Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9418/2019
30 липня 2019 року місто Київ
справа № 754/15810/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Пікуль А.А.
за участю секретаря судового засідання - Слободяник Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив розірвати шлюб укладений між ним та ОСОБА_1 , який зареєстрований 07 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1768.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 07 грудня 2013 рокуміж ним та відповідачем було укладено шлюб, від якого сторони мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що подружнє життя між ним та відповідачем не склалосяу зв'язку з відсутністю порозуміння між ними, різними поглядами на сімейне життя та обов'язки, в результаті чого почали виникати сварки та конфліктні ситуації, що призвело до втрати почуття любові та поваги один до одного.
Зазначав, що з червня 2016 року він з відповідачем проживають окремо, не підтримують сімейно-шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, не мають спільного бюджету.
Посилався на те, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1768 розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року, а саме:
з описової частини рішення вилучити посилання на те, що вона визнала позов і зазначити в ній причини не заперечення нею проти розірвання шлюбу - це «створення ОСОБА_2 нестерпних умов для сумісного проживання та невиконання ним батьківських обов'язків»;
в мотивувальній частині рішення зазначити, що спір виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 та застосувавши ч.9 ст.141 ЦПК України усі судові витрати віднести на нього;
в резолютивній частині слова «стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.» - виключити.
Також посилаючись на те, що суддя Панченко О.М. не прийняла ніякого рішення щодо її зустрічної позовної заяви, розглянути цей позов по суті і прийняти відповідно до вимог ЦПК України відповідне рішення.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що висновок суду першої інстанції про те, що вона визнала позов є некоректним та безпідставним, оскільки вона не заперечувала проти розірвання шлюбу через протиправні дії позивача і створення ним нестерпних умов для спільного проживання, про що вона виклала у зустрічному позові про стягнення аліментів на дитину.
Вказувала, що зустрічний позов вона подала в письмовій формі через канцелярію суду, проте суддя ніяких процесуальних дій відносно зустрічної позовної заяви не вчиняла і в рішенні про цю заяву не згадується, не зазначено в рішенні і те, чому вона не заперечувала проти розірвання шлюбу.
Зазначала, що в день ухвалення рішення суддя постановила ухвалу, якою зустрічний позов кваліфікує як клопотання і відмовила в задоволенні цього клопотання.
Вважає, що вказані дії судді позбавили її можливості надати письмовий відзив на позов про розірвання шлюбу, в якому вона зазначила б фактичні причини не заперечення нею проти розірвання шлюбу.
Зауважувала, що мотивувальна частина ухвали від 06 травня 2019 року та її резолютивна частина суперечать одна одній, оскільки згідно мотивувальної частини ухвали їй відмовлено у прийнятті зустрічного позову, а згідно резолютивної частини ухвали -відмовлено в клопотанні.
Посилалася на те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався лише на ч.2 ст.112 СК України, при цьому не застосовував ч.1 цієї статті.
Зазначала, що висновок суду в ухвалі про те, що позов про розірвання шлюбу та зустрічний позов про стягнення аліментів на дитину не є взаємопов'язаними та про те, що розгляд зустрічного позову про стягнення аліментів спричинить до збільшення строку розгляду справи про розірвання шлюбу є некоректним.
Вказувала, що суд першої інстанції, стягуючи з неї судовий збір, послався на ст.141 ЦПК України, але при цьому не зазначив яку саме частину цієї статті застосовано, адже ч.9 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати незалежно від результатів вирішення спору.
Вважає, що саме ч.9 ст.141 ЦПК України слід застосувати, тому що спір виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2
Відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду не надійшло.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутності відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києвіміж ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстрованошлюб, про що складено актовий запис №1768.
Від даного шлюбу сторони мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, відносини між ним та відповідачем погіршилися, внаслідок чого почуття поваги та любові втрачені, вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо, не мають спільного бюджету, а шлюб носить виключно формальний характер.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що сім'я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім'ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечувала проти розірвання шлюбу, однак остання наполягала на зміні рішення суду першої інстанції, вважаючи, що суд неправильно встановив підстави для розірвання шлюбу.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та про те, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач визнала позов є некоректним та безпідставним, оскільки вона не заперечувала проти розірвання шлюбу через протиправні дії позивача і створення ним нестерпних умов для спільного проживання не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до з'ясування взаємовідносин між сторонами, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення інтересів дитини колегія суддів відхиляє, оскільки розірвання шлюбу стосується лише взаємин сторін і не впливає на можливість виконання батьками дитини своїх батьківських обов'язків.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навела обгрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов ОСОБА_2 було задоволено повністю, а відтак суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача на користь позивача 704,80 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями ч.9 ст.141 ЦПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 , а тому понесені ним судові витрати необхідно покласти на позивача, що передбачено положеннями ч.9 ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при розгляді справи не було встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача та колегією суддів не встановлено зловживання позивачем процесуальними правами.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не вчинив ніяких процесуальних дій відносно її зустрічної позовної заяви до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських справ, стягнення аліментів та додаткових витрат колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про прийняття зустрічного позову відмовлено.
Посилання апелянта на незгоду з ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказана ухвала не є предметом оскарження у даній справі.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, судом апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального та/або процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: