Справа № 240/121/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
30 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.21 рішення Міністерства оборони України, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
в січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування п.21 рішення Міністерства оборони України, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року позов задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано п.69 рішення Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №117 від 23.11.2018, про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, з 14.03.2016, внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення 2 групи інвалідності - 14.03.2016.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач по справі подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки зміна групи інвалідності позивача відбулась після спливу дворічного строку, визначеного пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчанні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, отже підстави для скасування протоколу Комісії Міністерства оборони України відсутні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено зі змісту військового квитка ОСОБА_1 НОМЕР_2 військовослужбовець приймав участь в бойових діях з 29.11.1982 по 29.04.1984 року в складі військової частини № НОМЕР_3 .
Зі змісту Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії встановлено, що поранення (контузія), захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Архівною довідкою від 02.04.2010 року №6/3/1-422 підтверджується факт вогнепального поранення ОСОБА_1 та його перебування на лікуванні в місті Кандагар з 18.02.1983 по 24.02.1983 року.
Довідкою Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату від 12.12.2017 року №472 підтверджено факт участі позивача у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан в складі військової частини пп. 44633.
Висновками акту судово-медичного дослідження від 12.07.2010 року №МВ/23 встановлено, що при судово-медичному обстеженні у позивача було виявлено рубець на підборідді, який є слідом загоєння рани, що утворилась в результаті дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо внаслідок поранення осколком, та рубці на правій руці, які є слідом загоєння наскрізного поранення, що утворилась від дії тупого твердого предмету з достатньо обмеженою контактуючою поверхнею, внаслідок кульового поранення, отриманих за обставин та в терміни, що вказує обстежений (лютий 1983 року).
Довідкою МСЕК серія 10 ААА №733206 від 15.03.2011 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, поранений при виконанні обов'язків військової служби. Датою чергового переогляду зазначено 15.03.2016 року.
Під час повторного огляду 08.04.2016 року позивачу довідкою МСЕК Серія 12 ААА №514256 встановлено другу групу інвалідності з 14.03.2016 року.
02.08.2018 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності з 14.03.2016 року.
Зі змісту протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 23.11.2018 року №117 встановлено, що ОСОБА_1 за результатами розгляду поданих документів відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги. Рішення обґрунтовано тим, що інвалідність позивачу встановлено понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби, у зв'язку із чим позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності у 2011 році, окрім того, зміна групи інвалідності встановлена понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді по справі, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до приписів ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Нормами ст.16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 частини другої статті 16 Закону України №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно частини восьмої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII передбачено, що встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Пунктом 6 даного Порядку визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Таким чином, оскільки позивач отримав інвалідність у зв'язку з пораненням (захворюванням), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 №21-446а14, від 21.04.2015 №21-135а15, від 10.03.2015 №21-563а14.
Відповідно пункту 3 Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктами 11-13 Порядку №975, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно пункту 12-13 Порядку, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Згідно положень вищенаведеного нормативно-правового акту, рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовців приймає головний розпорядник коштів, у даному випадку Міністерство оборони України, після отримання відповідного висновку із визначеним переліком документів, необхідних для призначення виплати.
Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 (далі - Положення № 530) встановлено, що у разі захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) в період проходження військової служби військовослужбовець направляється на медичний огляд до ВЛК для визначення ступеня його придатності до військової служби та встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання з виконанням обов'язків військової служби або з проходженням військової служби.
Рішення ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовця оформлюється свідоцтвом про хворобу, довідкою ВЛК, витягом з протоколу засідання ВЛК. Після проходження ВЛК у разі звернення військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби) лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я оформляє необхідні документи на МСЕК для встановлення йому групи інвалідності та (або) відсотка втрати працездатності.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.
Відповідно до пунктів 4.8.-4.11 Порядку № 530 висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.
При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за №177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення №402).
Згідно відомостей військового квитка ОСОБА_1 НОМЕР_2 встановлено факт його участі у бойових діях в період з листопада 1982 року по квітень 1984 року.
Крім того, судова колегія, звертає увагу на відсутність будь-якої інформації про те, що поранення, контузія, захворювання пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у рішенні від 20.08.2018 року у справі № 295/3091/17 зазначив, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.
Враховуючи позицію Верховного Суду, застосування даної норми стосовно позивача неможливе, оскільки вказана норма може бути застосована до осіб, звільнених з 01.01.2017 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправною відмови відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 14.03.2016 року внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії підлягає задоволенню.
Водночас, позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 14.03.2016 підлягає задоволенню з огляду на таке.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Разом з тим, у ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України", пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України", тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Статтею 1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації.
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v Greece, рішення від 06.04.2000, заява №34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
З огляду на викладене, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Судове рішення має виключати можливість прийняття суб'єктом владних повноважень подальших протиправних рішень дій чи бездіяльності щодо позивача.
На підставі вищевикладених обставин, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, судова колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення 2 групи інвалідності - 14.03.2016 року.
Крім того, покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням зазначених норм законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про право позивача на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, при перебування в країнах, де велись бойові дії, згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 №975.
Крім того, судова колегія з доводами апеляційної скарги Міністерства оборони України погодитись не може з огляду на те, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Згідно статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 31 липня 2019 року.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.