому, ні потерпілій, то, на думку колегії суддів, вони є необґрунтованими.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_5 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП (за перевищення швидкості), що характеризує його як водія. Злочин, у вчиненні якого він визнаний винуватим, також пов'язаний з порушенням ОСОБА_5 , як водієм, Правил дорожнього руху України, внаслідок чого потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості. За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про позбавлення ОСОБА_5 права керування транспортними засобами на строк, в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження та постановив законний та обґрунтований вирок, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України - залиши без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня її оголошення.
Судді:
_____________________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3