30 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/3938/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Бруновської Н.В.,
з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - ОСОБА_1.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській обл. про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (суддя суду І інстанції: Подлісна І.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 25 хв. 21.02.2019р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 22.02.2019р.),-
21.12.2018р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ ДФС у Тернопільській обл. та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р. (а.с.4-6).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с.11).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2019р. заявлений позов задоволено; скасовано вимогу відповідача ГУ ДФС у Тернопільській обл. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.52-54).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДФС у Тернопільській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.59-61).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що згідно аналізу діючого законодавства в разі перебування на обліку фізичної особи-підприємця /ФОП/ та наступного взяття на облік цієї особи як самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, така особа не звільняться від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки дохід такої особи підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб /ПДФО/.
Зокрема, оскільки формою адвокатської діяльності позивача є індивідуальна адвокатська діяльність, ОСОБА_1 здійснює діяльність у сфері права як самозайнята особа та відповідно є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування /ЄСВ/.
Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець із ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Разом з тим згідно з нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Податкового кодексу /ПК/ України для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо одночасного здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом.
Позивач стверджує у відповіді на відзив, що його діяльність як ФОП, так і самозайнятої особи - це одна і та ж діяльність, що суперечить наведеним актам. Тобто, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою - підприємцем.
Таким чином, апелянтом правомірно сформовано та скеровано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р. на суму заборгованості 20733 грн. 58 коп., що виникла за 2017-2018 роки.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 зареєстрований 31.07.2002р. як суб'єкт господарювання - ФОП, основним видом його економічної діяльності, починаючи з 30.07.2013р., визначено 69.10 - діяльність у сфері права.
ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку платників податків, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.02.2019р. за № 1004980457, є платником єдиного соціального внеску (а.с.40-42, 44).
Водночас, позивач перебуває з 02.07.1993р. на обліку в органах доходів і зборів як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність - самозайнята особа - адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 6 від 02.07.1993р.), дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 10.08.2018р. (а.с.11).
Упродовж 31.07.2002р.-14.12.2018р. позивач перебував на податковому облік як фізична особа-підприємець; з 01.08.2002р. по 30.06.2013р. діяльність здійснював за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності на основі сплати єдиного податку (вид діяльності - адвокатські послуги); протягом 01.07.2013р.-14.12.2018р. перебував на загальній системі оподаткування (а.с.33).
Згідно облікових даних інформаційної системи органів доходів і зборів станом на 31.10.2018р. за позивачем рахується заборгованість в сумі 20733 грн. 58 коп., у зв'язку з чим ГУ ДФС України у Тернопільській обл. направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р. з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 20733 грн. 58 коп. (зворот а.с.7).
Зокрема, за 2017 рік позивач зобов'язаний сплатити єдиний внесок у сумі 8447 грн. 68 коп. (враховано переплату 0,32 грн.), термін сплати до 02.05.2018р. (мінімальний страховий внесок за місяць у 2017 році 3200 грн. х 22 % = 704 грн.); за 2018 рік (нарахування за фізичну особу-підприємця та самозайняту особу, що здійснює незалежну професійну діяльність) - 12285 грн. 90 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць у 2018 році 3723 грн. х 22 % = 819 грн. 06 коп.). Терміни сплати наведених сум є наступними: за І квартал 2018 року (сплата до 20.04.2018р.) у сумі 4914 грн. 36 коп., за ІІ квартал 2018 року (сплата до 20.07.2018р.) у сумі 2457 грн. 18 коп. (враховано сплату 16.05.2018р. в сумі 2457 грн. 18 коп.), за ІІІ квартал 2018 року (сплата до 20.10.2018р.) у сумі 4914 грн. 36 коп. (а.с.22-26).
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ГУ ДФС у Тернопільській обл. безпідставно здійснив нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, через що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р. не відповідає вимогам закону.
Висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до ч.1 ст.4 цього Закону платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу /ПК/ України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст.178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Тобто, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може проводитися фізичною особою - підприємцем.
Разом з тим, для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.
Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Під час виплати суб'єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.
Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 ч.1 цього Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.5 вказаного Закону облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону- здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.
Відповідно до ч.3 ст.5 вказаного Закону платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», тому до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Порядок взяття на облік у контролюючих органах фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено наказами Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011р. «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» та № 1162 від 24.11.2014р. «Про затвердження Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників».
Відповідно до пп.4 п.6.7 розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затв. постановою КМ України № 1588 від 09.12.2011р., якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
У такому разі фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію свідоцтва про право на провадження діяльності адвокатів.
Взяття на облік здійснюється у день отримання контролюючим органом заяви за формою № 5-ОПП, про що фізичній особі надсилається (видається) довідка про взяття на облік за формою № 34-ОПП (пп.3 п.6.7 розділу VI вказаного Порядку).
Із змісту цих норм слідує, що вибір способу обліку в контролюючих органах (фізична особа - підприємець або фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) належить платнику податків. Підтвердженням наведеного слугує також передбачена можливість реєстрації фізичної особи - підприємця із ознакою провадження незалежної професійної діяльності лише після отримання відповідної заяви від платника податків.
Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 3 ч.8 ст.9 зазначеного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачений.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, співпадають, тому в такому випадку має місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
Колегія суддів зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником або підприємцем в межах такої незалежної професійної діяльності, та що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Водночас, сплата позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одного виду проводжуваної діяльності унеможливлює одночасне нарахування і стягнення такого внеску з іншого виду діяльності позивача.
Таким чином, відповідач ГУ ДФС у Тернопільській обл. безпідставно здійснив нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування одночасно із таких видів діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Згідно із п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
За таких умов колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підставними та обґрунтованими, а тому такі підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Додатково колегія суддів наголошує на тому, що наведений спосіб формування позовних вимог свідчить про фактичне оскарження позивачем вимоги відповідача ГУ ДФС у Тернопільській обл. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2707-54 від 08.11.2018р. Такий висновок витікає із змісту позовної заяви, в якій позивачем не було конкретизовано, які саме дії відповідача він просить суд визнати протиправними.
Звідси, оскільки предметом оскарження є індивідуальний акт контролюючого органу - вимога про сплату боргу (недоїмки), тому суд першої інстанції обрав вірний спосіб захисту прав позивача та задовільнив позов у повному обсязі.
Також лише скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) без визнання її протиправною (п.2 ч.2 ст.245 КАС України) не може слугувати формальною підставою для зміни рішення суду першої інстанції в силу ч.2 ст.317 КАС України, оскільки таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДФС у Тернопільській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2019р. в адміністративній справі № 500/2828/18 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДФС у Тернопільській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Н. В. Бруновська
Дата складення повного судового рішення: 31.07.2019р.