Іменем України
31 липня 2019 року
Київ
справа №807/752/16
адміністративне провадження №К/9901/49963/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (суддя Луцович М. М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року (судді Кухтей Р. В., Нос С. П., Хобор Р. Б.) у справі № 807/752/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в особі відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову, просив:
- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області Яроша С. І. щодо невжиття заходів з повернення виконавчого документа стягувачу ( ОСОБА_3 ), на підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області винести постанову про повернення стягувачу виконавчого напису, вчиненого 12 травня 2009 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловкою В. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 677 090, 85 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 27 травня 2009 року постановою заступника начальника міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Венжеги М. Р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округа Васіловкою В. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики від 08 серпня 2008 року № 3070 у розмірі 677 090, 87 грн. На думку ОСОБА_1 державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу на підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент подачі ним адміністративного позову у нього фактично відсутнє майно на яке може бути звернуто стягнення, оскільки земельна ділянка виявлена при виконанні виконавчого провадження не підлягала реалізації з підстав відсутності процедури реалізації земельних ділянок через електронні торги. Крім того, позивач зазначив, що стягувач ( ОСОБА_3 ) перешкоджала проведенню виконавчих дій та не здійснила авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено Законом України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 також вказав, що державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, який не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на ньому вчинено дописи (виправлення) від руки щодо відомостей про дату та місце народження боржника.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для повернення виконавчого документа на підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки за боржником ОСОБА_1 зареєстрована земельна ділянка несільськогосподарського призначення, площею 0,0824 га, а також відсутні обставини, які б вказували на те, що стягувач ( ОСОБА_3 ) у будь-який спосіб перешкоджала проведенню виконавчих дій або не здійснила авансування витрат на організацію та проведення таких дій.
02 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Суддя Верховного Суду Желтобрюх І.Л. ухвалою від 14 травня 2018 року відкрила провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 640/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суди попередніх інстанцій установили, що 27 травня 2009 року постановою заступника начальника міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Венжеги М. Р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 444, виданого 12 травня 2009 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округа Васіловкою В. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики від 08 серпня 2008 року № 3070 у розмірі 677 090, 87 грн.
23 липня 2009 року, згідно подання начальника міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Хвасти С. В., виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису приватного нотаріуса передано для подальшого виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області.
В ході виконання виконавчого напису № 444, виданого 12 травня 2009 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округа Васіловкою В. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики від 08 серпня 2008 року № 3070 у розмірі 677 090, 87 грн виконавче провадження неодноразово зупинялося та поновлювалося.
Під час проведення виконавчих дій було встановлено, що за боржником ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, а саме земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,0824 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 , виданий 31 січня 2006 року). Також державним виконавцем встановлено, що на цій земельній ділянці розташований житловий будинок на який відсутня будь-яка технічна документація, що унеможливлює його подальшу реалізацію.
05 вересня 2011 року старшим державним виконавцем складено акт опису й арешту вказаної земельної ділянки. Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05 вересня 2011 року № 24230903 накладено арешт на вказану земельну ділянку.
13 вересня 2011 року старшим державним виконавцем було зупинено виконавче провадження на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2011 року про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса № 444 від 12 травня 2009 року.
26 листопада 2013 року постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області Яроша С. І. вказане виконавче провадження було поновлено.
24 лютого 2014 року та 25 квітня 2014 року старшим державним виконавцем Ярошем С. І. виносились постанови про призначення експерта для участі у виконавчому проваджені, з метою визначення вартості земельної ділянки, яка належить боржнику.
Згідно висновку експерта, залученого до виконавчого провадження, станом на 30 квітня 2014 року ринкова вартість земельної ділянки, яка належить боржнику становила 289 314, 64 грн.
Втім, земельна ділянка на реалізацію не передавалась, оскільки на момент проведення виконавчих дій була відсутня процедура реалізації земельних ділянок через електронні торги.
Разом з тим, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 затверджено Порядок реалізації арештованого майна, яким встановлено порядок реалізації земельних ділянок.
11 квітня 2017 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області Ярошем С. І. винесено повторно постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, оскільки попередній висновок щодо вартості земельної ділянки, яка належить боржнику, втратив чинність.
24 квітня 2017 року державним виконавцем отримано звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1
10 травня 2017 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області Ярошем С. І. підготовлено пакет документів для передачі на реалізацію майна боржника, шляхом проведення аукціону.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 10 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606-XIV), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Положеннями статті 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 11 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 606-XIV, боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону N 606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.
Статтею 18 Закону № 606-XIV визначено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені : 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб); 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих документів.
Судами попередніх інстанцій досліджено, що виконавчий напис № 444, виданий 12 травня 2009 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловкою В.О. відповідає встановленим статтею 18 Закону № 606-XIV вимогам, а позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо невідповідності цим вимогам вищевказаного напису.
Таким чином, Верховний Суд критично ставиться до тверджень ОСОБА_1 , зазначених у касаційній скарзі, про те що судами попередніх інстанцій не досліджено документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження. Крім того, позивачем не було заявлено вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса № 444 від 12 травня 2009 року.
Водночас, норми Закону № 606-XIV містять комплекс дій обов'язкового характеру, які повинен вчиняти державний виконавець в процесі виконання рішення.
Одним із його заходів є звернення стягнення на майно боржника, яке відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до частини першої статті 63 цього Закону звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи, проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, у першу чергу, звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу - стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також проведенням опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 вказаного Закону виконавчий документ повертається стягувачу без виконання у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Пунктом 4 цієї статті визначено підставу для повернення виконавчого документа без виконання у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
З матеріалів справи слідує, що за боржником ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно з 2006 року, а саме, земельна ділянка несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,0824 га, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав у державного виконавця для повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV. Підстави для повернення виконавчого документа через відсутність процедури реалізації земельних ділянок через електронні торги зазначеною нормою Закону не передбачені. Разом з тим, в ході виконавчого провадження було затверджено Порядок реалізації арештованого майна, яким встановлено порядок реалізації земельних ділянок.
Крім того, безпідставним є посилання ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця щодо не здійснення заходів з повернення виконавчого документа відповідно до пункту 4 частини першої статті47 Закону № 606-XIV, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б дозволяли дійти висновку, що стягувач ОСОБА_3 у будь-який спосіб перешкоджала проведенню виконавчих дій.
Натомість, судами встановлено, що на вимогу державного виконавця авансувати витрати на виготовлення висновків вартості арештованого майна, що належить боржнику, стягувачем ( ОСОБА_3 ) були авансовані кошти на відповідні рахунки відділу примусового виконання рішень.
Таким чином, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що повернення виконавчого документу за пунктом 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV є неможливим та незаконним.
Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм у поєднанні із встановленими обставинами, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, останні зводяться лише до ухилення від виконання виконавчого напису, вчиненого 12 травня 2009 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловкою В. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 677 090, 85 грн за договором позики та не підтверджені належними й допустимими доказами.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року у справі № 807/752/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду