23 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12017100080007276 за апеляційною скаргою представника потерпілого ? адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, українця, громадянина України, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , офіційно не працюючого, одруженого, з середньою освітою, раніше не судимого,
по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,?
за участі:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
потерпілого ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_5
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки.На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, встановлено йому іспитовий строк 01 (один) рік.На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_9 обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральних збитків 20000грн. В іншій частині цивільний позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Знято арешт з майна обвинуваченого, яке було накладено ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10.05.2018, а саме з 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Не погоджуючись з прийнятим рішення суду представник потерпілого подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд змінити вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019, призначивши ОСОБА_9 покарання у виді двох років позбавлення волі без застосування ст.75 КК України і задовольнити цивільний позов ОСОБА_6 в повному обсязі, залишити арешт майна обвинуваченого чинним до виконання рішення апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог представник потерпілого посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м?якості. Зокрема, як зауважує апелянт, суд не врахував, що обвинувачений своєї вини у вчиненому не визнав, завдану шкоду потерпілому не відшкодував, вчинив умисний злочин, який відноситься до категорії середньої тяжкості, наслідки вчиненого злочину, конкретні обставини його вчинення ? використання бити при нанесенні тілесних пошкоджень, спроба обвинуваченого зникнути з місця вчинення злочину.
Крім того представник потерпілого зауважує, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні більшої частини цивільного позову ОСОБА_6 , не в повному обсязі стягнув моральну шкоду та взагалі не стягнув витрати на правничу допомогу, які поніс потерпілий, а також безпідставно зняв арешт з майна обвинуваченого.
Інших апеляційних скарг, доповнень заперечень від учасників кримінального провадження не надходило.
Як встановлено судом першої інстанції, 17.08.2017 близько 16 год. 30 хв., ОСОБА_6 , проходячи за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. 73/1, звернув увагу на торговий об'єкт м'ясної продукції, яка реалізовувалась на виносному столі, без будь-яких санітарно-гігієнічних норм, на що ОСОБА_6 підійшовши до продавщиці, яка реалізовувала зазначений товар, а саме до ОСОБА_11 та зробив їй зауваження з приводу неналежного продажу м'ясної продукції в результаті чого між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 утворився словесний конфлікт. Побачивши даний конфлікт, до столу з якого реалізовувався продаж м'ясних виробів, під'їхав ОСОБА_9 на своєму автомобілі марки "Ауді", д.н.з. НОМЕР_1 , та почав збирати продукцію, на що ОСОБА_6 повідомив, що викликав працівників поліції з метою фіксації факту продажу та почав знімати дії ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на свій мобільний телефон (планшет). Побачивши відеозйомку, ОСОБА_9 вибив рукою мобільний телефон (планшет) ОСОБА_6 , в результаті чого мобільний телефон (планшет) впав на асфальт. Після чого ОСОБА_9 , відчувши особисто виниклу неприязнь до ОСОБА_6 , почав почергово наносити удари правою та лівою рукою стиснутою в кулак, в область голови, а саме обличчя ОСОБА_6 , заподіявши тим самим згідно висновку експерта №380/е від 29.03.2018, тілесне ушкодження: а саме закриту травми обличчя у вигляді перелому нижнього краю правої орбіти зі зміщенням уламків, забійну рану верхньої правої повіки правого ока в проекції внутрішнього кута з осадженнями по верхньому краю, данні тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу, та синці на повіках правого ока з переходом в підочну ділянку, окрім цього, садна на тильній поверхні проксимальної фаланги 2-го пальця правої кисті, які відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк до 6 діб.
Дії обвинуваченого судом кваліфікуються за ч.1 ст.122 КК України, як умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, думку прокурора, який також підтримав апеляційну скаргу представника потерпілого, думку сторони захисту, які заперечили проти існуючої апеляційної скарги, додатково дослідивши відомості, що характеризують особу обвинуваченого, заслухавши промови учасників судового провадження в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали судового провадження в межах поданих апеляційних скарг та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги представника потерпілого, зважаючи на наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, оскаржуваним в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову потерпілого до обвинуваченого вироком Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, тобто у завданні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч.1 ст.122 КК України ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються, а тому відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України апеляційною інстанцією вирок суду в цій частині не перевіряється, адже ніким не ставляться під сумнів, у зв?язку з чим колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав обвинуваченого винним за вищезазначеною частиною статті кримінального закону.
Натомість, доводи представника потерпілого про невідповідність призначеного судом покарання обвинуваченому ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м?якості, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на слідуюче.
Згідно змісту положень ст.50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Положення ст.75 КК України визначають, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п?яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_9 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного. Зокрема врахував, що вчинений злочин відноситься до злочинів середньої тяжкості, обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, одружений, має певні пільги у зв'язку з тим, що є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи четвертої категорії, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий, відсутність пом'якшуючих або обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин. Як наслідок, враховуючи обставини даної справи, причини протиправної поведінки обвинуваченого, позитивні характеристики останнього, та те що ОСОБА_9 є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Отже, оскільки судом першої інстанції, у відповідності до вимог, передбачених ст.ст. 50, 65 КК України, враховані всі ті обставини, які повинні бути ним враховані при вирішенні питань, пов'язаних з призначенням покарання, з наведенням у вироку належного обґрунтування прийнятого рішення, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням таким, що відповідає вимогам закону та буде відповідати принципу індивідуалізації покарання, як і в цілому положенням ст.65 КК України
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого в частині вирішення цивільного позову, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно змісту ст.128 КПК України, стягненнюпідлягають матеріальні збитки, які були завдані кримінальним правопорушенням.
Так, судом першої інстанції встановлено, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 (цивільних відповідачів), які полягали в нанесенні ударів правою та лівою рукою стиснутою в кулак, потерпілому ОСОБА_6 (цивільному позивачу) було заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які не є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Виходячи з недоведеності понесених потерпілим збитків, судом першої інстанції цілком обґрунтовано відмовлено у задоволенні цивільного позову про стягнення з ОСОБА_9 матеріальної шкоди в сумі 99100 грн. з наведенням мотивів суду, з якими повністю погоджується апеляційний суд.
При цьому витрати на правову допомогу, згідно приписів ст.120, 118 КПК України, є процесуальними витратами, порядок відшкодування яких визначений ст.ст.124-126 КПК України, а не понесеними матеріальними збитками потерпілим. Отже, за відсутності відповідного клопотання з боку потерпілого чи його представника, грошовий розмір процесуальних витрат, які на їх думку повинен бути їм компенсований, з огляду на принцип змагальності за якого сторони самостійно обстоюють свої позиції, права і законні інтереси, вирішенню не підлягає.
Стосовно часткового задоволення судом першої інстанції цивільного позову ОСОБА_6 про відшкодування завданої йому моральної шкоди, то на переконання колегії суддів характер немайнових втрат, їх тривалість і можливість відновлення стану здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану здоров?я ОСОБА_6 судом першої інстанції об?єктивно оцінено у виді моральній компенсації в розмірі 20 000 грн.
Відтак, підстав для збільшення розміру моральної шкоди, завданої потерпілому вчиненням злочину, колегія суддів також не вбачає.
Крім того враховуючи, що судовий розгляд в суді першої інстанції був закінчений і майно, на яке було накладено арешт не підлягає конфіскації, оскільки цивільний позов судом задоволено лише в частині відшкодування потерпілому моральної шкоди в сумі 20000 грн., то вимоги представника потерпілого про залишення без змін арешту майна ? 1/2 частини квартири по АДРЕСА_3 , що належить обвинуваченому, не відповідають вимогам ч.4 ст.174 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни оскаржуваного вироку Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019, як те просить апелянт.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника потерпілого ? адвоката ОСОБА_5 в інтересах потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14.05.2019 відносно ОСОБА_9 за ч.1 ст.122 КК України? залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на дану ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3