23 липня 2019 року місто Київ.
Справа 185/1541/16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6439/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.,
секретар судового засідання Миронюк (Задерей) І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року ( у складі судді Яровенко Н.О., повний текст судового рішення складено 02 липня 2018 року)
в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ МОБІЛІТІ" про визнання договору недійсним,-
В лютому 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до Павлоградського міськрайнного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивував тим, що 27 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 50008832 за умовами якого відповідач отримав кредит для купівлі автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1 968 куб.см., в розмірі 177 530,16 грн. - еквівалент суми кредиту в іноземній валюті становить 21 737,50 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% річних, з кінцевим терміном погашення - 15 серпня 2018 року. 17 червня 2014 року між сторонами підписано договір про внесення змін/додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, на виконання якого позивач надав відповідачу суму додаткового кредиту у розмірі 112 687,20 грн., еквівалент суми в іноземній валюті - 9 390,60 доларів США та сторони погодили зміну строку кредиту до 63 місяців. Крім того, виконання зобов'язань відповідача перед позивачем забезпечено договором застави № 50008832 від 28 травня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тюріною В.Б., зареєстрованим в реєстрі за № 1181 згідно з умовами якого відповідач передав в заставу автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1 968 куб.см., д/н НОМЕР_2 , що належить йому на праві власності. Свої зобов'язання по кредитному договору та додатковій угоді позивач виконав, невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати платежів призвело до утворення заборгованості в сумі 102 167,26 грн. за кредитним договором та 22 259,46 грн. за додатковою угодою. Крім того, позивачем нараховані 3% річних в розмірі 2 618,12 грн. за кредитним договором, 134,70 грн. за додатковою угодою, та 20 024,58 грн. інфляційних втрат. 28 травня 2013 року між АТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № РМ135765Га/13скв, на виконання умов додаткової угоди № 1 між АТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № сгР163017Га/14скв від 17 червня 2014 року, вигодонабувачем за договором страхування виступає ТОВ «Порше Мобіліті». 21 жовтня 2015 року позивачем через кур'єрську службу ТОВ «Експрес Мото Україна» вручено представнику відповідача вимогу від 04 серпня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, в якій зазначено що заборгованість по сумі кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову, однак, вимога залишена відповідачем без належного реагування. Беручи до уваги викладене, станом на 27 травня 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складається з простроченої заборгованості в сумі 124 809,96 грн. за кредитом та 22 394,16 грн. за додатковим кредитом, та заборгованості з дострокового повернення кредиту в сумі 231 023,10 грн. Крім того, 26 травня 2015 року між позивачем та ТОВ «КПД Консалтинг» укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого вартість юридичних послуг складає 10 000,00 грн., крім того ПДВ - 2 000,00 грн. та 21 червня 2012 року між позивачем та ТОВ «Юридична компанія «Трепл Сі» укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг, відповідно до якого товариство надало позивачу послуги згідно Акту № 572 від 03 грудня 2015 року на суму 3 500,00 грн., крім того ПДВ - 700,00 грн., а тому позивач просить стягнути з відповідача витрати, понесені в порядку п. 8.5 Загальних умов, сума яких складає 4 200,00 грн. Крім того, розмір штрафу, відповідно до договору застави, становить 35 506,03 грн., яку позивач також просить стягнути з відповідача. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь загальну суму заборгованості станом на 29 січня 2016 року в сумі 429 933,25 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Павлоградського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2016 року справу передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.
09 грудня 2016 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої 14 червня 2016 року відповідачем здійснено часткову оплату на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором в розмірі 353 905,00 грн. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 273 683,23 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
09 грудня 2016 року відповідачем ОСОБА_2 подано зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 50008832 за умовами якого він отримав кредит для купівлі автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1 968 куб.см., рік випуску - 2013, в розмірі 177 530,16 грн., відсоткова ставка 9,90%, строком 60 місяців шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_3 у банку «УкрСибббанк». Перший внесок був здійснений в розмірі (в еквіваленті) 21 737,50 доларів США. Усі платежі надходили в національній валюті, щомісячний платіж відповідно до графіку погашення кредиту за договором виставлявся у доларах США. 22 вересня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони погодили збільшення строку дії договору до 63 місяців. Зазначав, що вимога щодо дострокового повернення кредиту ним не отримувалася, оскільки вона була направлена в м. Донецьк, де на той час проводилася активна фаза бойових дій. Крім того, представник ТОВ «Порше Мобіліті» знали про його фактичне місцезнаходження. Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків по договору № 50008832 від 27 травня 2013 року станом на 14 травня 2014 року ним сплачено загальну суму в розмірі 124 872,52 грн. Зазначав, що відповідно до квитанцій, що додаються до матеріалів справи, ним фактично сплачено суму, майже в три рази більшу, ніж зазначається в кредитному договорі, а саме 478 288,65 грн. Крім того, 03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 1829 відповідно до якого ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було здійснено стягнення, вилучення майна, а саме автомобіля марки «Volkswagen Passat», д/н НОМЕР_2 . Про вчинення даного виконавчого напису його ніхто не повідомляв, так звана копія напису була направлена на адресу, за якою він ніколи не проживав та не був зареєстрований. Посилаючись на порушення судом ст.ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач просив визнати недійсним, кредитний договіп та додаткову угоду до нього від 27 травня 2013 року
14 липня 2017 року позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що 14 червня 2016 року відповідачем здійснено часткову оплату на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором в розмірі 353 905,00 грн. Таким чином, після часткового погашення заборгованості, її розмір становить 281 230,53 грн., яку він і просив стягнути з відповідача та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в сумі 281 230 грн. 53 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судовий збір в розмірі 4218 грн. 46 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання договору недійсним відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, 05 березня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов у справі.
В апеляційній скарзі посилався на те, що судом не надано жодної оцінки доводам відповідача з приводу відсутності в нього заборгованості за кредитом та здійснення ним повного погашення боргу. Зведена облікова виписка дублює графік платежів за кредитом, та по своїй суті, вказані в ній суми взагалі не відповідають сумам, що були сплачені відповідно до квитанцій.
Стосовно укладення та виконання Договору про внесення змін/ Додаткова угода №1 до Кредитного договору №50008832 від 27.05.2013 року, в апеляційній скарзі зазначено:
Відповідно до п.п. 1.1. ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» зобов'язалося надати додаткову суму кредиту у сумі, що еквівалентна 9 390 доларів 60 центів США в українських гривнях, шляхом перерахування на користь страхової компанії AT СК «АХА Страхування» за реквізитами: AT «УкрСиббанк», р/р НОМЕР_4 , МФО 351005.
Жодних підтверджуючих документів про виконання п.п. 1.1. Договору представники ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» до суду не надали.
Суд вказаній обставині жодної оцінки не надав.
Більш того, 25.10.2017 року під час судового засідання представником ОСОБА_2 було подане клопотання про витребування оригіналів документів та призначення судово-почеркознавчої експертизи, оскільки підписи в документах датованих від 17.06.2014 року суттєво відрізняються від підпису ОСОБА_2 , проте в задоволенні вказаного клопотання судом безпідставно було відмовлено.
Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що ТОВ «Порше Мобіліті» 21 жовтня 2015 року позивачем через кур'єрську службу ТОВ «Експрес Мото Україна» вручено представнику відповідача вимогу від 04 серпня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.
Однак, ТОВ «Порше Мобіліті» не надано до суду підтверджуючих документів про вручення вимоги ОСОБА_2 , а сама вимога вручена невідомій особі ОСОБА_3 21.10.2015 року.
У справі відсутні будь-які інші докази, отже посилання суду в своєму рішенні є лише припущенням, що ґрунтується на доводах ТОВ «Порше Мобіліті».
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача за основним позовом посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи скарги висновків суду не спростовують, позивач виконував умови додаткової угоди , що підтверджує факт її укладення та обізнаність про неї позивача, належних доказів на спростування правильності нарахування заборгованості відповідач суду не надав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Щодо вирішення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд вважав встановленими такі обставини.
ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» із вимогою про визнання недійсним кредитного договору № 50008832 від 27 травня 2013 року та додатку до кредитного договору зазначає, що ним, в силу статусу слабкої сторони, було укладено з ТОВ «Порше Мобіліті» договір споживчого кредитування, до якого, всупереч принципу добросовісності, було включено умови про визначення грошового еквівалетну суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до ст.ст. 1.3 та 1.3.1 загальних умов кредитування, які є несправедливими, оскільки мають насідком істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.
Однак, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
За змістом ч. 1 ст. 192 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України від 20 травня 1999 року №679-ХІV "Про Національний банк України", ст. 3 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, яка приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень за всіма видами платежів.
Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. При цьому під іншим порядком у цій статті мається на увазі порядок і дата визначення курсу валюти.
Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.
Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14.
Судом встановлено, що в кредитному договорі № 50008832 від 27 травня 2013 року сторони визначили курс для обчислення платежів: курс філія «КІБ «ПАТ «Креді Агріколь Банк», що дорівнює: 8,1670 грн./ долар США. Перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 21 737,50 доларів США, ціна автомобіля відповідно до договору з дилером визначена в еквіваленті 43 475,00 доларів США.
Також відповідач ОСОБА_2 підписав представлені відповідачем ТОВ «Порше Мобіліті» загальні умови кредитування (т. 1 а.с. 21-28).
Відповідно до п. 1.1. загальних умов кредитування, Компанія (ТОВ «Порше Мобіліті») зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.
Пунктом 1.3.1 додатку визначено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договоруу графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виявлення рахунка обмінного курсу банку, зазначного у кредитному договорі.
Відповідач ОСОБА_2 погодився з усіма умовами кредитного договору шляхом його підписання і взяв на себе усі валютні ризики, які виникають через застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку. При цьому, ще при підписанні кредитного договору, позивач був попереджений про дані ризики.
З огляду на зазначене, суд не встановив, що ТОВ «Порше Мобіліті» під час укладання кредитного договору були порушені ст.ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а також недобросовісної та нечесної поведінки з боку ТОВ "Порше Мобіліті" .
Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги з приводу не підписання ОСОБА_2 додатку № 1 до кредитного договору є недоведеними.
В апеляційному суді представнику ОСОБА_2 роз'яснювалось право подати на стадії апеляційного розгляду докази на підтвердження не укладення додаткового договору, проте, останній від подачі клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного розгляду відмовився.
Доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності позивачем факту перерахування коштів на користь СК були перевірені апеляційним судом та спростовуються наданими позивачем платіжними дорученнями за період з червня 2016 року по травень 2017 року включно, відповідно до яких позивачем на користь АТ СК АХА Страхування", щомісячно перераховувались кошти, в тому числі і за страхування транспортного засобу, придбаного відповідачем, що підтверджується долученими до платіжних доручень звітами, в яких зазначено страхування автомобіля марки "Фольцваген" модель "Пассат В7", 2013 року випуску .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду з приводу недоведеності ОСОБА_2 обставин, які б надавали суду підстави визнати недійсним кредитний договір та додаткову угоду до нього, не спростовують. Рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга в цій частині залишається без задоволення.
Стосовно вирішення вимог про стягнення боргу за додатковим кредитом та 3% річних за прострочення виконання цих зобов'язань.
17 червня 2014 року між сторонами підписано договір про внесення змін/додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, на виконання якого позивач надав відповідачу суму додаткового кредиту у розмірі 112 687,20 грн., еквівалент суми в іноземній валюті - 9 390,60 доларів США та сторони погодили зміну строку кредиту до 63 місяців.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за додатковим кредитом за період з червня 2016 року до травня 2017 року становить 66 520 грн. 50 коп.
Відповідач не надав суду докази, що вказаний борг був ним повернутий, а також не навів доводів з приводу невірного нарахування розміру заборгованості, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вказана сума боргу підлягає стягненню судом.
Також з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 3% річних за прострочення виконання цих зобов'язань в сумі 944 грн.02 коп.
Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів враховує, що розмір боргу обрахований з урахуванням курсу валют за умовами кредитного договору, а тому нарахування індексу інфляції за таких обставин є неправомірним, так як знецінення грошової одиниці гривні не відбулося через нарахування боргу за курсом валюти станом на дату платежу, як це визначено ст. 533 ЦК України.
З приводу вирішення позовних вимог про стягнення боргу за основним кредитом, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 22 вересня 2016 року за основним кредитом 30 554 грн. 60 коп., 5 209 грн. 56 коп. сума заборгованості за процентами, а також штраф 35 506 грн.03 коп. на підставі п 4.1.2. та п. 2.3. договору застави.
Вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що 03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис, відповідно до якого було звернуто стягнення на заставне майно з метою погашення заборгованості за спірним кредитним договором станом на 04 серпня 2015 року в загальній сумі 354 904 грн. 46 коп.
Представник позивача не заперечував в судовому засіданні, що у виконавчий напис частково включена та заборгованість, яку вони просять стягнути в межах даної справи, в тому числі і штраф в сумі 35 506 грн. 03 коп. Також представник позивача визнав, що виконавчий напис боржником було виконано 14 червня 2016 року та сплачено 353 905 грн. Представником позивача також визнано, що вчиняючи виконавчий напис, вони скористались правом на дострокове стягнення кредиту.
З розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що позивач нараховував відсотки після 04 серпня 2015 року, тобто після того як позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту.
Такі дії позивача є неправомірними виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За умовами кредитного договору сторони погодили, що відповідач сплачує відсотки 9,90 % на рік, які відповідно до п.2.3.загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту -15 серпня 2018 року.
При цьому, положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Отже, позивач з часу стягнення з відповідача достроково заборгованості за виконавчим написом, яка обрахована станом на 04 серпня 2015 року за основним кредитом має право лише на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
З огляду на те, що у виконавчому написі сума боргу відповідача за основним кредитом була зафіксована в гривневому еквіваленті, позивач має право на отримання індексу інфляції та 3% річних за період з 04 серпня 2015 року по дату виконання відповідачем виконавчого напису, а саме по 14 червня 2016 року.
Інфляційні втрати за цей період на суму боргу вказану у виконавчому написі -353904 грн.46 коп. становитимуть суму 28 984 грн., 3% річних - 9149 грн., які розраховані учасниками процесу за спеціальною програмою "Ліга Закон".
Суд першої інстанції не повно встановив вказані обставини справи, не вірно застосував норми матеріального права, внаслідок чого повторно стягнув борг, який був погашений відповідачем в порядку виконання виконавчого напису нотаріуса, яким позивач достроково стягнув заборгованість за основним кредитом.
Крім того, до заяви про збільшення позовних вимог позивач включив 96 895 грн. 58 коп. інших витрат , які просив стягнути в порядку п. 8.5 загальних умов.
Відповідно до вказаного пункту збитки, заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.
Як пояснив представник позивача до розміру збитків позивачем були включені витрати на послуги адвокатів під час вчинення виконавчого напису та його виконання, а також юридичний супровід пов'язаний із стягненням заборгованості.
Вказані витрати не є збитками в розумінні ч.2 ст. 22 ЦК України відповідно до якої збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що умовами договору не було передбачено відшкодування боржником витрат, про стягнення яких заявив позивач, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене , та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ПОРШЕ МОБІЛІТІ" про стягнення заборгованості підлягає зміні, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за не повного встановлення обставин справи, які мають значення для її вирішення, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, та стягнення з відповідача заборгованості за додатковим кредитом за період з червня 2016 року по травень 2017 року в сумі 66 520 грн. 50 коп. та 3% річних за прострочення виконання вказаного зобов'язання в сумі 944 грн. 02 коп., а також інфляційних втрат в сумі 28 984 грн. та 3% річних в сумі 9 149 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання з приводу повернення боргу за кредитним договором за період з 05 серпня 2015 року до 14 червня 2016 року. В іншій частині вимог ТОВ "ПОРШЕ МОБІЛІТІ" необхідно відмовити.
Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь ТОВ "ПОРШЕ-МОБІЛІТІ" пропорційно до задоволених апеляційним судом вимог підлягає стягненню судовий збір в сумі 1562 грн. 39 коп. замість 4218 грн. 46 коп., які були стягнуті судом першої інстанції.
Крім того, відповідач за подачу апеляційної скарги сплатив 6328 грн. 50 коп. Пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з ТОВ "Порше0Мобіліті" на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір 4619 грн. 80 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ПОРШЕ-МОБІЛІТІ" про стягнення заборгованості та в частині стягнення судового збору змінити.
Стягнутиз ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕМОБІЛІТІ» заборгованість за кредитним договором за додатковим кредитом в сумі 66 520 грн. 50 коп. та 3% річних в сумі 944 грн. 02 коп. за прострочення виконання вказаного зобов'язання, також стягнути інфляційні втрати за прострочення виконання основного зобов'язання за період з 04 серпня 2015 року по 14 червня 2016 року в сумі 28 984 грн. та 3% річних-9149 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ТОВ "Порше-Мобіліті" відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» судовий збір в розмірі 1562 грн. 39 коп.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду залишити без змін.
Стягнути з ТОВ "ПОРШЕ-МОБІЛІТІ" на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 4619 грн. 80 коп.
Стягувач: ТОВ "ПОРШЕ МОБІЛІТІ", ідентифікаційний код юридичної особи 36422974, місцезнаходження: 02152 місто Київ проспект П.Тичини, будинок 1В.
Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податку НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: