Справа № 120/802/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
30 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Моніча Б.С. ,
за участю: секретар судового засідання Зозуля К. Т.
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 07.11.2018 податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф6236-17У, відповідно до якої станом на 19.12.2018 за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн. Крім того, зазначає, що вказану вимогу в якості виконавчого документу відповідач направив до Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Вінниці, яким 08.01.2019 відкрито виконавче провадження про примусове виконання оскаржуваної вимоги та накладено арешт на все майно позивача, та 22.01.2019 винесено постанову про звернення стягнення на доходи позивача. Вважаючи протиправною винесену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6236-17У від 07.11.2018, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Крім того, разом з позовною заявою 06.03.2019 представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду першої інстанції відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Мотивуючи даний відзив відповідачем вказано, що за даними інформаційної системи органів ДФС загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 15819,54 грн. На підставі цих даних сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-6236-17, відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, згідно реєстраційних даних АІС "Податковий Блок" на дату формування оскаржуваної вимоги, позивач не перебував в процесі припинення підприємницької діяльності, рішення про припинення прийнято лише 28.01.2019.
19.04.2019 на адресу суду першої інстанції від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив відповідача є необґрунтованим і просить визнати протиправним та скасувати прийняту вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6236-17У, якою ОСОБА_1 визначена заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн.
У свою чергу, відповідач заперечив щодо задоволення заявленого позову з підстав викладених у відзиві. Вказав, що податковий орган діяв відповідно до чинного законодавства, а оскаржувана вимога винесена на підставі, у спосіб та в межах повноважень наданих законом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.05.2019 року та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував положення законодавства згідно з якими обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску виникає лише з моменту реєстрації особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому, оскільки позивачка була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі лише 28.01.2019 року, відповідно обов'язок по сплаті не міг виникнути раніше. Разом з тим додала, що протягом 2017-2018 років вона не отримувала доходу від підприємницької діяльності, відтак проведений розрахунок відповідача обсягу заборгованості порушує положення закону щодо застосування розміру єдиного внеску на соціальне страхування.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою від 11.07.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.03.2001 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, взята на облік в Головне управління ДФС у Вінницькій області та з 17.04.2001 перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску. З огляду на наявну заборгованість, 07.11.2018 відповідачем сформовано вимогу №Ф-6236-17У про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн., відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Разом з тим, 08.01.2019 Центральним відділом державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відкрито виконавче провадження №58006740 та 08.01.2019 винесено постанову про арешт майна боржника з примусового виконання податкової вимоги від 07.11.2018 №Ф-6236-17У про стягнення коштів в сумі 15819,54 грн.
22.01.2019 Центральним відділом державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника з примусового виконання податкової вимоги від 07.11.2018 №Ф-6236-17У про стягнення коштів в сумі 15819,54 грн. Крім того, відповідно до відомостей, що містять в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28.01.2019 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (запис № 1902280700511). Не погоджуючись із нарахуванням боргу, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом про скасування вимоги про сплату боргу, вказуючи, що підприємницька діяльність з моменту здійснення державної реєстрації нею фактично не здійснювалась, не отримувала доходу від такої діяльності.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не виконала обов'язок зі сплати єдиного податку, відтак, Головне управління ДФС у Вінницькій області правомірно сформувало на надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-6236-17У. При цьому, посилання позивача на те, що вона протягом 2017-2018 років не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала прибуток є безпідставними, оскільки, в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).
Необхідно зазначити, що положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції №449).
Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
При цьому, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Колегія суддів зауважує, що зміст вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Згідно інтегрованої картки платника податків, по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) відповідачем здійснювались нарахування ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю: 8448, 00 грн. - за 2017 рік, 2457,18 грн. - за 1 квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за 2 квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за 3 квартал 2018 року. Загальна сума недоїмки становить 15819,54 грн.
Відтак, слід враховувати, що в межах даної справи позивач не оспорює факт наявності чи відсутності у нього обов'язку щодо сплати недоїмки з єдиного внеску, визначено у вимозі №Ф-6236-17У від 07.11.2018, а вказує лише на допущенні відповідачем процедурні порушення.
При цьому, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Крім того, несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника не свідчить про його звільнення від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №817/1061/17 від 04.09.2018 року.
Також, необхідно зазначити, що згідно положень ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску до моменту припинення підприємницької діяльності. У разі невиконання обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску, органом доходів із зборів у відношення фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску, приймається вимога про сплату боргу недоїмки, яка є обов'язковою до виконання.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідного запису, внесеного державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З матеріалів справи слідує, що 05.03.2001 проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 28.01.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано припинення її підприємницької діяльності (запис №1902280700511). Таким чином, ОСОБА_1 була платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 2464-VI від 08.07.2010 та повинна була сплачувати єдиний внесок у визначений строк.
Стосовно твердження представника, що ОСОБА_1 протягом 2017-2018 працювала та отримувала заробітну плату з якої відраховувалися податки і збори, в тому числі єдиний внесок, судова колегія зазначає наступне.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені з урахуванням норм законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"). Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Крім того, платниками єдиного внеску, як зазначено у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно п. 2 цієї частини, базою нарахування єдиного внеску, зокрема, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню ПДФО. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Дані положення також респондуються із ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
При цьому, жодних доказів існування обставин, визначених ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449 позивачем на надано.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що посилання позивача на те, що вона протягом 2017-2018 років не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала прибуток є безпідставними, оскільки, в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. з урахуванням наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-6236-17У.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 не виконала обов'язок зі слати єдиного податку, відтак, Головне управління ДФС у Вінницькій області правомірно сформувало на надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-6236-17У.
Колегія суддів погоджується з позицією суду стосовно відхилення аргументи позивача про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, викладені в позовній заяві як такі, що не відповідають положенням чинного законодавства.
Необхідно зауважити, що відповідно до вимог пункту 13 розділу VІІ Інструкції № 449, cтрок давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Положеннями статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року слід залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 31 липня 2019 року
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Моніч Б.С.