Іменем України
31 липня 2019 року
м.Київ
справа №182/902/14-а (2-а/0182/37/2016)
провадження №К/9901/10732/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 (суддя Шестакова З.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 (головуючий суддя Дадим Ю.М., судді Уханенко С.А., Богданенко І.Ю.)
у справі №182/902/14-а (2-а/0182/37/2016)
за позовом ОСОБА_1
до Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області
третя особа - ОСОБА_2
про зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У лютому 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, в якій просила суд визнати незаконним рішення Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 20.08.2001 №102 "Про землекористування громадян на території сільської ради» в частині виділення ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) земельної ділянки площею 0,35 га.
18.08.2014 ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Менжинської сільської ради Нікопольського району від 20.08.2001 № 102 «Про землекористування громадян на території сільської ради» в частині виділення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,35 га, та зобов'язати виконавчий комітет Менжинської сільської ради Нікопольського району винести рішення, яким встановити розмір виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, пропорційно до часток у праві спільної часткової власності житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 31/34 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,66 га. У зв'язку с тим, що рішення виконавчого комітету Менжинської сільської ради Нікопольського району від 20.08.2001 № 102 «Про землекористування громадян на території сільської ради» відповідно до вимог ст. 30 Земельного Кодексу УРСР (в редакції 1990 року) ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 0,35 га, за позивачем залишилась у користування земельна ділянка площею 0,31 га, що не відповідає її частці у спільній частковій власності на домоволодіння.
3. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.04.2014 у справі №182/902/14-а залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2
4. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 у справі №182/902/14-а залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині скасування та визнання незаконним рішення виконавчого комітету Менжинської сільської ради Нікопольського району від 20.08.2001 № 102 «Про землекористування громадян на території сільської ради» про надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,35 га, у зв'язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду з даними вимогами.
5. Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 у справі №182/902/14-а у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії відмовлено.
6. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 у справі №182/902/14-а постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 скасовано і закрито провадження у справі №182/902/14-а.
7. ОСОБА_1 з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції не погодилася, тому звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом норм процесуального права і порушення Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області норм матеріального права, просить суд скасувати постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 та ухвалу у Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 справі №182/902/14-а і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду справи по суті.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2016 відкрито касаційне провадження у справі №182/902/14-а.
У зв'язку з початком роботи Верховного Суду, на виконання п.п. 1, 7 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України матеріали справи передано до Верховного Суду та розподілено на колегію суддів у складі: головуючого судді Гриціва М.І., суддів Коваленко Н.В., Берназюка Я.О.
У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду головуючого судді Гриціва М.І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А.А., суддів Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 належить на праві власності 31/34 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.09.2006 приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Рачковою О.А., за реєстровим № 3478.
10. За колишніми власниками домоволодіння (колгоспний двір) за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 частки у праві спільної власності на домоволодіння були рівними по 1/2. ОСОБА_4 була членом колгоспного двора та за нею була закріплена земельна ділянка площею 0,35 га, а за ОСОБА_5 - земельна ділянка площею 0,31 га. Згодом частки у власності на домоволодіння змінилися, оскільки ОСОБА_5 добудувала будинок, однак розмір земельної ділянки у кожного залишився колишнім.
Після смерті ОСОБА_4 право власності на 3/34 частин домоволодіння перейшло до ОСОБА_6 , яка в подальшому продала дану частку домоволодіння ОСОБА_2
11. Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 належить на праві власності 3/34 частин домоволодіння АДРЕСА_1 житловою площею 7,9 АДРЕСА_3 колгоспу АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 04.04.2000 приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Гульбандян Л.В., за реєстровим № 1177.
12. Рішенням виконавчого комітету Менжинської сільської ради Нікопольського району від 20.08.2001 № 102 «Про землекористування громадян на території сільської ради» відповідно до вимог статті 30 Земельного Кодексу УРСР (в редакції 1990 року) ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 0,35 га.
13. Позивач у своїх поясненнях наголошує, що зазначене рішення виконкому є протиправним та таким, що не відповідає реальним обставинам справи, оскільки частка ОСОБА_2 у спільному майні складає 3/34, у зв'язку з чим його частка земельної ділянки має відповідати зазначеній частині.
У зв'язку з існуванням спору щодо розміру земельної ділянки, виділеної ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку з урахуванням часток у праві спільної часткової власності жилого будинку, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не зверталася до Менжинської сільської ради з заявою щодо встановлення розміру виділеної їй земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд, пропорційно до часток у праві спільної часткової власності житловим домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а також з врахуванням того, що на час розгляду справи у суді першої інстанції було чинним рішення Менжинської сільської ради від 04.12.2006 № 54 VI/V про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації для виготовлення державного акту на право приватної власності для обслуговування житлових будинків та господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,31 га, згідно поданої нею заяви.
15. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на те, що спірні правовідносини склались з приводу обґрунтованості надання земельної ділянки та встановлення розміру земельної ділянки і мають ознаки цивільно-правового характеру, що свідчить про необхідність їх розгляду в порядку цивільного судочинства.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом апеляційної інстанції обмежено позивача у праві звернення до суду, яке передбачено ст. 55 Конституції України.
В ухвалі Нікопольського міськрайонного суду від 27.10.2011 у справі за позовом ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства, було вказано, що питання про скасування та визнання незаконним рішення виконавчого комітету Менжинської сільської ради відноситься до підсудності адміністративних судів.
17. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки відкрив провадження у справі за апеляційною скаргою, заслухав учасників справи, перейшов до дебатів, вийшов на нарадчу кімнату, а тільки потім проголосив відповідне рішення.
VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
19. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Cловосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
20. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
21. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст.ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
22. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
23. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
24. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
25. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
26. Предметом спору у даній справі є зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: позивач просив суд зобов'язати виконавчий комітет Менжинської сільської ради Нікопольського району винести рішення, яким встановити розмір виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, пропорційно до часток у праві спільної часткової власності житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
27. Слід зазначити, що перш ніж зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити такі дії як просить позивач, необхідно спочатку вирішити існуючий між позивачем і третьою особою спір про речове право, який не відноситься до компетенції адміністративних судів.
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 3/34 частки домоволодіння. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.05.2015, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 в задоволенні позову було відмовлено.
29. При цьому, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись до суду з іншими позовними вимогами, які будуть направлені на поновлення речового права на безперешкодне користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
30. Верховний Суд зазначає, що закриття провадження у цій адміністративній справі не є обмеженням доступу до правосуддя та не позбавляє ОСОБА_1 звернутись в порядку цивільного судочинства для поновлення свого речового права.
Водночас, розгляд даних позовних вимог в порядку адміністративного судочинства буде помилковим, оскільки в даному випадку адміністративний суд не може вважатись судом, встановленим законом для розгляду конкретно таких позовних вимог.
31. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства і закрив провадження у справі, тоді як суд першої інстанції помилково, не з'ясувавши характер спірних правовідносин, розглянув позовні вимоги по суті.
32. Верховний Суд розглянув і відхилив доводи касаційної скарги в частині того, що апеляційний адміністративний суд не роз'яснив в порядку якого судочинства має розглядатись справа, оскільки у мотивувальній частині Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд зазначив про те, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Також відхилено як необґрунтовані доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки скаржником не доведено, що прийняття рішення про закриття провадження у справі в нарадчій кімнаті не узгоджується з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
33. Враховуючи зазначене, Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірного висновку Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі.
34. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушень норм процесуального права при ухваленні відповідного судового рішення, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.
35. Оскільки Верховний Суд залишає без змін ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя С.Г. Стеценко
Суддя C.М. Чиркін