справа № 755/3252/19 головуючий у суді І інстанції: Катющенко В.П.
провадження № 22-ц/824/8382/2019 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
30 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І.,
секретар судового засідання: Спеней О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року, постановлену у складі судді Катющенко В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна, про визнання правочинів недійсними,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання правочинів недійсними.
Разом з позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що він має припущення, що ОСОБА_3 може вжити заходи щодо відчуження належного їй житлового будинку, з метою ухилення від виконання судового рішення, що в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Підставою виникнення таких побоювань позивач зазначає те, що під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправними дії приватного нотаріуса та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 відчужила вказаний житловий будинок шляхом підписання договорів дарування на ім'я ОСОБА_3 , які є предметом розгляду в даній справі.
Тому, позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Герасименко Н.М. від 09 лютого 2018 року №596, та договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Герасименко Н.М. від 23 лютого 2018 року № 865, зустрічне забезпечення не застосовувати.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції не врахував що вчинення оскаржуваних правочинів відбувалося з метою уникнення наслідків, які передбачені законодавством при скасуванні рішення про реєстрацію права власності на об'єкт самовільної забудови за ОСОБА_2 ..
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзиви на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не надали.
До суду надійшов по пошті відзив від адвоката Головко В.Д., який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до відзиву адвокат додав довіреності від імені відповідачів. Су апеляційної інстанції не приймає за зазначений відзив на апеляційну скаргу, оскільки повноваження адвоката не підтвердженні належними документами (ордером, адвокатською угодою з відповідачами).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, і відмовляючи у її задоволенні, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що судом не встановлено, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, спроможні забезпечити позов, та на даний час відсутня імовірність того, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може утруднити виконання або невиконання рішення суду в разі задоволення позову.
Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» встановлює, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо визнання недійсними договорів дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із тим, що позивач ОСОБА_1 вважає, що дарувальник ОСОБА_2 відчужила житловий будинок з порушенням його прав, як користувача земельної ділянки та власника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що позивач є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , (Ѕ частини домоволодіння, належить позивачу на підставі реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 05 листопада 2008 року на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року (а.с.16-18) та Ѕ частини домоволодіння, належить позивачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 1974 року (а.с.19,21).
Крім того, відповідно до Витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 15 квітня 2015 року він є землекористувачем земельних ділянок по АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Позивач зазначає, що право власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок «В» загальною площею 162,5 (кв.м.), житловою площею 72,7 (кв.м.) та його складову частину гараж «Г», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1.
Відповідно до Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Герасименко Н.М. від 09 лютого 2018 року №596, та договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Герасименко Н.М. від 23 лютого 2018 року № 865 (а.с.12-15).
Заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна позивач ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що відчуження ОСОБА_2 житлового будинку шляхом вчинення оспорюваних правочинів, на його думку, свідчить про наявність підстав для забезпечення позову з метою унеможливлення подальшого відчуження майна, що перейшло до ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, що є предметом розгляду у даній справі.
Встановлено, що між сторонами дійсно існує спір, оскільки позивач визнає правочини недійсними, а тому невжиття заходу забезпечення позову може у подальшому утруднити чи унеможливити виконання можливого судового рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для задоволення заяви про забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій інших осіб, які за час розгляду справи можуть продати, знищити чи знецінити майно, тощо.
Під час апеляційного розгляду справи адвокат позивача надав витяг з державного реєстру речових права та нерухомого майна з якого вбачається, що відповідач передав в іпотеку спірне майно 10 липня 2019року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає до задоволення.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, і не дотримався положень статті 150 ЦПК України при постановленні оскаржуваної ухвали та не взяв до уваги те, що предметом спору є об'єкт нерухомого майна, відповідачі вже вчиняли дії щодо відчуження спірного об'єкту у зв'язку з чим виник спір між сторонами та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, у разі його задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374,376ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Заборонити вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталією Миколаївною від 09 лютого 2018 року №596 та договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталією Миколаївною від 23 лютого 2018 року № 865.
Стягувач: ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Боржник: ОСОБА_3 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Строк пред'явлення судового рішення до виконання три роки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «30» липня 2019 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Я.С. Мельник
О.І. Сліпченко