29 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/3712/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Цар М.М.,
позивач: не з'явився,
відповідач: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 460/3011/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання до вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції -Дорошенко Н.О..,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 07.02.2019,-
05 грудня 2018 позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулися в суд з адміністративним позовом до відповідача - Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області та просили: визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_3 у зв'язку з досягненням 16 річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з досягненням ним 16-літнього віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 звернулися до відповідача із заявою про оформлення і видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної ради України від 26 червня1992 року №2503-ХІІ, однак листом від 23 листопада 2018 року за №5616-1660/5616.1-18 Дубенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області відмовив у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі паспорта-книжечки зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (а.с.14-16) та повідомив заявників, що з 01 листопада 2016 року прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містять безконтактного електронного носія, припинено. Крім того, відповідач також повідомив, що видача документа, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. З таким рішенням відповідача позивачі не згідні та вважають його протиправним.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26 червня 1992 року. Зобов'язано Дубенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_3 у зв'язку з досягненням ним 16-літнього віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26 червня 1992 року. У задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення винесене з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, чи можливо вважати заяву (звернення) позивача підставою для оформлення та видачі паспорта громадянина України, та залишив поза увагою питання щодо відповідності заяви формі, встановленій чинним законодавством на час виникнення спірних правовідносин. Скаржник вказує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача. Звертає увагу, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження УДМС. Крім того, зазначає, що позивач не звертався із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України, то у УДМС відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Скаржник вказує, що з 01 листопада 2016 року і до сьогодні правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки, вже немає законних підстав. Зазначає, що територіальні органи / підрозділи ДМС як суб'єкти владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону.
20 червня 2019 року позивачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказують на безпідставність доводів апелянта та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року - без змін.
Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 - матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 05.06.2002, виданого Прислуцькою сільською радою Березнівського району Рівненської області (а.с.9).
13 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 звернулися до відповідача із заявою про оформлення і видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. При цьому наголосили, що даним Положенням не передбачено внесення даних про особу до Єдиного державного демографічного реєстру, не передбачено формування (присвоєння) УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрихкодових, QR-кодових, біометричних тощо), не передбачено використання будь-яких засобів ЄДДР. (а.с.13).
Листом від 23 листопада 2018 року за №5616-1660/5616.1-18 Дубенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повідомив заявників, що з 01 листопада 2016 року прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містять безконтактного електронного носія, припинено. Таким чином, з 01 листопада 2016 року УДМС зобов'язане забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у формі картки. Також вказало, що відповідно до окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, належність сім'ї заявників до певної суспільної групи, так само як і її переконання щодо присвоєння унікального номера, незважаючи на усю їх значимість як для неї, так і для багатьох інших громадян України, які поділяють такі ж погляди й переконання, не можуть бути підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону №5492-VI та/чи робити з нього винятки. Судове рішення у справі №806/3265/17 (Пз/99901/2/18), на яке заявники посилаються, не може бути підставою для видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи.
Відповідач також повідомив, що видача документа, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. З наведених підстав, відповідач відмовив у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі паспорта-книжечки зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (а.с.14-16).
Вважаючи дії Дубенського РВ УДМС в Рівненській області щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки протиправними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулись до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправною відмови в оформленні паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року і про зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, підлягають задоволенню. В той же час, позовна вимога в частині зобов'язання відповідача видати ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків, до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих збитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, не передбачено внесення будь-яких даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ст.5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 2503-XII).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Таким чином, Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме: у формі книжечки та у формі картки.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп.«а» п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з ст.14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Таким чином, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Відповідно до ч.7 ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
З системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів можна дійти висновку про те, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
Ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачає, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, у листі на звернення позивачів відповідач зобов'язаний вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні ст.21 Закону № 5492-VI є документом.
П.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Відповідно до п.2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
П.3 Постанови № 302 передбачає, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Відповідно до п.131 вказаної Постанови до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 ця адміністративна справа є типовою та відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні у ній рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.
У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VIна відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, необхідно оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
На час звернення позивачів діяли два нормативних акта: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23 листопада 2018 року за №5616-1660/5616.1-18 Дубенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повідомив заявників, що з 01 листопада 2016 року прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містять безконтактного електронного носія, припинено. Таким чином, з 01 листопада 2016 року УДМС зобов'язане забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у формі картки. Відповідач також повідомив, що видача документа, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Однак, відповідно до ст.2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI(далі - Закон № 2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з ч.1 ст.6 вказаного Закону мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.5,6 ст.6 цього Закону)
Ст.32 Конституції України передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова Дубенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 рокує протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивачів є зобов'язання Дубенському районному відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_3 , у зв'язку з досягненням ним 16-літнього віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26 червня 1992 року.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків, до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих збитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, то така задоволенню не підлягає, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, не передбачено внесення будь-яких даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Крім того, покликання апелянта на те, що позивач звертався із не належно оформленими документами, то у відповідача відсутні підстави для видачі паспорта у вигляді книжечки не береться до уваги судом, оскільки, як вбачається із листа-відповіді відповідача (а.с.39-40) відмова в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки була не у зв'язку із неналежно оформленими документами, а у зв'язку із неможливістю видати паспорт у формі книжечки, а тому згідно ч.4 ст.77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Щодо аргументів апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідачів, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 460/3011/18 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді М. А. Пліш
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 31.07.2019.