Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа №810/2796/17
провадження №К/9901/47381/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Стрелець Т.Г., Желєзного І.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 (суддя Брагіна О.Є) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.)
у справі № 810/2796/17
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській державній адміністрації Київської області Маковецького С.Л.
про визнання бездіяльності незаконною та внесення відомостей до Державного реєстру,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській державній адміністрації Київської області Маковецького С.Л., в якій просив суд визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не реєстрації обтяжень відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України (далі - ВССУ) від 16.06.2017 про відкриття касаційного провадження у справі №369/3862/16-ц і про зупинення виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 до постановлення ВССУ ухвали за результатами розгляду касаційної скарги та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості зазначеної ухвали.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним реєстратором було неправомірно відмовлено у проведенні державної реєстрації обтяження.
3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2017 у справі №810/2796/17 у задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі №810/2796/17 постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2017 залишено без змін.
5. ОСОБА_1 з вищевказаними рішеннями судів не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи, просить суд скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2017 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі №810/2796/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
6. Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2018 колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. відкрито касаційне провадження у справі №810/2796/17.
У зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати головуючого судді Гімона М.М., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А.А., суддів Стрелець Т.Г., Желєзного І.В.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2017 у справі №369/3862/16-ц відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016, в тому числі, і в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , до закінчення касаційного провадження.
8. Позивач зазначає, що 27.06.2017 він звернувся до Центру надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській райдержадміністрації з питанням реєстрації обтяження відповідно до зазначеної вище ухвали ВССУ.
Державним реєстратором було відмовлено в реєстрації обтяження з посиланням на те, що вказаною ухвалою не накладено арешту, відтак підстави в її реєстрації відсутні.
9. Також, позивач звертався до начальника Центру надання адміністративних послуг щодо реєстрації вказаної ухвали, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що касаційне оскарження зупиняє набуття чинності рішень попередніх інстанцій.
10. Однак, вважаючи, що ухвала ВССУ є обтяженням і підлягає реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач звернувся із заявою про внесення відомостей ухвали ВССУ від 16.06.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
11. Листом від 30.06.2017 №06-14/970 відповідач відмовив у проведенні реєстрації поданої заяви, посилаючись на порушення ОСОБА_1 порядку її подання.
12. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не реєстрації обтяжень відповідно до ухвали касаційного суду незаконною, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
13. Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не було надано державному реєстратору рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій чи рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, а копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2017 у справі №369/3862/16-ц, якою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 в частині, не є рішенням суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно чи про заборону вчиняти реєстраційні дії в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
14. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач, підміняючи поняття, звернувся до суду з вимогами про реєстрацію заборони на вчинення реєстраційних дій в межах ухвали про зупинення судового рішення, тобто використовуючи ухвалу про зупинення судового рішення намагався здійснити заходи забезпечення позову. Натомість зупинення виконання судового рішення повинно відбуватись у площині виконавчого провадження та стосуватись заборони дій для державного виконавця.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що ухвала ВССУ від 16.06.2017 є: по-перше, рішенням суду, обов'язковим для виконання, по-друге, документом, підставою, що підтверджує припинення речових прав на нерухоме майно, а тому відповідає визначенню обтяження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
16. На думку скаржника, відповідачем порушено його права і законні інтереси, а суди попередніх інстанцій не повно встановили всі обставини справи і дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
18. Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
19. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
20. За вимогами ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
21. Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
За приписами ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
22. Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
23. Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прямий обов'язок Державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Питання державної реєстрації прав та їх обтяжень не є дискреційними повноваженнями державного реєстратора, оскільки останній приймає лише одне з рішень щодо державної реєстрації (вчинення реєстрації, відмова в її проведенні, зупинення розгляду) відповідно до встановлених обставин, і не має права розсуду.
24. У п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що разі надходження до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно реєструє таке рішення чи заяву в базі даних заяв. У разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованого рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій або заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо цього самого майна державний реєстратор невідкладно за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав зупиняє державну реєстрацію прав з обов'язковим посиланням на зареєстроване у базі даних заяв рішення суду чи заяву власника об'єкта нерухомого майна. Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна шляхом надсилання повідомлення на електронну адресу, зазначену в Державному реєстрі прав як адресу для зворотного зв'язку. Відомості про зупинення реєстраційних дій за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав також розміщуються на веб-порталі Мін'юсту для доступу до них заявника з метою їх перегляду, завантаження та друку відповідного рішення суду чи заяви власника об'єкта нерухомого майна.
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державному реєстратору було надано копію ухвали ВССУ від 16.06.2017, якою, крім іншого, було зупинено виконання рішення суду від 29.12.2016, в тому числі і щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частину будинку по
АДРЕСА_1 . Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було надано державному реєстратору рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій чи рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно. При цьому, копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2017 у справі №369/3862/16-ц, якою зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 в частині, не є рішенням суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно чи про заборону вчиняти реєстраційні дії в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
27. Також суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що у відповідності з приписами Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, зупинення судом виконання за виконавчим документом (судовим рішенням) або зупинення дії судового рішення, тому ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2017 у справі №369/3862/16-ц є підставою саме для зупинення виконавчого провадження у разі примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2016 та не може розцінюватися як рішення про заборону на вчинення реєстраційних дій чи рішення суду щодо обтяжень нерухомого майна.
28. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
29. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Водночас за правилами частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
30. За приписами ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
31. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень судами попередніх інстанцій і погоджується з їх висновками у справі.
Тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
32. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі № 810/2796/17, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі № 810/2796/17- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Т.Г. Стрелець
Суддя І.В. Желєзний